КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2008 № 2/174
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача - не з"явився
від відповідача - ОСОБА_1., довіреність № 16/11.5.2 від 15.01.2008р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємець Максимов Дмитра Анатолійовича
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.06.2008
у справі № 2/174
за позовом Фізичної особи - підприємець ОСОБА_2
до ВАТ "ВТБ Банк"
про стягнення 11507,39 грн.
Суть рішення і скарги:
Фізична особа - підприємець МОСОБА_2(далі - підприємець ОСОБА_2, Позивач, Заявник) звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (далі - ВТБ Банк, Відповідач) про стягнення 11 507,39 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2008р. у справі № 2/174 в задоволенні позову було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2008р. у справі № 2/174 та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги до ВТБ Банку в повному об'ємі.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а самі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, на думку Заявника, судом було також порушено норми матеріального права, а саме: ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-ХІІ) і ст.ст. 526, 610, 611, 625, 626-629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2008р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього Позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Разом з тим, в судові засідання, призначені на 26.08.2008р. та 09.09.2008р., Позивач не з'явився та направив до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи №2/174 без його участі.
Заслухавши пояснення представника Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд міста Києва з позовом до ВТБ Банку про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди нерухомого майна № 2969 від 12.10.2007р. у вигляді індексу інфляції в розмірі 11 507,39 грн. і рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2008р. у справі № 2/174 в задоволенні даного позову було відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов”язку орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням індексації, як того вимагав орендодавець, Договором оренди не передбачено. Крім того, згідно висновків суду, відповідно до положень ст. 2 Закону № 1282-ХП, а також п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р., доходи громадян від здачі в оренду майна, а також підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошових доходів від власності, не відносяться до об”єктів індексації.
У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог підприємця ОСОБА_2, з огляду на наступне.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 12.10.2007р. між підприємцем ОСОБА_2 та ВТБ Банком було укладено договір оренди нерухомого майна, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу за реєстровим № 2969 (далі - Договір), відповідно до умов якого (абз. 1 п. 1.1. Договору) Орендодавець (Позивач) зобов”язувався передати, а Орендар (Відповідач) прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться в місті Херсоні по вул. Суворова, 13.
Відповідно до п. 1.3. Договору Об”єкт оренди передається в оренду для розміщення відділення Херсонської філії ВАТ ВТБ Банку, у зв”язку із чим Орендар, у визначеному чинним законодавством порядку, на час дії Договору оренди реєструє зміну цільового використання нежилого приміщення, відповідно до своєї діяльності.
При цьому, пунктом 5.1. Договору передбачалося, що за оренду Об”єкта оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в національній валюті України у розмірі, встановленому цим Договором.
Зокрема, в п. 5.2. Договору зазначалося, що розмір орендної плати за цим Договором за 1 кв.м. на місяць становить 227 грн. 25 коп.
Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі Об”єкта оренди, згідно з актом прийому-передачі, на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр, згідно з цим Договором.
Загальна сума орендної плати за місяць становить 35 382 грн. 83 коп.
Сукупна плата за оренду Об'єкта складається із загальної орендної плати, що складає 35 382 грн. 83 коп. на місяць, та суми платежів, відповідної для вартості всіх комунальних та інших послуг, фактично спожитих Орендарем протягом поточного місяця, в зв'язку з використанням Об”єкта оренди.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно п. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.
Стаття 193 ГК України також встановлює, що суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, в статті 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 773 ЦК України, наймач зобов”язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. До основних прав та обов”язків орендаря, згідно з п. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, належить зобов”язання берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Як видно із матеріалів справи, орендну плату у визначеному в Договорі розмірі, передбачену п.п. 5.1. та 5.2. Договору, Відповідач сплачував Позивачу своєчасно.
При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов”язку Орендаря (Відповідача) сплачувати Орендодавцю (Позивачу) орендну плату з урахуванням індексації, як того вимагав останній у своїй позовній заяві, Договором не передбачалося.
Що ж стосується п. 5.5. Договору, на який посилався Заявник у своїй апеляційній скарзі, то такий тільки допускав можливість, в разі необхідності, вказувати в рахунках на внесення орендної плати суму такої плати з урахуванням індексації розміру орендної плати і не прописувався обов”язок Відповідача сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції.
Таким чином, посилання Позивача на п. 5.5. Договору, як на такий, що встановлює обов”язок Відповідача по сплаті індексації розміру орендної плати, є необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи.
Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції, що зазначене нежиле приміщення належить Позивачу на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу.
Разом з тим, згідно ст. 2 згаданого вище Закону № 1282-ХП та п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р. - доходи громадян від здачі в оренду майна, а також підприємницької діяльності, яка є для громадян джерелом грошових доходів від власності, не відносяться до об”єктів індексації.
В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.
В даному випадку, вищезазначеним Законом № 1282-ХП обмежується право орендодавця (суб”єкта підприємницької діяльності) на одержання додаткових доходів у вигляді індексації орендної плати.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми індексації орендної плати за Договором оренди за період: жовтень 2007 року - березень 2008 року, є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2008р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної підприємця ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 47, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2008р. у справі № 2/174 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк про стягнення 11 507,39 грн., - без змін.
2. Справу № 2/174 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
15.09.08 (відправлено)