Справа № 22ц/1290/6535/12

Провадження № 22ц/1290/6535/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого: Оробцової Р.І.

суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О.

при секретарі : Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Луганської міської ради

на рішення Ленінського районного суд м. Луганська 30 червня 2011 року

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА :

У червні 2011 року позивач звернулася до суду з позовом де просила суд розірвати договір про спільну діяльність, укладений 14 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності задоволено у повному обсязі. Розірвано договір про спільну діяльність, укладений 14 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м.

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що істотно порушує інтереси Луганської міської ради, оскільки визнавши право власності на майно, відсоток якого розміщений на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Луганська, судом вирішене питання про право територіальної громади м. Луганська щодо володіння, користування та розпорядження вказаної земельної ділянки, а тому просить суд скасувати рішення Ленінського районного суд м. Луганська 30 червня 2011 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомого майна, квартиру, за адресою: АДРЕСА_1.

Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 308 належить квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1.

Позивач вирішила здійснити перепланування у належній їй квартирі та добудувати до неї прибудову. В подальшому позивачка мала намір використовувати цю квартиру для здачі в оренду.

Вона звернулася до відповідача з пропозицією прийняти участь у будівництві прибудови та здійснення переобладнання та ремонт у квартирі.

Результатом їхньої домовленості стало укладення 14 травня 2010 року договору про спільну діяльність, за яким вони домовились шляхом об'єднання спільних зусиль та грошових коштів, без створення юридичною особи, здійснити будівництво прибудови до квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та перепланування квартири з метою її подальшої експлуатації.

Відповідно до умов договору, вкладом позивача була належна їй квартира, вкладом відповідача - оплата повної вартості будівельних матеріалів та робіт, необхідних для досягнення мети договору - подальшої експлуатації квартири .

В обмін на внесені вклади після закінчення будівництва вони домовились в якості результату участі в договорі набути право власності на квартиру в рівних частках, по 1\2 частці за кожним.

До обов'язків позивача, відповідно до умов договору, входило надання відповідачу вільного доступу до квартири для виконання необхідних робіт, оформлення правовстановлюючих документів на квартиру.

До обов'язків відповідача входило протягом тридцяти днів з моменту укладення договору придбати матеріали, найняти виконавців робіт, необхідних для досягнення мети договору та оплатити ці роботи згідно умов договору, отримати необхідні дозвільні документи на будівництво прибудови до квартири та її перепланування.

Протягом встановленого строку відповідач не приступив до належного виконання умов договору про спільну діяльність.

Внаслідок цього через деякий час позивач була вимушена виконувати всі передбачені договором про спільну діяльність роботи самостійно за рахунок власних коштів.

Всі передбачені договором роботи позивач виконувала на підставі відповідного робочого проекту, узгодженого з Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради та узгодження з мешканцями будинку.

Але після закінчення будівництва відповідач звертається до позивача з вимогами про оформлення на його ім'я частки майна, як то було передбачено умовами укладеного між нами договору про спільну діяльність. Своїми діями відповідач порушує права позивача на вільне володіння та користування належним їй майном, незважаючи на те, що ОСОБА_2 не приймав участі в здійсненні робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В відповідності до п.1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як зазначено в ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Виходячи зі змісту ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Згідно матеріалів технічного паспорту, виготовленого Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації станом на 23 травня 2011 року, належний позивачу об'єкт нерухомого майна, квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 складається з коридору 1 пл. 3,5 кв.м., житлової кімнати 2 пл. 13,6 кв.м., житлової кімнати 7 пл. 28,8 кв.м., санвузлу необладнаного 8 пл. 11,4 кв.м., гардеробної 10 пл. 11,1 кв.м., кухні-столової необладнаної 11 пл. 25,3 кв.м., загальна площа квартири 93,7 кв.м., житлова площа квартири 42,4 кв.м.

Суд першої інстанції керуючись вищенаведеними нормами закону, а також приймаючи до уваги той факт, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, зробив висновок, що слід розірвати укладений між позивачем та ОСОБА_2 договір про спільну діяльність та визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

Але судова колегія апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції про визнання права власності на новостворене майно - переобладнану квартиру, не може погодитися зважаючи на наступне.

Міське комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації надіслало Луганському міському голові листа від 04.04.2012 № 15/43-376 (вх. Луганської міської ради від 09.04.2012 № 01/03-25/4334/0/1-Т2), яким повідомило:

- на підставі договору купівлі-продажу від 15.04.2004, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованим за № 308, громадянка ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1;

- право власності на квартиру зареєстроване в МКП БТІ 06.07.2004;

- за результатами поточного обстеження, проведеного у травні 2011, МКП БТІ було встановлено, що житлова та загальна площі зазначеної квартири змінилися за рахунок перепланування та добудови прибудови в капітальній стіні замість віконного, зроблено дверний проріз і фактично загальна площа квартири становить 93,7 кв.м., а житлова площа - 42,4 кв.м.;

- в проведенні державної реєстрації права власності ОСОБА_1 було відмовлено з підстав, зазначених у рішеннях реєстратора МКП БТІ від 17.08.2011 № 216115, від 21.11.2011 № 15/43-1223 (повторно), у зв'язку з тим, що: на другому поверсі будинку до квартири НОМЕР_1 добудована прибудова площею 36,4 кв.м., в капітальній стіні замість віконного прорізу зроблено дверний проріз, дозвіл на добудову прибудови та перепланування до МКП БТІ не пред'явлений; у зв'язку з тим, що житлова та загальна площі змінились в результаті перепланування та добудови прибудови, в капітальній стіні замість віконного прорізу зроблено дверний проріз, фактично загальна площа складає 93,7 кв.м., житлова площа - 42,4 кв.м., дозвіл на добудову прибудови та перепланування в БТІ не пред'явлений \ а.с. 38, 44, 45\.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ст. 152 ЖК України, яка визначає, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що правові наслідки здійснення переобладнання і перепланування житла, що перебуває у приватній власності, визначені ст. 376 ЦК України, і про те, що суд нормами вказаного закону не керувався, постановляючи рішення, заслуговують на увагу.

Крім того суд першої інстанції при викладенні рішення не врахував приписів абз. 2, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного, цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

П. 1.4. «Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень» Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 зазначає, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства; до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків; для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: 1) копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; 2) копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; 3) проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не дав правової оцінки договору між сторонами про сумісну діяльність по ремонту квартири і не встановив чи є спір між сторонами про право власності на переобладнану квартиру.

Наявність такого спору ні матеріалами справи, ні дослідженими і встановленими в судовому засіданні обставинами не підтверджений.

За таких обставин, при відсутності спору між сторонами про право власності на переобладнану квартиру задоволення позову в цій частині не може бути визнано таким, що відповідає матеріалам справи і узгоджене з вимогами закону, оскільки вимоги про визнання права власності заявлені до неналежного відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що право власності на спірну квартиру підтверджене витягом з державного реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно, згідно якого власником квартири є ОСОБА_5. Отже, вимоги про визнання права власності на всю квартиру безпідставні.

Рішення в частині задоволення позову про розірвання договору про сумісну діяльність не оскаржувалось.

На основі вище зазначеного судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушено норми матеріального та процесуального права, а відповідно до ст. 309 ЦПК України зазначене є підставою для скасування рішення суду в частині задоволення позову про визнання права власності за позивачкою на об'єкт нерухомого майна, квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 93,7 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Луганської міської ради задовольнити.

Рішення Ленінського районного суд м. Луганська 30 червня 2011 року в частині визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

В цій частині постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 за необґрунтованістю.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :