Головуючий суду 1 інстанції - Ромашевська О.В.
Доповідач - Оробцова Р.І.
Справа № 2/1210/8215/12
Провадження № 22ц/782/598/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Оробцової Р.І.
суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О.
при секретарі : Скоробогатовій Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 січня 2013 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності па 1/2 часину квартири, вселення в квартиру, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Краснодонського MB УДМС України в Луганській області, про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації, -
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив та зазначив, що з 1973 року він перебував з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі. В 1989 році судом було постановлено рішення про розірвання шлюбу, але відділом РАЦС розірвання шлюбу не реєструвалося. В позові вказано, що 1973 року подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 зазначає, що він зареєструвався за вказаною адресою з травня 1995 року і постійно проживав там, оскільки іншого житла не має. Позивач вказує на те, що в квітні 2012 року йому стало відомо, що ОСОБА_3приватизувала зазначену квартиру на своє ім'я. Позивач вважає, що квартира набута подружжям під час їх спільного проживання, є спільною сумісною власністю сторін у зв'язку і чим просив, суд визнати за ним право власності на 1/2 часину зазначеної квартири. Крім того позивач вказав, що в ліпні 2012 року відповідач влаштувала з ним сварку, вигнала його з квартири, змінила замки та не пускає його до приміщення, через що він змушений проживати в садовому будиночку, не пристосованому для проживання в осінньо-зимовий період. Просив суд вселити його в квартиру.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно, визнання права власності на 1\2 частину квартири, вселення в квартиру - задоволено частково, вселено ОСОБА_2 в житлове приміщення квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю вимог.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Краснодонського MB УДМС України в Луганській області про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації відмовлено за необґрунтованістю вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вважає, що дане рішення не в повному обсязі вирішило всі питання зазначені в позові, а тому просить суд скасувати рішення Краснодонського міськрайонного суд Луганської області від 17 січня 2013 року, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що сторони з 06.0.4.1973 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджено штампами в паспорті сторін та сторонами в судовому засіданні суду першої інстанції не оспорювалося.
25.07.1989 року Краснодонським міським народним судом було постановлено рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Згідно з положеннями ст.. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час прийняття судом рішення про розірвання шлюбу укладеного між стронами, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Сторони підтвердили, що розірвання шлюбу в органах РАЦС вони не реєстрували, тобто їх шлюб юридично не розірвано. Це підтверджується довідкою відділу РАЦС Краснодонського МРУЮ № 3043-02.2-2.19-20.12.2012 про відсутність актового запису про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 \а.с.91\.
Відповідно до цього суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що шлюб між сторонами не розірвано.
Квартира АДРЕСА_1 була виділена ОСОБА_2 рішенням виконкому Краснодонської міської ради № 40 від 12.02.1974 року (а.с.96-97).
В судовому засіданні місцевого суду сторони пояснили, що вони фактично проживають у вказаній квартирі з 1973 року. Згідно з записами домової книги за зазначеною адресою ОСОБА_3 зареєстрована з 15.01.1985 року, а ОСОБА_2 з 04.05.1995 року (а.с.36-37). Ці дані сторонами не оспорювались. Факт реєстрації сторін за даною адресою на теперішній чає підтверджений довідками ТОВ «Зініт-Т» (а.с. 10-12) та сторонами не оспорюється.
Згідно з копією свідоцтва про право власності від 22.03.2007 року № 919, виданого КП ЖЕК №8 квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» па підставі розпорядження органу приватизації від 20.01.1995 рою № 7018 (а.с.22-23). Відповідно до наданих ОСОБА_3 документів (а.с.82-84), вона звернулась із заявою про приватизацію спірної квартири 10 січня 1995 року, згідно довідкою про склад сім'ї наймача ізольованої квартири на 10 січня 1995 року ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартирі одна, у зв'язку з чим лише вона прийняла участь в приватизації спірної квартири.
Оскільки спірні правовідносини виникли під час дії кодексу про шлюб та сім'ю України, суд першої інстанції правомірно користувався ст.. 22 КпШС України, в якій зазначено, що майно, яке подружжя набуло під час шлюбу, є спільним сумісним майном, подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження майном. Право роздільної власності подружжя регламентовано ст.. 24 КпШС України. Але положення даного Кодексу не регламентують порядок розділу майна, набутого одним із подружжя внаслідок приватизації відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Аналіз положень КпШС України свідчить про те, що підставою для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, є придбання майна за рахунок спільних коштів подружжя або за рахунок спільної праці подружжя. Майно, набуте одним із подружжя без матеріальних витрат із спільного бюджету подружжя (прийняття в дар, спадкування), не визнається спільним сумісним майном подружжя.
Суд першої інстанції приймаючи рішення по даній справі цілком обґрунтовано виходив з того, що участь в приватизації державного житлового фонду - це право, а не обов'язок особи. В судовому засіданні позивачем за первісним позовом не доведений той факт, що він не знав про приватизацію спірної квартири на ім'я дружини. ОСОБА_2 не спростував твердження ОСОБА_3 про те, що він знав про приватизацію але відмовився приймати в ній участь.
В своєму позові ОСОБА_2 сам зазначив, що він дізнавшись про приватизацію ОСОБА_3 спірної квартири в квітні 2012 року, не вчинив будь яких заходів з приводу оскарження приватизації та визнання її незаконною. Приватизація ОСОБА_3 спірної квартири не визнавалась такою, що проведена з порушенням вимог чинного законодавства. В позові також не заявлялись вимоги стосовно оспорювання приватизації.
Згідно з ст..11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Колегія апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно виходячи із принципів диспозитивності цивільного судочинства, не знайшов підстав для перевірки з власної ініціативи правомірності приватизації ОСОБА_3 спірної квартири, а тому прийшов до висновку, що позов про визнання права спільної сумісної власності на майно, та визнання права власності за ним на 1/2 часину квартири задоволенню не підлягає .
В суді першої інстанції свідки вказали, що до літа 2012 року сторони проживали однією сім'єю в спірній квартирі, спільно користувалися дачею, вели спільне господарство, а в липні-серпні 2012 року ОСОБА_3 змінила замки на вхідній двері та припинила впускати ОСОБА_2 в квартиру. Вони неодноразово бачили ОСОБА_2 у дворі будинку, коли той приходив в квартиру та не міг потрапити до неї.
Факт перешкоджання ОСОБА_3 у проживанні ОСОБА_2 за місцем реєстрації підтверджується актом депутатського обстеження від 15.08.2012 року (а.с. 13,21) та постановою про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 від 24.07.2012 року (а.с.14).
Згідно зі ст.. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сім'ї.
Відповідно до сі.. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири.
ОСОБА_2 є членом сім'ї власника спірної квартири ОСОБА_3, оскільки перебуває з нею у зареєстрованому шлюбі, він зареєстрований у спірній квартирі, має там особисті речі, до того як ОСОБА_3 почала йому перешкоджати в користуванні квартирою, він там проживав, фактів порушення ОСОБА_2 умов проживання за місцем реєстрації в судовому засіданні суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції не встановлено, власник квартири ОСОБА_3 до суду в порядку ст.. 157 ЖК України із вимогами про виселення ОСОБА_2 не зверталась, на теперішній час ОСОБА_2 не має можливості користуватись спірною квартирою, оскільки ОСОБА_3 перешкоджає йому в цьому, що вона підтвердила в судових засіданнях судів першої та другої інстанції.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в квартиру та відмовив за необґрунтованістю в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Краснодонського MB УДМС України в Луганській області про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий : Судді :