Справа №0907/5397/2012

Провадження №22ц/779/448/2013

Категорія 45

Головуючий у І інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, позивачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про зміну меж земельної ділянки та зобов'язання демонтувати металевий гараж і бетонну огорожу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

29.03.2012 року ОСОБА_4 звернулася в Івано-Франківський міський суд з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про зобов'язання міськвиконкому внести зміни до державного акту щодо надання їй 1 метра землі біля стіни її будинку та зобов'язання ОСОБА_2 демонтувати металевий гараж і бетонну стіну.

05.06.2012 року ОСОБА_4 доповнила позовні вимоги та просила визнати недійсним та скасувати Державні акти на право власності на земельну ділянку, видані їй та ОСОБА_2, зобов'язати виконком Івано-Франківської міської ради змінити межу, що розділяє їх земельні ділянки шляхом відновлення межі, яка існувала до приватизації та зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати металевий гараж і бетонний мур, чим буде забезпечено їй доступ до вікна та стіни будинку.

В обґрунтування вимог позивачка зіслалась на те, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.09.1997 року вона являється власником земельної ділянки по вул. Вишневського,22 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд. В 2006 році була приватизована земельна ділянка суміжного землекористувача по АДРЕСА_1 ОСОБА_7. В 2008 році помінявся власник цієї земельної ділянки і суміжним землевласником стала ОСОБА_2 Ще до приватизації вказаних земельних ділянок давніша стара межа, що розділяла ці ділянки була незаконно переміщена на 4,5-5,0 м у глиб її території до стіни її будинку. Межові знаки, які були встановлені до приватизації земельних ділянок знищені, але залишилися старі металеві ворота, які свідчать про те, що межа переміщалась. При видачі їй Державного акту на землю порушені її права, оскільки фактично межа між цими земельними ділянками проходить по стіні її будинку. При цьому не враховано рішення міськвиконкому від 18.07.1995 року за №250 (п.5) про те, що відмостка біля «глухих» стін будинку має бути 1 метр, а також вимоги п. 3.25 ДБН 360-92, якими встановлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, відстань до межі сусідньої ділянки треба приймати не менше одного метра. Крім того, всупереч наведених вимог ОСОБА_2 на відстані 35 см від стіни її будинку змонтувала металевий гараж, який також обмежує їй доступ до стіни та вікна будинку. Після приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 в порушення вимог ДБН встановила огорожу висотою біля 2-х метрів з бетонних блоків впритул до стіни її будинку, чим обмежила їй доступ до стіни та вікна будинку.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2012 року провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо зобов'язання змінити межу між суміжними земельними ділянками шляхом відновлення межі, яка існувала до приватизації, закрито відповідно до п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_4. Вирішено зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати збірно-розбірний металевий гараж, який знаходиться на відстані 35 см від стіни житлового будинку АДРЕСА_2, та суцільну огорожу, приблоковану до стіни житлового будинку АДРЕСА_2. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання демонтувати збірно-розбірний металевий гараж та суцільну огорожу, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зіслалася на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та не дослідив докази, які підтверджують такі обставини, а саме, не витребував у відповідача виконкому Івано-Франківської міської ради рішення виконкому від 18.07.1995 року №250 (п.5), яким передбачено враховувати відмостку біля «глухих» стін шириною 1 м для забезпечення вільного підходу до будинку з усіх сторін, і на яке посилається Управління земельних ресурсів у листі від 09.11.2011 року. Наведений лист суд першої інстанції оцінив як доказ в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання демонтувати гараж та дійшов висновку, що гараж встановлений в порушення вимог п.3.25 ДБН 360-92, про що зазначено в даному листі.

Апелянт вказує і на те, що суд дійшов висновку, що гараж встановлено також з порушенням вимог дод.3.1. таблиці ДБН 360-92 щодо забезпечення протипожежних розривів, що стверджено листом Івано-Франківського міського відділу управління Держтехногенбезпеки в області від 27.10.2011 року №Р/44. Тобто, ухвалюючи рішення, суд послався не норми матеріального права, а на вищенаведені листи.

Відтак апелянт зауважує, що судом залишено поза увагою обставину узгодження меж земельної ділянки між співвласниками у 2006 році. Згідно кадастрового плану земельної ділянки її гараж встановлений на межі земельної ділянки і ОСОБА_4 погодила саме такі межі. Крім того, гараж є приватною власністю, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.01.1997 року та топогеодезичним вишукуванням земельної ділянки по АДРЕСА_3.

Також апелянт зазначає, що при вирішенні питання правомірності встановлення нею огорожі суд зіслався знову ж таки на лист управління архітектури і містобудування виконкому Івано-Франківської міської ради від 18.11.2011 року №Р/354/2, за даними якого суцільна глуха огорожа повинна становити 1,5 м від рівня землі з прозорістю не менше 50%. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази про висоту спірної огорожі та її прозорість. Крім того, задовольняючи позов в цій частині, суд зобов'язав її демонтувати бетонну огорожу, приблоковану до стіни будинку ОСОБА_4, однак не вирішив питання про приведення висоти огорожі до відповідного розміру.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до неї відмовити.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній.

Позивач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та доказів на їх підтвердження, щодо правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.09.1997 року ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 24.06.1997 р. №219 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0108 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд за адресою по АДРЕСА_2 (а.с. 4).

Згідно вищезгаданого Державного акту земельна ділянка №2 по межі А-Б є суміжною з ділянкою гр. ОСОБА_7.

На земельну ділянку площею 0,0647 га по АДРЕСА_3, яка є суміжною до ділянки позивача, у 2006 році за заявою ОСОБА_7 спеціалістами ТзОВ «Галичина геоінформ» був складений Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, з кадастрового плану якого вбачається, що по межі А-Г знаходиться земельна ділянка ОСОБА_4, межі якою на той час узгоджено без зауважень (а.с. 31-32).

Згідно договору дарування частини земельної ділянки (а.с.75) ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 частину земельної ділянки, площею 0,0334 га від загальної площі 0,0647 га, розташовану по АДРЕСА_3, на підставі чого останній видано Державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с.76).

Судом також встановлено, що стіна будинку позивача йде по межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 Остання встановила по цій же межі суцільну бетонну огорожу висотою 2,0 м, яка примкнула до будинку позивача, та на відстані 35 см від стіни житлового будинку позивача встановила металевий гараж збірно-розбірної конструкції.

За скаргами ОСОБА_4 з приводу встановлення межі, яка розділяє її земельну ділянку з ділянкою ОСОБА_2 Управлінням земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проводилось виїзне комісійне обстеження, за результатами якого встановлено, що фактична межа землекористування ОСОБА_2 проходить по стіні житлового будинку ОСОБА_4, що підтверджується листом від 09.11.2011 року №3583/01-15 (а.с. 5)

Задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині зобов'язання ОСОБА_2 демонтувати збірно-розбірний металевий гараж, суд першої інстанції виходив з того, що не дотримання ОСОБА_2 вимог щодо отримання відповідного дозволу на встановлення збірно-розбірного металевого гаража, використання його без правовстановлюючих документів та без дотримання відстані до інших споруд, в тому числі до стіни житлового будинку по АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_4, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивача користування своїм майном.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

В силу дії ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.

Відповідно до державних будівельних норм п. 3.25*, додатку 3.1. таблиці 1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р., розміщення гаражів передбачають переважно вбудованими або прибудованими до житлових будинків по лінії забудови або в глибині ділянки. При розміщенні гаражів по лінії забудови відчинені двері не повинні заважати вільному руху пішоходів та транспорту. Нормативна відстань від входів та інших отворів гаража до вікон сусідніх житлових будинків становить 10 м.

Як встановлено судом ОСОБА_2 самочинно встановила гараж на своїй земельній ділянці на відстані 35 см від стіни будинку, в якому розташована квартира ОСОБА_4

Посиланню апелянта на спростування доводів позивача про самочинне встановлення нею гаража на витяг з рішення виконкому Івано-Франківської міської ради №106 від 16.03.1999 року, яким попередньому власнику ОСОБА_8 було надано дозвіл встановити збірно-розбірний гараж на будинковолодінні на АДРЕСА_3, судом дано оцінку, що такі не заслуговують на увагу, оскільки нею не представлено проект встановлення гаражу, його погодження в міському управлінні архітектури і містобудування, про що остання зобов'язувалась цим же рішенням міськвиконкому.

Доводи апелянта про те, що спірний гараж було встановлено попереднім власником і такий перейшов їй у власність спростовуються договором дарування частини земельної ділянки від 10.04.2008 року (а.с. 75), укладеним між дарувателем ОСОБА_7 та обдарованою ОСОБА_2, відповідно до якого даруватель заявила, що на земельній ділянці, частина якої відчужується, відсутні будь-які будівлі та споруди, а також об'єкти незавершеного будівництва.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_4 та зобов'язав позивача усунути порушене право ОСОБА_4 шляхом знесення самочинно встановленого металевого гаражу збірно-розбірної конструкції. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині щодо зобов'язання ОСОБА_2 демонтувати суцільну огорожу, блоковану до стіни житлового будинку АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що дана вимога відповідає п. 3.25* ДБН 360-92**, доказів правомірності встановлення межі земельної ділянки, відповідно до якої можна було б встановлювати межові знаки, в тому числі огорожу, ОСОБА_2 не надала. Крім того, суцільна глуха огорожа, як вказано у листі управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18.11.2011 року №Р/354/2, повинна становити 1,5 м від рівня землі з прозорістю не менше 50%, що нею не дотримано.

Такий висновок суду не відповідає встановленим судом обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що прибудинкові земельні ділянки обох сторін приватизовані. Спірна огорожа земельної ділянки ОСОБА_2 встановлена по межі землеволодінь ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Дана позовна вимога хоч і відповідає п. 3.25* ДБН 360-92**, відповідно до якого для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни повинна становити не менше 1,0 м., однак таких норм не дотримано при будівництві будинку, в якому розташована квартира позивача, адже стіна цього будинку йде по межі землеволодінь сторін. Позивачем земельна ділянка приватизована в 1997 році, а попереднім власником будинковолодіння №20 - в 2006 році, відповідачем - в 2008 році. При первісній приватизації земельної ділянки, закріпленої за будинковолодінням АДРЕСА_3, позивач ОСОБА_4 погодила межі прибудинкової ділянки.

Відповідно до п.1.12. Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43, складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів правомірності встановлення межі земельної ділянки, відповідно до якої можна було б встановлювати межові знаки, в тому числі огорожу.

Згідно з п.3.19* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про планування і забудову територій».

За приписами п. 6 ч.1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить в тому числі і підготовка та подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Положеннями статей 20, 22 Закону України «Про планування і забудову територій», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державні будівельні норми щодо планування і забудови та іншого використання територій розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади з питань, які належать до їх повноважень. Для сіл, селищ, міст районного значення відповідні ради можуть розробляти місцеві правила забудови. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

Відповідно до наведених норм законів виконкомом Івано-Франківської міської ради прийнято рішення №496 від 16.10.2007 року, яким вирішено, що на межі будинковолодінь огорожу встановлювати висотою не більше 1,5 м від рівня землі з її прозорістю не менше 50%.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підставність позовної вимоги про знесення огорожі та задоволення позову ОСОБА_4 в цій частині в повному обсязі. А тому в наведеній частині рішення слід скасувати, ухваливши нове рішення.

По суті встановленого в апеляційній інстанції слід ухвалити рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та зобов'язати ОСОБА_2 привести огорожу до норм, встановлених рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради від 16.10.2007 року №496. В решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2012 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про зобов'язання демонтувати металевий гараж і бетонну огорожу скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про зобов'язання демонтувати металевий гараж і бетонну стіну задоволити частково.

Зобов'язати ОСОБА_2 привести огорожу земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 у відповідності до п. 1.2 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано- Франківської області від 16.10 2007 року № 496 «Про порядок встановлення огорожі власниками земельних ділянок на території міської ради», а саме зменшивши її висоту до 1-го метра 50 сантиметрів.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Шалаута Г.І.