УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючого судді Бондаренко Ю.О.

судді: Куцин М.М., Ігнатюк Б.Ю.

при секретарі : Калинич С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 липня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у дздійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення, -

в с т а н о в и л а :

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою про виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з належного ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1. Разом з нею проживають ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5, а також без реєстрації відповідач. Вона з ОСОБА_5 проживає в будинку, а відповідач разом з ОСОБА_4 проживають в прибудові. Відповідач постійно вчиняє сварки вчиняє психічне та фізичне насильство по відношенню до позивачки. В зв'язку з неможливістю спільного проживання в одному домоволодінні, вона просила відповідача добровільно виселитись з будинку, однак останній ігнорував її прохання.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 липня 2012 року позов було задоволено та виселено ОСОБА_3, з належного ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Рішення ухвалено без участі сторін.

Відповідач у справі звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення, за результатами розгляду якої, заяву залишена без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням районного суду представник відповідача подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Мукачівського міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт вважає що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального, процесуального права, ухвалено без з'ясування всіх обставин справи а висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, він як відповідач не з'явився в жодне судове засідання в зв'язку з тим, що він не був повідомлений про день розгляду справи у встановленому законом порядку. На думку апелянта судом не було взято до уваги те, що у будинку АДРЕСА_1 він проживає з 1979 року, пояснення по обставинам справи він не давав. Само заочне рішення за формою не відповідає вимогам ст.. 213,215 ЦПК України. Твердження позивачки та наявні у справі матеріали не дають підстав для застосування наслідків ст.. 116 ЖК України, так-як відсутні докази щодо вжиття заходів попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи не підтверджують а спростовують протиправну поведінку відповідача, характеристики видані сільрадою та дільничним інспектором є необ'єктивними, в свою чергу характеристика з місця роботи є цілком об'єктивною. Крім того за твердженням апелянта не відповідач а позивачка систематично конфліктує та вчиняє сварки, після чого викликає міліцію. Він проживає в будинку позивачки без реєстрації вже 33 роки вселився ще при житті батьків позивачки , яким належав будинок, в як їх член сім'ї має право після їх смерті на користування житловим приміщенням. В свою чергу відповідач не є членом сім'ї позивача. Суд першої інстанції не встановив його статусу, а тому невірно застосував норми матеріального права.

Представник апелянта підтримав позов з підстав зазначених в апеляційній скарзі, крім того зазначив, що суд першої інстанції не ухвалив рішення не з'ясувавши всіх обстави, та не врахував що відповідач є людиною похилого віку 65 років, проживає окремо в літній кухні, а документ які-б свідчили про порушення відповідачем правил співжиття відсутні.

Будучи допитаний в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що він проживає в цьому будинку тривалий період часу. Приблизно 4-5 років тому між ним та позивачкою почались конфлікти, а останній рік вони посилились. Позивачка з метою вижити його з будинку провокує конфліктні ситуації. Доказів того що відповідач вчиняє насильство відсутні, так-як постанова про його притягнення до адміністративної відповідальності була скасовано апеляційним судом ,офіційних застережень від правоохоронних органів він не отримував ні листи ні повістки йому не вручались.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 судовому засіданні показала, що вона є рідною сестрою позивачки та дружиною відповідача. Конфліктні ситуації між сторонами почались з метою вижити їх з будинку, щоб вони переселились в новий будинок, однак це неможливо так-як він недобудований і має готовність 45 %. Вона проживає в будинку з 1954 року. Вона з чоловіком проживає в літній кухні. Конфлікти провокувала позивачка яка намагається їх виселити з будинку. ОСОБА_2 обіцяла переоформити будинок на їх доньку тому донька захищає позивачку.

ОСОБА_2 в судовому засіданні показала, що відповідач постійно свариться з нею та неодноразово її бив. Про це вона заявляла в міліцію. Вона також скаржилась своєму брату. Листи та повістки ОСОБА_3, що приносила листоноша відповідач відмовлявся отримувати. Позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав що він є братом позивачки, що між ним та відповідачем натягнуті відносини, вони не розмовляють. Свідок періодично заходив до сестри додому і майже весь час відповідач сварився з його сестрою, він особисто бачив, як відповідач декілька разів ліз битись і одного разу як бив позивачку. Він возив сестру в судмедекспертизу для зняття побоїв.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 показала, що вона є донькою відповідача. ОСОБА_3 постійно б'є та ображає нецензурними словами ОСОБА_2, весь час погрожує позивачці. Останній раз схопив її за шию. Конфліктні ситуації почали частіше виникати за останній рік.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона працює листоношею. Коли приносила листи відповідачу до неї ОСОБА_3 не виходив, а одного разу коли принесла пошту то відповідач відмовився отримувати листи при цьому разив її.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с.10). Відповідно до довідки Ракошинської сільської ради від 10.05.2012 року до складу сім'ї позивачки входять її сестра ОСОБА_4 1953 р.н. та племінниця ОСОБА_5 1980 р.н. (а.с.14).

Правовідносини що виникли між сторонами регулюються нормами житлового законодавства України.

Так, відповідно до ст.. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В характеристиці виданій 10 травня 2012 року сільським головою Ракошинської сільської ради Мукачівського району зазначено, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації. Згідно погосподарської книги зареєстрований по АДРЕСА_2, часто вживає ненормативну лексику, неврівноважений, штучно створює конфліктну ситуацію, з сусідами та мешканцями села Ракошино Мукачівського району конфліктує (а.с.15) Згідно характеристики виданої 30 травня 2012 року старшим ДІМ Мукачівського РВ УМВС України в Закарпатській області Довгомеля Ю.В. ОСОБА_3 за час проживання в АДРЕСА_1 зарекомендував себе з негативної сторони, будучи особою неврівноваженою, часто штучно створює конфліктні ситуації з ОСОБА_2, сусідами та мешканцями даного села. На протязі 2011 та 2012 років ОСОБА_2, як власниця вищевказаного будинку тричі зверталася до Мукачівського РВ УМВС України в Закарпатській області з заявами про вчинення ОСОБА_3 протиправних дій щодо неї, за наслідками розгляду яких були прийняті рішення про відмову в порушенні кримінальних справ відносно ОСОБА_3 та виносились останньому офіційні попередження про недопустимість антигромадської поведінки. Не зважаючи на винесені ОСОБА_3 попередження, останній продовжує порушувати правила співжиття з ОСОБА_2, ініціює конфлікти з ОСОБА_2 (а.с.16).

В судовому засіданні як позивач так і відповідач, а також свідки підтвердили наявність між позивачкою та відповідачем неприязних відносин які перереходять в конфлікти.

З повідомлень начальника Мукачівського РВ УМВС України в Закарпатській області від 29 травня, 19 жовтня 2011 року, від 04 та 24 квітня 2012 року слідує, що з боку відповідача не встановлено хуліганських дій, а в частині погрози вбивством то відповідачем дій до виконання погроз не приймалось тому відмовлено в порушенні кримінальної справи (а.с. 18), в інших двох листах вказано, що в діях відповідача наявне правопорушення проти здоров'я рішення за яким приймається при наявності акту судово-медичного обстеження, тому в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с.20,22).

Вище наведене також зазначено в постановах про відмову в порушенні кримінальної справи від 30 травня, 19 жовтня 2011 року та 04 квітня 2012 року, по заявам громадянки ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (а.с. 19, 21, 23).

Наведене підтверджує систематичним порушенням правил співжиття які роблять неможливим проживання власниці в одному помешканні з відповідачем.

З постанов та листів слідує, що гр.ОСОБА_3 винесено офіційне попередження про недопустимість антигромадської поведінки.

Конвенцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно дозакону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Зважаючи на викладене суд першої інстанції правильно встановив факти і відповідні їм правовідносини, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази які спростовують твердження позивачки про систематичним порушенням відповідачем правил співжиття які роблять неможливим проживання власниці в одному помешканні в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані.

Твердження відповідача про відсутність підстав для застосування наслідків ст.. 116 ЖК України, так-як відсутні докази щодо вжиття заходів попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи не підтверджують, а спростовують протиправну поведінку відповідача, характеристики видані сільрадою та дільничним інспектором необ'єктивними, а що стосується характеристики з місця роботи, то вона не розкриває його взаємовідносин з односельчанами та з родичами є необґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно застосував ст.157 ЖК України, по відношенню до відповідача, як до члена сім'ї, що узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї").

За таких обставин суд першої інстанції відповідно до ст.169 ч.4 ЦПК України, вирішив справу на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.209,218,303,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України ст.ст. 157,116 ЖК України, колегія суддів , -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 липня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді