ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 187/136/13-ц
2/0187/126/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" лютого 2013 р. смт. Петриківка
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участю секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Встановив:
08.02.2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ "Приватбанк", позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 17.08.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит на загальну суму 11 364 грн. з кінцевим терміном повернення 17.08.2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % на рік.
Оскільки боржник ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 16.01.2013 року становить 134 314,52 грн. грн., яка складається: заборгованість по кредиту – 11 363,87 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 49 045,55 грн.; заборгованість по комісіям за користуванням кредиту – 9 954,96 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 57 078,02 грн., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг штраф (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) 6 372,12 грн.
В судовому засіданні, позивач вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі просить їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що проти позовних вимог не заперечує, але в той час коли він отримував кредитні кошти він офіційно працював та мав постійний дохід, але майже одразу, після отримана кредиту він потрапив під скорочення штату на роботі та залишився без основного джерела доходу. Перебивався випадковими заробітками для того, щоб утримувати родину та забезпечувати її необхідними товарами, продуктами харчування та одягом. Як вказує відповідач, представники банку позивача звертались до нього кілька разів засобами телефонного зв’язку. Після чого він відвідав банк. Останнього разу приблизно влітку 2012 року, завітавши до банку з метою вирішення ситуації яка склалася відносно виконання кредитного договору, представники установи запропонували йому сплатити одразу частину заборгованості за кредитом близько 3 000 грн., тільки після того буде вирішено питання щодо перерахунку та зменшення розміру заборгованості. Кошти заплатити він був не в змозі, а тому банк відхилив вирішення питання щодо перерахунку та зменшення суми заборгованості.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 526, 530, 599 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним .
Виходячи з положень статей 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що 17.08.20007 року між ПАТ КБ " Приватбанк" та відповідачем укладений договір № DNXRRX11460043 про надання споживчого кредиту, згідно з яким останній отримав кредит на загальну суму 11 364,00 грн. з кінцевим терміном повернення 17.08.2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1.0 % на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 894,00 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 414,79 грн.
На виконання умов договору позивач надав відповідачеві кредит у сумі 11 364,00 грн., що сторонами не запереться.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначено вище між сторонами укладено кредитний договір № DNXRRX11460043 від 17.08.2007 року, в якому визначені умови за якими такий кредит надається позичальнику. Зазначений договір підписаний сторонами.
Згідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, застосування пені за несвоєчасність виконання зобов’язання за договором, а також штрафи (фіксована частина та процентна складова) позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах (а.с. 8, 11-18) і підписані позивачем ПАТ КБ "Приватбанк".
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. У цьому ж Законі чітко прописана процедура укладання договору, в якій йдеться й про питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип процентної ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.
Так у своєму рішення від 10.11.2011 № 15-рп/2011, Конституційний Суд України зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України. Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Конституційний Суд України бере до уваги також положення актів міжнародного права. Так зокрема за змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.
Оскільки вищевказані Умови не підписані відповідачем, не зазначені в кредитному договорі № DNXRRX11460043 від 17.08.2007 року як додатки до нього і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, суд дійшов висновку, що зазначені Умови укладені поза межами кредитного договору, а тому не є допустимим доказом у справі.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підпис відповідача, в кредитному договорі, як доказ ознайомлення та підтвердження свого бажання укласти споживчий кредитний договір саме на умовах, які надані позивачем та долучені до матеріалів справи, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 не є беззаперечним доказом укладення споживчого кредитного договору саме на тих умовах, які надані позивачем та долучені до матеріалів справи.
Таким чином, позивачем не доведено обставин того, що відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), чим не виконав вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Виходячи з положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв’язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Статтями 256, 257, 258 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність встановлюється в один рік зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки кредитним договором № DNXRRX11460043 від 17.08.2007 року визначено кінцевий термін повернення та сплати всіх плат не пізніше 17.08.2009 року, то з 18.08.2009 року почався перебіг строку позовної давності за цим договором.
Суд зазначає, що перебіг позовної давності починається зі спливом визначеного строку виконання зобов'язання та не пов'язується з терміном дії договору.
Таким чином, враховуючи встановлений договором кінцевий термін повернення та сплати всіх плат не пізніше ніж 17.08.2009 року, а також дату звернення до суду – 08.02.2013 року, строки давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом минув, поважні причини для поновлення позивачу строку для звернення до суду відсутні, а отже в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 214-215, 226-228, ЦПК України, ст.ст. 257, 261, 526, 530, 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення буде виготовлено та підписано 05.03.2013 року.
Суддя:(підпис)
ОСОБА_2
з оригіналом згідно: суддя І.М.Соловйов