КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.09.2008 № 29/229
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Зубець Л.П.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі: Єрьоменко О.В.
За участю представників:
від позивача: Чара І.М. – дов. №0808-03-14/105-08 від 26.03.2008р.;
від відповідача: Войтович М.М. – дов. №150 від 08.08.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Алькона"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.07.2008
у справі № 29/229 (Усатенко І.В.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства НАСК "Оранта" в особі Закарпатської обласної дирекції
до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Алькона"
про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 6 796,18 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку з ДТП з вини водіїв двох автотранспортних засобів була завдана шкода їх майну. Позивач виплатив суму відшкодування за полісом добровільного страхування транспортного засобу у розмірі 13 592,36 грн. Громадянин Бабунич П.Б. був застрахований за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ВАТ «СК «Алькона». Позивач вважає, що з вини громадянина Бабунича П.Б. йому було завдано шкоди у розмірі 6 796,18 грн., а зважаючи на те, що відповідальність особи, яка завдала шкоду, була застрахована відповідачем, то вимоги про сплату страхового відшкодування в порядку регресу повинні пред’являтись саме до відповідача.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування».
Відповідно до п.33.1.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники ДТП зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про настання ДТП.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Оскільки ані страхувальник відповідача, ані особа, яка потерпіла внаслідок ДТП, не повідомив про настання страхового випадку, відповідач має право відмовити у виплаті страхового відшкодування за полісом №ВВ/0527580 на підставі ст. 26 Закону України «Про страхування».
Також, на думку відповідача, було порушено порядок оцінки шкоди, оскільки відповідач не був повідомлений про настання страхового випадку, в нього не було можливості провести експертизу з метою визначення розміру збитку, завданого потерпілій особі внаслідок ДТП, що також є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Розмір збитку було визначено шляхом проведення автотоварознавчого дослідження, яке проводив працівник НАСК «Оранта» Каримов В.М., результати якого були закріплені в акті № 34/11 від 07.11.07. При чому на дане дослідження не було запрошено представників відповідача для об'єктивної оцінки розміру збитку.
Окрім того, відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, яка відповідно до полісу №ВВ/0527580 становить 510,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 796,18 грн. суми страхового відшкодування в порядку регресу, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229 скасувати, прийнявши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме положення Законів України «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. ст. 993, 1166, 1172, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, а також неповно з’ясував обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема відносно того, що:
- відповідач не є винним за завдані позивачу збитки, оскільки винними є учасники ДТП, тому майнові вимоги в порядку регресу позивач повинен висувати саме до учасника ДТП, а не до відповідача;
- страхувальник відповідача не повідомив останнього про настання страхового випадку, відповідач має право відмовити у виплаті страхового відшкодування за полісом на підставі ст. 26 Закону України «Про страхування»;
- було порушено порядок оцінки шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2008р.
В судовому засіданні 03.09.2008р. представник відповідача повідомив суд про те, що згідно з рішенням загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона» від 22.07.2008р. (протокол №24 від 22.07.2008р.) Відкрите акціонерне товариство «ХДІ страхування» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона», що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію та Статутом Відкритого акціонерного товариства «ХДІ страхування» (копії вказаних документів наявні в матеріалах справи). Зважаючи на вищенаведене, представник відповідача просив суд здійснити заміну Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона» (відповідача у справі №29/229) його правонаступником – Відкритим акціонерним товариством «ХДІ страхування».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р., відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, Відкрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Алькона» (відповідача у справі №29/229) замінено на його правонаступника – Відкрите акціонерне товариство «ХДІ страхування».
Представник позивача в судовому засіданні 03.09.2008р. подав письмовий відзив на позов.
Окрім того, представники сторін подали суду погоджену заяву б/н від 03.09.2008р., в якій просили продовжити строк вирішення спору понад терміни, визначені ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційний суд задовольнив спільну заяву сторін.
В судовому засіданні 03.09.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 10.09.2008р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2008р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді Зубець Л.П., Розваляєва Т.С.
В судовому засіданні 10.09.2008р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.09.2008р.
15.09.2008р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких позивач зазначає про те, що відповідно до абз. „г” п.38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 ст. 33 цього Закону.
Окрім того, на думку позивача, ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України забезпечено право вимоги страховика (позивача), який виплатив страхове відшкодування, до особи відповідальної за заподіяний збиток (відповідача).
Представник відповідача у судових засіданнях підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229, прийнявши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до нього, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
31.10.2007р. о 18 год. 30 хв. у с. Барвінок Ужгородського району сталась дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом – ДТП). Автомобіль «ГАЗ-2705», н/з АО 0741 АС, під керуванням водія Бабунича П.Б. (транспортний засіб належить Стрижак В.А.), зіткнувся з автомобілем «ВАЗ 21154», н/з АО 5200 АІ під керуванням водія Шпака І.В. Факт ДТП підтверджений довідкою Ужгородського взводу ДПС УДАІ УМВС України в Закарпатській області від 12.11.2007р. №8/231. Внаслідок зіткнення пошкоджено обидва транспортні засоби – учасники ДТП.
02.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «НАСК «Оранта» та Шпак І.В. було укладено Договір добровільного страхування, відповідно до умов якого Договір діє в період з 03.08.2007р. по 02.08.2008р., а страховими ризиками є ДТП, протиправні дії третіх осіб, стихійні явища та пожежа, незаконне заволодіння. Франшиза складає 1% у разі ДТП, страхова сума – 44 500,00 грн.
01.11.2007 року Шпак І.В., як страхувальник, звернувся до Іршевського відділення «НАСК «Оранта» із заявою про страхову виплату №114-287 від 01.11.2007р.
Сума завданого матеріального збитку власнику транспортного засобу «ВАЗ 21154», державний номерний знак АО 5200 АІ, пошкодженого внаслідок ДТП, складає 14 262,36 грн., розмір якого визначено начальником Хустовського Центру врегулювання збитків Закарпатської обласної дирекції НАСК «Оранта» Каримовим В.М. (свідоцтво №586 від 04.12.2001р., занесений до реєстру судових експертів Міністерства юстиції України, занесений до реєстру оцінювачів Фонду Державного майна України №№760), про що складено Акт дослідження спеціаліста-автотоварознавця №34/11 від 07.11.2007 року.
Вказаний Акт було оформлено на підставі протоколу огляду транспортного засобу від 01.11.2007р. та калькуляції від 07.11.2007 року. Згідно розрахунку спеціаліста-автотоварознавця розмір страхового відшкодування становить 14 217,36 грн.
В матеріалах справи наявний Акт Іршевського відділення «НАСК «Оранта» №4 від 14.11.2007р., в якому зафіксовано факт настання страхового випадку та встановлено суму страхового відшкодування в розмірі 14 217,36 грн. та зазначено про те, що 28.11.2007р. страхувальнику (Шпак І.В.) сплачено страхове відшкодування у розмірі 13 5592,36 грн.
Факт отримання громадянином Шпак І.В. страхового відшкодування від позивача у розмірі 13 592,36 грн. підтверджується розпискою від 28.11.2007р.
Згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду №3-36571/07 від 20.12.2007р. особою, винною в скоєнні ДТП, визнано Бабунича П.Б., якого притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Цивільно-правова відповідальність вказаної особи була застрахована відповідачем (поліс від 31.03.2007р.).
Власником транспортного засобу «ГАЗ-2705», н/з АО 0741 АС є Стрижак В.А., з яким у трудових відносинах перебуває громадянин Бабунич П.Б., що підтверджується трудовим договором від 01.07.2006р.
У відповідності до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/0527580 від 31.03.2007р., транспортний засіб «ГАЗ-2705», н/з АО 0741 АС був застрахований Відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Алькона» (відповідачем) на один рік в строк до 30.03.2008р.
Оскільки цивільно-правова відповідальність учасника ДТП - Бабунич П.Б. була застрахована відповідачем, позивач звернувся саме до відповідача з регресною вимогою про стягнення 6 796,18 грн., направивши претензію №44 від 14.01.2008р.
Однак, відповідач вказану суму на користь позивача не сплатив, у зв’язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 6 796,18 грн. При цьому, обґрунтовуючи суму страхового відшкодування, позивач зазначає про те, що вина учасників ДТП Шпак І.В. та Бабунич П.Б. є взаємною, у зв’язку з чим сума відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача становить 6 796,18 грн.
Даний факт спростовується постановою Ужгородського міськрайонного суду №3-36571/07 від 20.12.2007р., згідно з якою особою, винною в скоєнні ДТП, визнано Бабунича П.Б.
Окрім того, мотивуючи підстави звернення з позовом саме до відповідача, страхової організації, позивач посилається на ч.2 ст. 1187, 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування”, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 38.2.3 ст. 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика на звернення із регресним позовом до іншого страховика.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 796,18 грн. суми страхового відшкодування в порядку регресу, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з наступного:
- регресні вимоги позивача ґрунтуються на нормах законодавства і вимоги та обов’язки страхувальника за полісом до особи, яка має право на регресне відшкодування, в даному випадку не застосовуються;
- відсутність повідомлення страхувальника про страховий випадок не є достатньою і беззаперечною підставою для відмови позивачу у виплаті відшкодування відповідачем, оскільки такою підставою є факт виникнення у позивача права на регрес (сплата з його боку потерпілій стороні страхового відшкодування) і факт забезпечення транспортного засобу винуватця ДТП (наявність страхового полісу);
- щодо зменшення розміру відшкодування на суму франшизи, то в даному випадку регресні відносини лише частково мають характер страхових і позивач не узгоджував з відповідачем суму обов’язкової франшизи. Окрім того, законом передбачено відшкодування в порядку регресу всіх фактично понесених витрат (збитків).
Апеляційний суд не погоджується такими висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як уже зазначалось вище, згідно з Постановою Ужгородського міськрайонного суду №3-36571/07 від 20.12.2007р. особою, винною в скоєнні ДТП, визнано Бабунича П.Б., цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем (поліс від 31.03.2007р.).
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий) вправі звернутися з вимогою про відшкодування шкоди не до страхувальника (завдавача шкоди), а до страховика, який здійснив страхування відповідальності страхувальника. При цьому страховик зобов’язаний сплатити потерпілому суму страхового відшкодування.
Разом з тим, оскільки страхове відшкодування – це виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми, а страхова сума – це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України „Про страхування”), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття усіх збитків потерпілої особи. У такому разі потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування».
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Тобто, цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.21.4 ст. 21 вказаного закону лише в разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням норм абзацу третього пункту 21.1 цієї статті, водій такого транспортного засобу несе відповідальність, встановлену законом.
З матеріалів справи вбачається, що ані особою, відповідальність якої була застрахована, ані позивачем не було дотримано порядку повідомлення страховика про страховий випадок (ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”), що є передумовою для виплати страхового відшкодування, оскільки лише після розгляду страховиком наданих йому у встановленому порядку та строки документів про ДТП страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Окрім того, обґрунтовуючи підстави для звернення з регресним позовом до відповідача, позивач в позові посилається на пп.38.2.3 п.38.2 ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а у відзиві на апеляційну скаргу – на абз. „г” п.38.1 ст. 38 вказаного Закону.
Однак, в пп.38.2.3 п.38.2 ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що право на звернення з регресним позовом до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов’язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом, має не страховик, а МТСБУ (моторне (транспортне) страхове бюро України).
В абз. „г” п.38.1 ст. 38 вказаного Закону визначено, що страховик (в даному випадку відповідач) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (юридичної особи та дієздатних громадян, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп..33.1.2 пункту 33.1 ст. 33 цього Закону.
Оскільки відповідач не здійснював виплату страхового відшкодування, посилання позивача на вказану норму є помилковим.
Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, відповідно до положень господарського процесуального судочинства обов’язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з підстав, викладених у позові, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення від 03.07.2008р. у справі №29/229 було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона» підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229 – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.
У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті державного мита за її подання у розмірі 51,00 грн. також покладаються позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона» («ХДІ страхування») задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2008р. у справі №29/229 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «НАСК «Оранта» в особі Закарпатської обласної дирекції до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Алькона» («ХДІ страхування») про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 6 796,18 грн. відмовити повністю.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «НАСК «Оранта» в особі Закарпатської обласної дирекції (88000, м. Ужгород, вул. Орлина, 1, р/р №26506291013521 в Укрсоцбанку м. Ужгород, МФО 312011, код ЄДРПОУ 02307180) на користь Відкритого акціонерного товариства «ХДІ страхування» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 102; р/р №26509012813846 в ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 300012, код ЄДРПОУ 22868348) 51,00 грн. (п’ятдесят одну гривню 00 копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Матеріали справи №29/229 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Зубець Л.П.
Розваляєва Т.С.
22.09.08 (відправлено)