АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22-ц/796/3375/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Горкава В.Ю.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна компанія «Інвестсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поворотної позики (безпроцентної) та штрафних санкцій,

встановила:

Позивач ПрАТ «Інвестиційна компанія «Інвестсервіс» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поворотної позики (безпроцентної) в сумі 200 000 грн. та штрафу в розмірі 60 000 грн., посилаючись на невиконання умов договору поворотної позики (безпроцентної), укладеного 26.09.2011 року між сторонами, відповідно до умов якого відповідачу була надана сума позики в розмірі 200 000 грн. строком повернення до 01.09.2012 року.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Інвестиційна компанія «Інвестсервіс» суму заборгованості за договором поворотної позики (безпроцентної) в розмірі 200 000 грн., суму штрафу в розмірі 60 000 грн. та судовий збір в розмірі 2600 грн.

Ухвалою суду від 04 січня 2013 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що вирішуючи питання про можливість ухвалення заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином та клопотання на адресу суду про відкладення розгляду справи не направив.Проте, такий висновок суду не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи не містять розписки з підписом відповідача про отримання судової повістки про виклик до суду на 20.11.2012 року.

Посилався на те, що судом першої інстанції не було вжито заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а тому відповідач не зміг використати надані йому цивільним процесуальним законодавством права, а саме норми ст. 217 ЦПК України, відповідно до якої відповідач може звернутися до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду.

Вказував, що заборгованість виникла з незалежних від відповідача обставин, а саме внаслідок несприятливої економічної ситуації в країні, яка негативно вплинула на фінансове положення відповідача та позбавила його можливості належним чином виконати умови договору.

Крім того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано норми ст. 549 ЦК України, оскільки пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати. Тому безпідставним є нарахування позивачем штрафу за кожен день прострочення платежу, оскільки такі нарахування можуть стосуватись лише пені. Вважає правильним нарахування штрафу в розмірі 1% від суми невиконаного зобов'язання, тобто від суми позики, що відповідно становить 2000 грн.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, проте пояснив, що апелянт не оспорює той факт, що сума позики ним не повернута, і він визнає наявність заборгованості за договором позики в сумі 200 000 грн.

Представник позивача в судовому засіданні вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за такими підставами.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.09.2011 року між позивачем ПрАТ «Інвестиційна компанія «Інвестсервіс» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поворотної позики (безпроцентної), відповідно до умов якої позивач перераховує відповідачу поворотну безпроцентну позику на суму 200 000 грн., а саме: суму 40 000 грн. перераховує до 27.09.2011 року, суму 90 000 грн. - до 30.09.2011 року, а суму 70 000 грн. - до 07.10.2011 року.

Відповідно до п.1.1, 2.2 договору, позичальник зобов'язується повернути зазначену суму позики в строк 01.09.2012 року. Повернення суми позики може відбуватися за бажанням позичальника частинами ( в розстрочку), але не пізніше строку, зазначеного в п.1.1 договору.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наданих позивачем видаткових касових ордерів та платіжних доручень, позивач виконав свої зобов'язання та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 200 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за договором позики в розмірі 200 000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що взяті на себе зобов'язання за договором - повернення у встановлений договором строк суми позики - відповідач не виконав та суму позики не повернув. Зазначена обставина знайшла підтвердження в судовому засіданні, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій, суд першої інстанції вважав, що у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, відповідно до п.3.1 договору поворотної позики (безпроцентної) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума штрафу в розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочення, що за 30 днів прострочення становить 60 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права - ст. 525,526, 527, 530, 551, 610, 612, 1046, 1049 ЦК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з апеляційної скарги, наявність заборгованості за договором та розмір основної суми заборгованості - 200 000 грн. апелянтом не оспорювались, що підтвердив його представник в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про обізнаність відповідача про призначення справи до розгляду на 20.11.2012 року, коли було ухвалене оскаржуване рішення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається зі змісту договору позики від 26.09.2011 року, адреса місця проживання позичальника ОСОБА_2 зазначена : АДРЕСА_1 Реєстрація місця проживання відповідача за вказаною адресою була підтверджена повідомленням адресно-довідкового відділу УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно зі зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 36) виклик відповідача до суду на 20.11.2012 року було вручено за вказаною адресою ОСОБА_2 особисто 16.11.2012 року, що відповідно до ч. 1-3 ст. 76 ЦПК України є належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного визначення судом суми штрафу, передбаченого договором, який повинен розраховуватись у розмірі 1% від суми невиконаного зобов'язання, тобто має становити 2000 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору, у випадку неповернення суми позики в строк, позичальник сплачує штраф у розмірі 1 % від суми позики за кожний день прострочення до дня її повернення позикодавцю.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Таким чином, встановлення сторонами у п.3.1 договору позики неустойки у розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочення до дня її повернення позикодавцю із зазначенням, що така неустойка є штрафом, хоча і суперечить визначеним законодавцем ознакам штрафу, а відповідає встановленим п. 3 ст. 549 ЦК України ознакам пені, однак зазначене не є підставою для звільнення відповідача від передбаченої договором відповідальності, оскільки в силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підписавши договір безпроцентної позики, сторони тим самим засвідчили свою згоду та прийняли умови, які були в ньому закріплені. Зазначені обставини свідчать про те, що сторони діяли вільно та на власний розсуд визначали умови договору.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Доводи відповідача про те, що сума неустойки має нараховуватись відповідно до положень ч. 2 ст. 549 ЦК України шляхом визначення суми штрафу у розмірі 1% від суми невиконаного зобов'язання одноразово, а не за кожен день прострочення, як передбачено договором, колегія суддів не приймає до уваги та вважає , що вищевказана суперечність не є підставою для нарахування неустойки в порядку, визначеному ч. 2 ст. 549 ЦК України, оскільки зміна договору відбувається лише в порядку і з підстав, визначених законом.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду щодо обґрунтованості заявленого позову. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307- 308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді :