КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.09.2008 № 8/57
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі
За участю представників:
від позивача - Гаврилюк П.Д., довіреність № 229 від 08.04.2008р.,
від відповідача - Бабенко А.І., довіреність б/н від 21.11.2007р.,Бежевець А.М., довіреність б/н від 21.11.2007р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.07.2008
у справі № 8/57
за позовом ВАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього м. Київ, вул. Лебединська, 6,
до Національного технічного інституту України "Київський політехнічний інститут"
м. Київ, пр-т Перемоги, 37,
про стягнення 143051,25 грн.
Суть рішення і скарги:
Відкрите акціонерне товариство трест “Київміськбуд-1” ім. М.П. Загороднього (далі – ВАТ “Київміськбуд-1”, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (далі – НТУУ “КПІ”, Відповідач) про стягнення 143 051,25 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.07.2008р. у справі № 8/57 в задоволенні позову ВАТ “Київміськбуд-1” було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Позивача (далі – Заявник) подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі № 8/57 та прийняти нове рішення, яким вимоги ВАТ “Київміськбуд-1” задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог Заявник посилався на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи і які суд першої інстанції визнав встановленими, а також порушено норми матеріального права, зокрема: ст.ст. 628, 1000, 1003, 1005, 1008, 1011 та 1026 Цивільного кодексу (далі – ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Представник Відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, однак, в якому зазначив, що рішення господарського суду м. Києва від 17.07.2008р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Позивача апеляційну скаргу – без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, ВАТ “Київміськбуд-1” звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до НТУУ “КПІ” про стягнення 143 051,25 грн. витрат, понесених на виконання угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин від 09.04.2004р і рішенням господарського суду м. Києва від 17.07.2008р. у справі № 8/57 в задоволенні даного позову було відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки угода про співробітництво та організацію взаємовідносин від 09.04.2004р., яка на даний час є чинною, являє собою угоду про спільну діяльність, яка є безоплатною, а також враховуючи те, що між Позивачем та Відповідачем була укладена угода від 23.03.2006р. про переведення прав та обов”язків за договором № 6567 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 05.04.2004р., відповідно до умов якої Позивач зобов”язався безоплатно передати Відповідачу всю документацію стосовно предмету угоди в оригінальних примірниках, у задоволенні даного позову слід відмовити.
У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволені позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
В даному випадку, як було правильно встановлено судом першої інстанції, 09.04.2004р. між НТУУ “КПІ” (“Сторона 1”) та ВАТ “Київміськбуд-1” (“Сторона 2”) була укладена угода про співробітництво та організацію взаємовідносин (далі – Угода), якою “Сторони” підтвердили, що інтересам кожної з них відповідає спільна і погоджена сторонами реалізація проекту будівництва міні-спортивного комплексу на території НТУУ “КПІ”, який знаходиться за адресою: м.Київ, пр. Перемоги, 37 (Солом”янський район).
Відповідно до п. 2. вказаної Угоди, “Сторона 1” доручила “Стороні 2” виконання частини функцій “замовника будівництва”, які визначені “Положенням замовника-забудовника і технічного нагляду у будівництві”, затвердженого Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988р., які полягають в організації та забезпеченні розробки, погодження та затвердження проектно-кошторисної документації у повному обсязі на підставі діючих нормативних документів.
В п. 3 Угоди “Сторони” передбачили, що “Сторона 2” зобов”язалася забезпечити виконання і оплату наступних робіт: збір вихідних даних; передпроектні проробки; отримання технічних умов; оформлення завдання на проектування; укладання договорів на проектні роботи; погодження проекту з міськими службами; експертиза проекту; затвердження проектно-кошторисної документації; отримання дозволу на будівництво.
Крім того, в п. 4. Угоди “Сторони” погодили, що порядок подальших взаєморозрахунків між ними, а також конкретні форми та розміри участі “Сторін” у здійсненні спільного проекту будуть визначені окремою угодою після вирішення питання щодо джерела його фінансування.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладена сторонами угода про співробітництво є договором про спільну діяльність та регулюється положеннями гл. 77 ЦК України “Спільна діяльність”, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов”язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов”язки довірителя.
При цьому, ст. 1007 ЦК України передбачено, що довіритель зобов”язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
В даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази видачі Позивачу Відповідачем довіреностей на вчинення юридичних дій, передбачених Угодою від імені Відповідача.
Таких доказів ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій Позивачем надано так і не було.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що Позивач діяв від власного імені та в спільних інтересах, а не від імені Відповідача.
Крім того, як видно із змісту ст. 1000 ЦК України, договір доручення уповноважує повіреного на створення реальних правових наслідків – виникнення, зміну чи припинення прав та обов”язків довірителя.
В той же час, згідно ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов”язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
В даному випадку, п. 5 Угоди передбачалося, що сторони зобов”язувались спільно діяти на засадах взаємовигідності для досягнення спільних господарських цілей у відповідності до статутних завдань та економічних інтересів кожної із сторін цієї угоди.
При цьому, ні законом, ні договором (Угодою) не передбачалось умовами про відплатність такого виду договору.
Крім того, як видно з матеріалів справи, на виконання Угоди Позивач уклав ряд договорів із проектними організаціями і, зокрема, договір № 6567 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 05.04.2004р. з ВАТ “Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву (ВАТ “КиївЗДНІЕП”), у зв”язку з виконанням якого Позивачем було понесено витрат на суму 143 051,25 грн.
В подальшому, враховуючи власні взаємні інтереси та необхідність оптимізації своїх договірних відносин, з метою якнайшвидшого отримання Відповідачем результату проектно-вишукувальних робіт, 23.03.2006р. між ВАТ “Київміськбуд-1” (“Сторона 1”), НТУУ “КПІ” (“Сторона 2”) та ВАТ “КиївЗДНІЕП” (“Сторона 3”) була укладена угода про переведення прав та обов”язків за договором № 6567 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 05.04.2004р. (далі – Угода про переведенна прав та обов”язків), за якою Сторони погодили наступне: “Сторона-1” передає “Стороні 2” права та обов”язки замовника за основним договором і переводить на “Сторону 2” грошове зобов”язання у розмірі 118 992,00 грн. з урахуванням ПДВ, що виникло на підставі п. 4.4.2. основного договору та приймаючи до уваги умови щодо збільшення загальної вартості робіт відповідно до додаткової угоди № 1 від 05.10.2004р. до основного договору; “Сторона 2” прийняла на себе права та обов”язки замовника за основним договором та грошове зобов”язання, визначене в п. 2 цієї угоди; “Сторона 3” не заперечує проти заміни “Сторони 1” “Стороною 2” в основному договорі і підписуючи зі свого боку цю угоду, дає свою згоду на відповідне переведення грошового зобов”язання та прав і обов”язків замовника за основним договором в порядку та на умовах, визначених цією угодою.
Відповідно до п. 6. Угода про переведенна прав та обов”язків “Сторона 1” зобов”язувалась безоплатно передати “Стороні 2” всю необхідну інформацію (документацію в оригінальних примірниках), пов”язану з основним договором.
Згідно п. 8. та п. 10. Угоди про переведенна прав та обов”язків, остання вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін. Після набрання чинності цією угодою всі попередні переговори за нею, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цієї угоди, втрачають юридичну силу.
При цьому, як стверджував Позивач, він повідомив Відповідача про розірвання спірної Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин від 09.04.2004р., однак жодних доказів про розірвання такої суду не надав, про що свідчать і його письмові пояснення від 05.06.2008р., в той час, як Відповідач зазначав, що жодних пропозицій про розірвання Угоди про співробітництво та організацією взаємовідносин від 09.04.2004р. від Позивача не отримував.
В той же час, відповідно до ст. 206 ГК України, господарське зобов”язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Так, ст. 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Оскільки, вказаний порядок розірвання спірної Угоди про співробітництво та організацію взаємовідносин від 09.04.2004р. дотриманий Позивачем не був, тому ця Угода на даний час, є чинною.
З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що оскільки Угода про співробітництво та організацію взаємовідносин від 09.04.2004р., яка на даний час є чинною, являє собою угоду про спільну діяльність, яка є безоплатною, а також враховуючи те, що між Позивачем та Відповідачем була укладена угода від 23.03.2006р. про переведення прав та обов”язків за договором № 6567 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 05.04.2004р., відповідно до умов якої Позивач зобов”язався безоплатно передати Відповідачу всю документацію стосовно предмету угоди в оригінальних примірниках, у задоволенні даного позову, як правильно визначив суд першої інстанції у своєму рішенні, слід відмовити.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2008р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ВАТ “Київміськбуд-1”, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства трест “Київміськбуд-1” ім. М.П. Загороднього залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2008р. у справі № 8/57 за позовом Відкритого акціонерного товариства трест “Київміськбуд-1” ім. М.П. Загороднього до Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” про стягнення 143 051,25 грн., – без змін.
2. Справу № 8/57 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
16.09.08 (відправлено)