УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0611/1571/12 Головуючий у 1-й інст. Рибнікова М.М.

Категорія 19 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Талько О.Б., Зарицької Г.В.

з участю секретаря

судового засідання Трохимчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки недійсним, визнання дійсним договору довічного утримання, його розірвання та повернення майна відчужувачу ,-

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2012 року , -

встановила:

У липні 2012 року позивач звернувся з вищевказаним позовом до відповідача, в якому просив визнати договір купівлі-продажу удаваним правочином, розірвати договір довічного утримання та повернути у власність житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказаний правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки між сторонами насправді був укладений договір довічного утримання, коштів за договором купівлі-продажу він не отримував. Оскільки відповідач не виконує умови договору, не надає йому матеріальну допомогу, не здійснює належним чином догляд, просив договір довічного утримання розірвати та повернути йому у власність майно.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, де просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам Закону. В рішенні суд практично не обґрунтував підстав для відмови в задоволенні позову, припустився порушень як процесуального закону, не давши оцінки доказам відповідно до законодавства, так і порушив норми матеріального права, трактуючи неправильно законодавство.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, згідно договору купівлі-продажу від 29.04.2008 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 належний йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На договорі є напис власноручно вчинений позивачем і скріплений його підписом про те, що умови договору йому зрозумілі і відповідають його волі. Позивач не довів, що спірний договір укладений внаслідок обману та помилки, гроші відповідачем сплачені не були, та те, що відповідач не прийняв у власність будинок та земельну ділянку. Також позивач не надав доказів того, що при укладенні спірного правочину відповідач ввів його в оману.

У договорі вказано, що продаж вчинено за 85 226 гривень. Діючим законодавством не передбачено складання розписки про отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу.

Укладений сторонами спірних договір підписано сторонами, посвідчено державним нотаріусом. В ньому вказано, що сторони перебуваючи при здоровому розумі, яcній пам'яті, діяли добровільно, розуміли значення та правові наслідки своїх дій. Крім того, сторони засвідчили, що договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, помилки, обману, насильства. Відповідачем виконано всі умови договору, оскільки він прийняв документи про купівлю-продаж, зареєстрував їх в установленому порядку.

Позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність правовідносин, передбачених договором довічного утримання. Такі висновки є правильними, оскільки вони ґрунтуються на доказах, які були надані сторонами та досліджені судом та нормах матеріального права.

Так, відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, № 9 (далі - Постанови) зазначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 19 Постанови передбачено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно пункту 20 Постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до пункту 24 Постанови для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

При цьому слід враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29.04.2008 року сторонами та державним нотаріусом, який посвідчив цей правочин, були дотримані вимоги діючого законодавства. З вищевказаного договору купівлі-продажу вбачається, що сторони уклали спірний договір перебуваючи при здоровому розумі, яcній пам'яті, діяли добровільно, розуміли значення та правові наслідки своїх дій. Крім того, сторони договору підтвердили, що цей правочин укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Підстави для визнання договору купівлі-продажу від 29 квітня недійсним, зазначені у позові, відсутні.

Зокрема, помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що сторони договору мали домовленість про укладення договору довічного утримання, відповідач ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому спірний договір купівлі-продажу був укладений внаслідок помилки позивача.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність домовленості між сторонами про укладення договору довічного утримання. Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не довів, що така помилка дійсно мала місце.

При вирішенні питання про визнання угоди недійсною необхідно враховувати, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке нібито полягає в тому, що суд безпідставно відмовив у прослуховуванні технічного запису судового засідання щодо допиту свідка, оскільки останній проводився під час розгляду справи при незмінному складі суду, у присутності сторін.

Апелянт не надав доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, дійшов правильного висновку при повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді