Справа №0907/2-6527/2011

Провадження №22ц/779/538/2013

Категорія 21

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Турів О.М.

з участю представників апелянта по довіреності ОСОБА_2, за договором про надання правової допомоги ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представника за угодою про надання правової допомоги ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

У червні 2011 року ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 вказала, що покійна ОСОБА_7 була її мамою. З 1989 року вона разом з матір'ю проживала у квартирі АДРЕСА_1, яку мама придбала в кооперативному будинку.

З червня 1994 року на до кінця 2002 року ОСОБА_7 працювала та проживала у США.

У грудні 2002 року ОСОБА_7 повернулась із-за кордону та почала проживати разом із своєю дочкою ОСОБА_6 та зятем ОСОБА_2

ОСОБА_6 зазначила, що після повернення із США мати безпідставно почала агресивно та неадекватно себе вести, що зумовило переїзд позивача із чоловіком на іншу квартиру.

Після переїзду ОСОБА_7 приходила на роботу до позивача та вимагала гроші, при цьому влаштовувала скандали та безпідставно ображала останню. Як зазначила ОСОБА_6, від сусідів їй стало відомо, що ОСОБА_7 завела в квартирі велику кількість котів, що призвело до антисанітарного стану квартири. В подальшому неадекватна поведінка ОСОБА_7 загострювалась. При спробі ОСОБА_6 налагодити хороші родинні відносини, ОСОБА_7 реагувала агресивно. Навесні 2009 року зі слів сусідів позивач дізналась, що мати подарувала спірну квартиру невідомій особі - ОСОБА_4, про що укладено договір дарування від 27.10.2008 року.

У червні 2009 року позивач знайшла ОСОБА_7 у Хоспісі, куди останню влаштувала ОСОБА_4 Спілкуючись із дочкою, ОСОБА_7 запевняла, що вона нікому квартиру не дарувала, що її обманули. При цьому мала намір скасувати договір дарування щойно вийде із лікарні. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Як встановлено судово-медичними експертами, смерть матері наступила внаслідок отруєння невідомою речовиною, що відноситься до групи їдких ядів.

Зважаючи на незрозумілу, неадекватну, агресивну поведінку матері, а також беручи до уваги дивні обставини відчуження квартири та смерті дарувальника, ОСОБА_6 вважає, що договір дарування від 27.10.2008 року укладений ОСОБА_7 у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, чим в шахрайський спосіб скористалася ОСОБА_4

Дані обставини підтверджуються матеріалами амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яка була проведена комісією Івано-Франківського ОПНД, що була призначена в процесі розслідування кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_4

З цих підстав ОСОБА_6 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №4891 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 27.10.2008 року, а також скасувати державну реєстрацію вищевказаної квартири за ОСОБА_4

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

На вказане рішення ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин у справі, неправильність дослідження та оцінки доказів, порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України, визначив стан дієздатності померлої ОСОБА_7 з довідки МСЕК від 13.04.2009 року щодо встановлення групи інвалідності померлій з приводу втрати зору. При цьому в порушення ст.ст. 57, 58, 59 ЦПК України висновок посмертної експертизи відніс до неналежних та недостовірних доказів та не обґрунтував взагалі в чому це полягає.

На думку апелянта, довідка МСЕК від 13.04.2009 року про встановлення групи інвалідності не є довідкою, яка спростовує психічний стан померлої ОСОБА_7 Натомість в довідці міститься інформація, що померла потребувала стороннього догляду, тобто була немічна. Крім того, обставини втрати зору померлою та огляд її МСЕК безпосередньо описані в акті №352 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 5 по 9 листопада 2012 року, що проведена комісійно психіатрами ОПНД Івано-Франківського УОЗ ОДА. Отже, експертами враховано і цей стан здоров'я померлої для визначення її дієздатності станом на 27.10.2008 року - період укладення договору дарування квартири на користь ОСОБА_4 Тобто в сукупності експертами відображена загальна картина фізичного стану померлої, в тому числі і питання втрати зору.

Апелянт також вказує, що в порушення ст. 213 ЦПК України суд не дав належної оцінки поясненням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які підтвердили, що станом на 2008 рік неадекватність померлої ОСОБА_7 була очевидною, а спосіб життя, який вона собі організувала, вказував на її психічні захворювання.

З наведених мотивів просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задоволити.

У засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження, апелянт - ОСОБА_6, яка є позивачем в даній справі, є рідною дочкою покійної ОСОБА_7 (а.с. 6, 7).

Відповідно до договору дарування від 27.10.2008 року ОСОБА_7 подарувала гр. ОСОБА_4 належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11).

За даними свідоцтва про смерть від 04.07.2009 року НОМЕР_1 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 303, ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту укладення ОСОБА_7 спірного договору дарування у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такого висновку суд дійшов, взявши до уваги прижиттєву довідку МСЕК від 13.04.2009 року про встановлення ОСОБА_7 групи інвалідності по зору, та оцінивши акт амбулаторної посмертної експертизи від 05-09 вересня 2012 року як такий, що не містить даних щодо наявності у ОСОБА_7 психічних розладів на час укладення спірного договору.

Однак, такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11. 2009 року №9, правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Обов'язковість вимог ст. 145 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання недійсним правочину на підставі ст. 225 ЦК України, вказує на те, що саме висновок експерта в даному випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 58 ЦПК України.

Як вбачається з висновку акта амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 05 по 09 листопада 2012 року №352, ОСОБА_7 страждала хронічним психічним розладом - вторинною деменцією внаслідок пухлини головного мозку. Зазначене захворювання позбавляло її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на період укладення спірного договору дарування від 07.10.2008 року (а.с. 82-88).

Вказаний експертний висновок проведений на основі дослідження висновків електроенцефалографії від 20.07.2007 року, направлення на МСЕК №479 від 26.07.2007 року, витягів з медичних карток за період з 2007 р. по 2009 р., та на основі прижиттєвого діагнозу ОСОБА_7 (повна атрофія зорового нерва лівого ока, синдром Фостера-Кенеді, об'ємний процес селярної ділянки головного мозку, внутрішньочерепна гіпертензія, початкова катаракта обох очей), поставленого їй під час перебування у лікувальних закладах.

Визнаючи даний висновок недостовірним доказом, суд послався на те, що у 2009 році ОСОБА_7 часто проходила медичні обстеження. Зокрема, за даними довідки МСЕК від 13.04.2009 року проведено її огляд та не встановлено жодних психічних розладів. Однак, роблячи такий висновок, суд фактично взяв на себе функції експерта - психіатра, нівелювавши при цьому зміст ст. 145 ЦПК України.

Крім того, згідно листа Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи №752 від 20.12.2012 року, ОСОБА_7 19.04.2009 року оглянута Івано-Франківською МСЕК і визнана інвалідом першої групи по зору. Під час медико-соціальної експертизи дослідження на предмет наявності чи відсутності будь-якого психічного захворювання не проводилась, оскільки основне інвалідизуюче захворювання є важким, дає підстави для визначення найвищої, першої групи інвалідності. В складі комісії, яка оглядала ОСОБА_7 не передбачена посада лікаря-психіатра (а.с. 115).

Допитані в засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вказали, що після повернень з США ОСОБА_7 вела себе неадекватно, влаштовувала скандали, бродила містом в стані алкогольного сп'яніння. В лікарні перед смертю ОСОБА_7 сказала, що нічого нікому не дарувала і що її обманули. Коли з лікарні її забирали додому, вона була в тяжкому стані, а її доглядом займалась дочка. Також свідок ОСОБА_9 вказала, що в квартирі ОСОБА_7 жило багато кішок.

Із заключної частини Акта №352 вбачається, що підекспертна почала втрачати зір з 2006 року (а психічні порушення при синдромі Фостера-Кенеді передують зоровим). Ознаки соціальної дезадаптації в підекспертної яскраво виражались також ще у 2006 році: вона завела велику кількість котів, витрачаючи всі кошти на їх утримання, втратила всі комунальні послуги через їх неоплату, мешкаючи в неймовірних антисанітарних умовах, конфліктувала з оточуючими та порушувала громадський порядок. В результаті тривалої внутрішньо мозкової гіпертензії, яку за висновками ЕЕГ діагностовано ще 20.07.2007 року, набряку та здавлення головного мозку, в підекспертної виникло масивне ураження головного мозку, яке спричинило формування вираженого психоорганічного синдрому - деменції (недоумства), що позбавляло ОСОБА_7 усвідомлювати свої дії та керувати ними на час підписання нею угоди 27.10.2008 року.

За даними довідки серії МСЕ №0271125 (а.с. 99) від 13.04.2009 року ОСОБА_7 уже на час укладення оспорюваного договору дарування потребувала стороннього догляду. Крім того, будучи немічною вона потребувала також забезпечення медикаментами, продуктами харчування, допомоги в побуті, включаючи дотримання власної гігієни. А отже, при здоровому глузді ОСОБА_7 не могла не подбати про доглянуту старість та подарувати свою квартиру, яка являлась її єдиним житлом, сторонній людині.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання договору дарування від 27.10.2009 року недійсним.

Відтак, позовна вимога ОСОБА_6 про виключення з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію прав власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 є похідною від вимоги про визнання договору дарування від 27.10.2009 року недійсним, а тому вона також є підставною.

Висновок суду, що укладенням оспорюваного договору дарування від 27.10.2009 року не порушено право позивача, оскільки остання усунена від спадкування згідно заповіту ОСОБА_7 від 02.11.2007 року, є передчасним.

За приписами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Положеннями ст. 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач відноситься до кола спадкоємців за законом.

Відповідно до довідки Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 01.03.2013 року №444/02-14/1 після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкова справа заведена саме за заявою її дочки ОСОБА_6. Інших заяв про прийняття спадщини за законом чи заповітом в нотаріальну контору на день видачі довідки не поступало.

Вирішення питання оформлення спадкових прав належить до повноважень нотаріуса, а не суду, більше того в даному випадку не є предметом даного спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

За таких обставин судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2012 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним задоволити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №4891 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 27.10.2008 року. Виключити з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис

про реєстрацію прав власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Шалаута Г.І.