Справа № 22ц/1290/6028/12
Провадження № 22ц/1290/6028/12
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2013 року судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Пригорнєвої Л.І.
суддів - Максюта І.О., Авалян Н.М.,
за участю секретаря - Ільченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 30.10.2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Станично-Луганської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання 5/6 частини будинку спадковим майном, визнання права власності на 1/2 часту житлового будинку в порядку спадкування за законом ,-
ВСТАНОВИЛА :
ОСОБА_1 звернулась до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Станично-Луганської державної нотаріальної контори і просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 29 березня 2012 р. державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 недійсним, визнати 5/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1, спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на 5/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 30.10.2012 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивачка ,посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, просить скасувати його, та задовольнити її вимоги.
Заслухавши доповідача, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно зі ст.. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судова колегія вважає, що у даному випадку рішення суду відповідає вказаним вимогам закону.
У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року.
Спадкуванням, згідно зі ст. 524 ЦК України у редакції 1963 року, є перехід майна, належного спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, у власність його спадкоємцям по закону або за заповітом.
Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, яка була чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Тобто ЦК Української РСР 2003 року встановлює, що прийняття спадщини - це: 1) постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; 2) подання спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Судом першої інстанції було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по 1\2 частки кожному,
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Після її смерті с заявою про прийняття спадщини до держнотконтори ніхто із спадкоємців не звертався. Разом з нею проживав і був зареєстрований її чоловік ОСОБА_6, який фактично вступив в управління спадковим майном, 15.08.2001 року він залишив заповіт , в якому усе своє майно заповідав ОСОБА_5,
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. На час його смерті офіційно з ним ніхто не був зареєстрований.
ОСОБА_5 у встановлений законом строк не подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 ,який залишив на його ім'я заповіт.
До держнотконтори 18.07.2003 р. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 звернувся його син ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, тобто за іншою адресою, і помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
29.03.2012 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на весь спірний будинок.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та наданими судові доказами.
Оскільки ОСОБА_5 є спадкоємцем померлого ОСОБА_6 за заповітом. він мав прийняти спадщину за правилами ЦК УРСР 1963 року.
Доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачка суду не надала .
Згідно з п. 124 також чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.75 N 45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.
Таких документів у справі немає.
Оскільки доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_5 позивачкою суду не надано, підстав вважати, що ОСОБА_5 вступив у володіння та управління спадковим майном за ст. 549 ЦК УРСР, немає.
Тобто факт прийняття спадщини ОСОБА_5 за правилами ст. 549 ЦК УРСР не доведений, отже, спадщина фактично ним не прийнята.
Даних про те, чи проживав ОСОБА_5 постійно разом із батьком на час відкриття спадщини, у матеріалах справи немає.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_5 вступив у володіння будинком вже після смерті спадкодавця.
Оскільки ОСОБА_5 не надала суду належних і допустимих доказів прийняття спадщини ОСОБА_5, підстави для визнання, що до складу спадщини яка залишилась після його смерті входить 5/6 спірного будинку ,відсутні.
Також відсутні підстави і для визнання свідоцтва на ім'я ОСОБА_3 про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 частково не дійсним , оскільки ОСОБА_5за весь час, що пройшов після смерті своїх батьків, не вирішив питання щодо реєстрації спадщини на своє ім'я відповідно до заповіту.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки ніяких доказів на підтвердження зазначеного суду не надано.
Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303,307,308, 313,314,315 ЦПК України судова колегія ,-
У Х В АЛ И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 30.10.2012 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після проголошення
Головуючий :
Судді :