Справа №2/0907/205/2011

Провадження №22ц/779/52/2013

Категорія 5

Головуючий у І інстанції Антоняк Т.М.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Шалаути Г.І.

секретаря Турів О.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_2 по довіреності ОСОБА_3, апелянта ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, представника відповідача за первісним позовом Микитинецької сільської ради по довіреності Гнатюк Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення Микитинецької сільської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

28.04.2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4, Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради та в подальшому уточнили його і просили визнати незаконним рішення Микитинецької сільської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0825 га. В обґрунтування позову зазначили, що будинки №17 та АДРЕСА_2 розташовані на одному подвір'ї. Будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4, а також йому належить ? частина будинку №17, інша ? частина цього будинку належить на праві власності в порядку спадкування за законом ОСОБА_7 та ОСОБА_2 по ? частці. Рішенням Микитинецької сільської ради від 11.09.2008 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. Передача у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки порушує їхнє право отримати у власність прилеглу до їхньої частини будинку земельну ділянку для його обслуговування та експлуатації.

02.11.2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту від 30.04.1981 року, посвідченого Тисменицькою районною державною нотаріальною конторою, реєстр 1-324, від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.02.1994 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр ІД-129, на ім'я ОСОБА_9; визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр 6-35, на ім'я ОСОБА_7 на спадкове майно, що складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3; визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр 6-37, на ім'я ОСОБА_2 на спадкове майно, що складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3; визнання права власності на спадкове майно, як за спадкоємцем першої черги по закону після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 і яке складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3.

Позов обґрунтував тим, що будинок АДРЕСА_3 належав його батькові ОСОБА_10 та бабці ОСОБА_8 по ? частці. В 1974 році ОСОБА_8 заповіла все своє майно його мамі ОСОБА_11 з зобов'язанням останньої сплатити іншій її доньці ОСОБА_12 600 крб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла і ОСОБА_11 звернулась в нотконтору з заявою про прийняття спадщини за заповітом. Як виявилось з такою ж заявою звернувся в нотконтору ОСОБА_9 (онук ОСОБА_8, а син ОСОБА_12) та представив заповіт померлої ОСОБА_8 на його ім'я від 1981 року. 20.12.1994 року ОСОБА_11 звернулась в Івано-Франківський міський суд з позовом до ОСОБА_9 про визнання недійсним заповіту, недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на половину будинку АДРЕСА_3, посилаючись на те, що заповіт на користь ОСОБА_9 ОСОБА_8 не могла підписувати, оскільки була неписьменною, не вміла ні читати, ні писати. Також ОСОБА_11 заперечувала і ту обставину, що 29.03.1979 року ОСОБА_8 подавала заяву до сільської ради про скасування складеного нею попереднього заповіту від 24.09.1974 року, яку підписала за неї ОСОБА_13. При цьому зауважила, що у вказаній заяві не зазначено де проживає така громадянка і якими документами підтверджено її особу. Крім того вказала і на те, що на день смерті ОСОБА_8 вона була непрацездатною і по своєму віку мала право на обов'язкову частку спадкового майна незалежно від змісту заповіту. Наведена справа перебувала в провадженні Івано-Франківського міського суду з 1994 року по 2004 рік. Справа розглядалась різними судовими інстанціями. В ході розгляду справи ОСОБА_11 померла. Правонаступником зі сторони позивача було допущено її чоловіка, а його батька ОСОБА_10 Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12.02.2004 року позов ОСОБА_10 залишено без розгляду у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання. Про наявність залишення позову без розгляду йому стало відомо тільки в жовтні 2009 року коли отримав копію ухвали на його численні заяви до суду з вимогою повідомити про рух розгляду цієї справи.

В 2007 році помер ОСОБА_10 Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 є він та сестра ОСОБА_14. Про прийняття спадщини вони своєчасно звернулись в нотконтору з заявами. За спільною домовленістю вони уклали договір про поділ спадкового майна, згідно якого у його власність перейшла частина будівлі, а сестрі грошові вклади.

ОСОБА_9 помер в 2003 році. Відповідачі не подали в суд заяви про їх правонаступництво, приховали від нотаріальної контори наявність судового спору щодо 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 та незаконно отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_2 після смерті свого чоловіка, а ОСОБА_7 після смерті свого батька.

Ухвалою суду від 11.12.2009 року зустрічний позов ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_7 до ОСОБА_4

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення Микитинецької сільської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки та відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт ОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні його позову про визнання недійсним заповіту, вчиненого нібито від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 30.04.1981 року, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.02.1994 року, виданого Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №ІД-129, оскільки обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_8 була неписьменною та ніколи не вчиняла підписів від свого імені.

Судом не дано належної оцінки висновку експерта НДКЦ УМВС України в Івано-Франківській області від 25.01.2012 року в сукупності з іншими доказами, зокрема поясненнями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які зафіксовані в протоколах судових засідань цивільної справи №2-58/2004, про те, що ОСОБА_8 була неписьменною. При цьому також не взято до уваги вказівки обласного суду в постанові Президії обласного суду від 11.05.2001 року, де в тексті зазначено, що: "В ухвалі про призначення експертизи серед інших питань, доцільно було б поставити питання про те, чи належить підпис на заповіті за 30.04.1981 особі похилого віку ОСОБА_8 при наявності у неї тремору пальців рук, як про це зазначали свідки". Суд не читав цих процесуальних документів, адже в іншому випадку пересвідчився би, що вироблена середня ступінь темпу письма і тремор пальців рук у померлої є виключаючими даними один одного.

Також апелянт зауважив, що судом не враховано наявність відмітки секретаря сільської ради Феношин Я.Д. від 12.10.1983 року на заповіті ОСОБА_8 від 24.09.1974 року про те, що даний заповіт не змінювався і не відмінявся.

Апелянт вказує, що поза увагою суду залишилось і те, що його мама ОСОБА_11 по своєму віку згідно ст. 535 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, мала право на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту ОСОБА_8 ОСОБА_11 своєчасно звернулась у нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини. Суд зобов'язаний був дати оцінку цьому факту, оскільки ОСОБА_11 захищала своє право в судовому порядку, однак померла в ході розгляду справи. Правонаступником зі сторони позивача було допущено її чоловіка та батька апелянта ОСОБА_10 Про наведене вказала президія Івано-Франківського обласного суду в постанові від 11.05.2001 року, якою протест заступника голови обласного суду задоволено, рішення Івано-Франківського міського суду від 24.10.2000 року та ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду від 20.02.2001 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про визнання недійсним заповіту і свідоцтва про право на спадщину та визнання права на спадкове майно направлено на новий розгляд Івано-Франківському міському суду.

Крім того апелянт зазначає, що суд не урахував тієї обставини, що відповідачі за його позовом приховали від нотаріальної контори наявність судового спору щодо ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 та незаконно отримали свідоцтва про право на спадщину після смерті свого чоловіка та батька ОСОБА_9 без подання заяви до суду про їх правонаступництво.

З цих підстав апелянт ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги до ОСОБА_7, ОСОБА_2 задоволити в повному обсязі.

Апелянти ОСОБА_7 та ОСОБА_2 мотивують апеляційну скаргу тим, що висновки суду про безпідставність вимог первісного позову не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та суперечать фактичним обставинам справи. При цьому апелянти вказують, що поза увагою суду залишилась та обставини, що вони є співвласниками житлового будинку за адресою АДРЕСА_3, а також судом не ураховано норми матеріального права, а саме положення статей 107, 198, 39 та 40 Земельного кодексу України, які підлягають застосуванню до наведених спірних правовідносин, у зв'язку з чим рішення в частині їх позовних вимог ухвалено з порушенням норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним, апелянти ОСОБА_7 та ОСОБА_2 просять рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги до ОСОБА_4 задоволити.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_4 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не визнали, рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в задоволенні позову вважали законним і обґрунтованим.

Представник апелянта ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 не визнав, рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позову вважав законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідача-позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід задоволити, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в АДРЕСА_3 в 1920 році, а будинок №19 - в 1958 році. Обидва будинки розташовані на одному подвір'ї, що визнали сторони та підтверджується Технічним паспортом на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 47-52 т. 1). Будинок №17 належав на праві власності ОСОБА_8 та ОСОБА_10 по ? частині відповідно до свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Івано-Франківським МЖЕО 16.03.1988 року на підставі рішення міськвиконкому №382 від 09.12.1987 року (а.с. 81, 152, 153, 161, 162, 169-172 т. 1). Будинок №19 належить ОСОБА_4 на праві власності згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 16.03.1988 року, виданого на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради №382 від 09.12.1987 року (а.с. 53).

24.09.1974 року ОСОБА_8 складено заповіт, за яким остання заповіла все належне їй на день смерті майно ОСОБА_11 (доньці, а матері позивача ОСОБА_4) з зобов'язанням останньої сплатити ОСОБА_12 (іншій її доньці, а сестрі ОСОБА_11) 600 карбованців. Заповіт нотаріально посвідчений виконавчим комітетом Угорницької сільської ради депутатів трудящих Івано-Франківського району Івано-Франківської області (а.с. 75 в томі 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла (а.с. 79, 158 т. 1). 29.09.1993 року ОСОБА_11 звернулась в нотконтору з заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 95, 163 т. 1). Як виявилось з такою ж заявою звернувся в нотконтору ОСОБА_9 (онук ОСОБА_8, а син ОСОБА_12) та представив заповіт померлої ОСОБА_8 на його ім'я від 30.04.1981 року, посвідчений державним нотаріусом Івано-Франківської державної нотаріальної контори (а.с. 76, 155 т. 1), і 08.02.1994 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 94 т. 1), згідно якого успадкував ? частину жилого будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, які знаходяться по АДРЕСА_3.

20.12.1994 року ОСОБА_11 звернулась в Івано-Франківський міський суд з позовом до ОСОБА_9 про визнання недійсним заповіту, недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на половину будинку АДРЕСА_3 (а.с. 82, 83 т. 1), посилаючись на те, що заповіт на користь ОСОБА_9 ОСОБА_8 не могла підписувати, оскільки була неписьменною, не вміла ні читати, ні писати. Також ОСОБА_11 заперечувала і ту обставину, що 29.03.1979 року ОСОБА_8 подавала заяву до сільської ради про скасування складеного нею попереднього заповіту від 24.09.1974 року, яку підписала за неї ОСОБА_13. При цьому зауважила, що у вказаній заяві не зазначено де проживає така громадянка і якими документами підтверджено її особу. Крім того вказала і на те, що на день смерті ОСОБА_8 вона була непрацездатною і по своєму віку мала право на обов'язкову частку спадкового майна незалежно від змісту заповіту. Наведена справа перебувала в провадженні Івано-Франківського міського суду з 1994 року по 2004 рік. Справа розглядалась різними судовими інстанціями. В ході розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 померла (а.с. 80 т. 1). Правонаступником зі сторони позивача було допущено її чоловіка, а батька позивача ОСОБА_10 Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12.02.2004 року позов ОСОБА_10 залишено без розгляду у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання (а.с. 84-93 т. 1). В 2007 році помер ОСОБА_10 Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 є позивач ОСОБА_4 та його сестра ОСОБА_14. Про прийняття спадщини вони своєчасно звернулись в нотконтору з заявами. За спільною домовленістю вони уклали договір про поділ спадкового майна, згідно якого у власність ОСОБА_4 перейшла частина будівлі по АДРЕСА_3, а ОСОБА_14 - грошові вклади. Наведене сторонами не оспорюється.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і спірне спадкове майно успадкували спадкоємці за законом - його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_7 відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року (а.с. 6, 9 т. 1).

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що останній в обґрунтування позову посилався на ті обставини, що ОСОБА_8 була неписьменною, а тому підпис на заповіті від 30.04.1981 року виконаний іншою особою. Однак наведених підстав обґрунтування позову позивач не довів, чим не виконав норм ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступних підстав.

ОСОБА_8, вчиняючи заповіт 24.09.1974 року на ім'я своєї доньки ОСОБА_11, у зв'язку з неписьменністю особисто не підписала його, а за її згодою замість неї підписав ОСОБА_16, про що зазначено в заповіті.

Згідно заяви ОСОБА_8 на ім'я голови сільської ради с. Угорники Івано-Франківського району (а.с. 138 в томі 1) остання 27.03.1979 року просила скасувати заповіт від 24.09.1974 року за №15, укладений нею на користь її доньки ОСОБА_11. Як зазначено в заяві, у зв'язку з неписьменністю гр. ОСОБА_8, за її дорученням та в присутності секретаря Угорницької сільської ради Юрцунів В.Г., заяву підписано гр. ОСОБА_13.

А вже 30.04.1981 року ОСОБА_8, складаючи заповіт на ім'я ОСОБА_9, яким на випадок смерті все належне їй майно заповіла останньому (а.с. 155 в томі 1), сама підписалась в заповіті.

З приводу письменності померлої ОСОБА_8 суд досліджував такі письмові докази, як протоколи судових засідань з цивільної справи №2-624/1995 р.(№2-58/2004), в яких відображено пояснення свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_15, які особисто знали померлу за життя і ствердили, що ОСОБА_8 з-за неграмотності не спроможна була вчиняти підписи від свого імені. Зокрема, свідок ОСОБА_15 пояснила, що роками працювала листоношею і доставляла пенсію померлій ОСОБА_8 і та ніколи не розписувалась на відомостях, адже була неписьменною взагалі. Свідок ОСОБА_16 підтвердив, що за ОСОБА_8 підписував заповіт, бо вона була неписьменною і сільською радою даний факт засвідчено. За даними протоколів судового засідання суд попереджував свідків про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та за відмову від дачі показань. На час розгляду даної справи судом опитати вказаних свідків не вдалось можливим у зв'язку з їхньою смертю. Протоколи судових засідань є процесуальним письмовим документом у справі, в яких містяться відомості, що стосуються предмету спору, тобто в силу приписів ст. 57 ЦПК України належать до письмових доказів.

Крім того, згідно копії заповіту ОСОБА_8 від 24.09.1974 року (а.с. 75 т. 1) на заповіті мається відмітка секретаря сільської ради Феношин Я.Д. від 12.10.1983 року, що даний заповіт не змінювався і не відмінявся, а тому не зрозуміло коли в книзі реєстрації нотаріальних дій появився запис, що названий заповіт скасовано 29.03.1979 року.

Судом також досліджувався висновок експерта від 25.01.2012 року, проведений НДКЦ УМВС України в Івано-Франківській області, згідно якого відповісти на питання чи однією і тією ж особою вчинено підпис на заповіті від імені ОСОБА_8, датованого 30.04.1981 року на користь ОСОБА_9, який нотаріально посвідчено державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Кунець З.О., реєстр нотаріальної дії 1-324 та на довіреності від імені ОСОБА_8, датованої 02.06.1992 року на користь ОСОБА_12 не є можливим по причині простої будови досліджуваних підписів, відмінністю виконання однойменних букв та великим розривом у часі (10 років) між виконанням досліджуваних підписів.

При цьому в описовій частині висновку значиться, що на заповіті від 30.04.1981 року підпис виконаний рухами середнього ступеня виробленості в середньому темпі.

За науково-методичними рекомендаціями (альбом загальних і окремих ознак почерку, видання Київського національного університету внутрішніх справ МВС України, 2007 рік) розрізняють три ступені сформованості почерку: виробленість почерку, середньовироблений почерк та маловироблений почерк. Виробленість почерку - рівень володіння технікою письма, що проявляється в здатності особи виконувати рукописний текст стійкими координованими рухами у відповідності з загальноприйнятою системою скоропису. Середньовироблений почерк - це не цілком сформована писемно-рухова навичка, що відбиває стадію практичного засвоєння зв'язного письма, який характеризується середніми темпом і координацією рухів. Середній темп характеризується правильним виконанням дугових (у тому числі Овальних) елементів, середньою зв'язністю, диференційованим натиском. Маловироблений почерк - це несформована писемно-рухова навичка, що відбиває початкову стадію формування навичок письма, яка характеризується повільним темпом, низькою координацією рухів і нестійка до дії різних збиваючих факторів. Будова букв - проста, яка наближається до прописів, зв'язність мала.

З аналізу наведеного слідує, що людина з середньовиробленим почерком та середнім темпом письма обізнана з навиками письма, вміє читати і самостійно відображати текст. Проте, при розгляді справи не здобуто наявності таких даних у ОСОБА_8

Крім того в постанові Президії Івано-Франківського обласного суду від 11.05.2001 року значиться, що "В ухвалі про призначення експертизи серед інших питань, доцільно було б поставити питання про те чи належить підпис на заповіті за 30.04.1981 року особі похилого віку ОСОБА_8 (на той час їй було 72 роки) при наявності у неї тремору пальців рук, як про це зазначали свідки.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно та в повному обсязі дослідив обставини справи, однак в порушення норм процесуального права помилково дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 не надав суду доказів, що ОСОБА_8 була неписьменною, та інших доказів, які б давали підставу вважати, що підпис на заповіті ОСОБА_8 від 30.04.1981 року виконаний не нею, а іншою особою. Відповідно до встановленого судом не застосовано положення ст. 543 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року в редакції чинній на час виникнення таких правовідносин, відповідно до якої якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин; при цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно, а також судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 544 цього ж кодексу, якою передбачено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Відтак, висновок суду про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 30.04.1981 року, посвідченого Тисменицькою районною державною нотаріальною конторою, реєстр 1-324, від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.02.1994 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр ІД-129, на ім'я ОСОБА_9 є неправильним. Відповідно неправильним є і висновок суду про безпідставність вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр 6-35, на ім'я ОСОБА_7 на спадкове майно померлого ОСОБА_9, що складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр 6-37, на ім'я ОСОБА_2 на спадкове майно ОСОБА_9, що складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3; які є похідними від права власності ОСОБА_9 на ? частину будинковолодіння АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_8

Із урахуванням вищевикладених встановлених судом першої інстанції обставин справи не можна погодитись і з висновком суду про безпідставність вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на спадкове майно, як за спадкоємцем першої черги по закону після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 і яке складається з ? частини будинковолодіння по АДРЕСА_3, оскільки суд дійшов такого висновку без належної правової оцінки зібраних у справі доказів, а саме заяви ОСОБА_11 про прийняття спадщини за заповітом після смерті її мами ОСОБА_8, звернення в суд з позовом про визнання недійсним заповіту останньої на ім'я ОСОБА_9, матеріалів оглянутої в судовому засіданні цивільної справи за №2-58/2004, участь ОСОБА_10, батька позивача, як правонаступника ОСОБА_11 до участі в розгляді даної справи, прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 спадкоємцем першої черги позивачем ОСОБА_4, у зв'язку чим судом порушено норми процесуального права, а також не дотримано норм матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини, а саме положення глави 84 книги шостої ЦК України в редакції 2003 року.

З огляду на викладене та з урахуванням положень частин 3 та 4 ст. 309 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку, що так як висновки суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене без дотримання норм матеріального та порушення норм процесуального права, що й призвело до неправильного вирішення справи, то судове рішення в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. По суті встановленого в апеляційній інстанції слід ухвалити рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 при зверненні до Микитинецької сільської ради було надано на затвердження необхідну технічну документацію, визначену законодавством України та погоджену відповідними державними органами, а відтак Микитинецька сільська рада правомірно, в межах своєї компетенції, винесла рішення про передачу ОСОБА_4 оспорюваної земельної ділянки

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради п'ятого демократичного скликання від 11.09.2006 року №65 ОСОБА_4 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0825 га по АДРЕСА_1 (а.с. 3 в томі 1).

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Доказів, які б свідчили про порушення Микитинецькою сільською радою Івано-Франківської міської ради наведеного порядку затвердження ОСОБА_4 технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0825 га по АДРЕСА_1, апелянтами не надано, а тому рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в задоволенні їх позовних вимог до ОСОБА_4, Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення Микитинецької сільської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апелянтами ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів їх апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині первісного позову ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_2 висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в цій частині позову, а тому їх апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 30.04.1981 року, посвідчений Тисменицькою районною державною нотаріальною конторою, реєстр №1-324, від імені ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_9.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 08.02.1994 року, видане Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр №1Д-129, на ім'я ОСОБА_9.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, видане Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр №6-35, на ім'я ОСОБА_7 на спадкове майно, що складається з 1/4 частини будинковолодіння по АДРЕСА_3.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.01.2009 року, видане Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, реєстр №6-37, на ім'я ОСОБА_2 на спадкове майно, що складається з 1/4 частини будинковолодіння по АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_4, жителем АДРЕСА_2, право власності на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_3, як за спадкоємцем першої черги по закону після смерті батька ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року в частині первісного позову ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення Микитинецької сільської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Шалаута Г.І.

Девляшевський В.А.