ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2008 р. | № 42/474 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Суддів: | Михайлюка М.В., Ковтонюк Л.В., Кочерової Н.О., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги | ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 року |
у справі | № 42/474 господарського суду міста Києва |
за позовом | ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" |
до | Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" |
про | визнання угоди недійсною |
за участю представників сторін: |
позивача | Янкевич Л.Д., |
відповідача | Мицько Р.М., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2008 р. у справі №42/474 (суддя: Паламар П.І.) позов задоволено, визнано недійсною заяву Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. (судді: Отрюх Б.В., Бондар С.В., Тищенко А.І.) зазначене рішення господарського суду змінено, визнано недійсною заяву Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" №31/15-5662 від 13.06.2008р. про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині зарахування 6935378,09 грн., стягнуто з відповідача 76,50 грн. державного мита та 106,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з позивача 4,25грн. державного мита.
Не погоджуючись з даною постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Відповідач також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову господарських судів у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив місцевий господарський суд, 12.06.2007 р. позивач надіслав відповідачу заяву № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідач має зобов’язання перед позивачем по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97 грн.
ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" провело взаємозалік зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України на суму 6935378,09грн. та відповідно відобразило в бухгалтерському обліку зменшення кредиторської заборгованості перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", а саме: 263408,09 грн. за договором від 18.01.2000 р. №10/16-48; 2190816,58 грн. за договором від 28.12.2001 р. № 06/01-786; 2713141,06 грн. за договором від 17.01.2002 р. № 06/02-85; 1333053,08 грн. за договором від 28.12.2002 р. №06/02-2141; 24637,4 грн. за договором від 24.12.2003 р. № 06/03-3102; 1303,63 за договором від 24.12.2003 р. №06/03-3103; 23345,8 грн. за договором від 24.12.2003 № 06/03-3104; 385672,15 грн. за договором від 24.02.2004 р. № 06/04-237. Зазначена заява не була акцептована відповідачем.
Натомість, 16.06.2007 р. відповідач надіслав позивачу заяву №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідно до рішення господарського суду міста Києва по справі №35/373 ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" має зобов’язання перед ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97грн. В той же час позивач станом на 01.06.2007 р. має зобов’язання перед відповідачем, за поставлений природний газ, а саме: згідно договору №10/16-48 від 18.01.2000 р. в сумі 1969233,32 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України № 15/444; згідно договору №10/16-1444 від 25.12.2000 р. в сумі 1788638,51 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2006 р. у справі № 17/101; згідно договору № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в сумі 11661753,64 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. у справі №14/231. У зв’язку з чим відповідач повідомив про взаємозалік зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України на загальну суму 7750563,97грн.
Отримавши вказану заяву, 25.06.2007 р. позивач направив на адресу відповідача лист № 1456 про розгляд заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог, в якому повідомив відповідача про те, що зарахуванню підлягають вимоги, викладені в заяві позивача № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 6935378,09 грн., яка була отримана відповідачем 15.06.2007 р. за вх. №5254/2.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відносини сторін щодо сплати грошових коштів, які є предметом спірної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, фактично стосуються виконання судових рішень, а чинним законодавством про виконавче провадження не передбачено підстав для закінчення виконавчого провадження шляхом припинення зобов’язання зарахуванням. Зважаючи на порушення відповідачем вимог ст. 601, п. 5 ст. 602 ЦК України, господарський суд визнав заяву відповідача про зарахування однорідних зустрічних вимог недійсною, а відтак задовольнив позов у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції спростував даний висновок та зазначив, що ст. 601, 602 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України, містять вичерпний перелік умов для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Окрім того, апеляційний господарський суд зазначив, що чинне законодавство не містить заборон щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення. Для вчинення цього правочину потрібна лише наявність умов, встановлених ст. 601 ЦК України.
Стаття 602 ЦК України встановлює перелік підстав за яких не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що ні ст. 601 ЦК України, ні ст. 602 ЦК України не містять таких підстав, на які послався суд першої інстанції, при задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції резолютивну частину рішення місцевого господарського суду змінив, визнав заяву відповідача недійсною в частині зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6935378,09 грн., оскільки однорідні вимоги на вказану суму підлягають зарахуванню за заявою позивача, яка була надіслана відповідачу раніше.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна.
Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України “Про виконавче провадження”.
Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Виконання судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" (згідно преамбули Закону).
При цьому, у разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження (ч.4 ст. 30 Закону).
І тільки, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, відповідно до ч.5 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець розпочинає його примусове виконання.
Таким чином, право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах та у спосіб, встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність законодавчої заборони здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог під час виконавчого провадження, як на підставу часткової відмови в позові, є помилковим, оскільки будь-які дії сторін в тому числі і залік зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.
Між тим, слід зазначити, що відсутність такої заборони обумовлена, зокрема ст.ст.24, 30 Закону України "Про виконавче провадження", згідно яких боржник протягом строку, визначеного у постанові про відкриття виконавчого провадження, має право добровільно виконати рішення суду в тому числі і шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Втім, при розгляді спірної заяви, суди попередніх інстанцій не врахували наведене, не з’ясували обставин, пов’язаних зі здійсненням виконавчих дій, не витребували та не дослідили матеріали виконавчого провадження, зокрема, накази суду на примусове виконання рішень у справах № 14/231, № 17/101, №15/444, № 35/373 та не з'ясували на якій стадії виконання знаходяться судові рішення у даних справах.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, як такі що прийняті при неповному з’ясуванні обставин справи та не відповідають вимогам норм матеріального прав, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 року у справі №42/474 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий | М. Михайлюк |
Судді : | Л. Ковтонюк Н. Кочерова |