Головуючий суду 1 інстанції - Антоненко М.В.

Доповідач - Околот Г.М.

Справа № 2-618/13

Провадження № 22ц/782/729/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Околота Г.М.,

суддів - Коротенка Є.В., Темнікової В.І.,

при секретарі - Константіновій Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 15 січня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про оскарження дій та визнання незаконним нарахування пені,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 15 січня 2013 року у задоволенні позовних вимог позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про оскарження дій та визнання незаконним нарахування пені було відмовлено за необґрунтованістю. ( а.с. 120-121)

Не погодившись з таким рішенням суду позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги апелянт вказав, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не встановив обставини, що мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ті обставини, що після вирішення спору про незаконність підвищення банком відсоткової ставки , банк здійснив перерахунок відсотків, однак не здійснив перерахунок нарахованої пені, ти самим штучно створив борг який продовжував накопичуватися. Також вважає, що відповідач у порушення вимог ст.. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не вірно розраховував розмір пені , який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та самовільно списував суму пені з транзитного рахунку кредитного договору без повідомлення його про таке списання та без його згоди. Вважає що розмір пені повинен складати 1717,90 грн. і він визнає цю суму пені і згоден її сплатити банку. Крім того, вважає що судом першої інстанції не враховані положення ст..ст. 258,267, 551 ЦК України стосовно строку позовної давності і зменшенню розміру неустойки, а також а не враховані його доводи стосовно позовних вимог , не надана судом оцінка його доказам та помилково прийняті до уваги додаткові угоди до кредитних договорів щодо реструктуризації заборгованості.

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача вказав, що вважає рішення суду повним та об'єктивним, висновки такими, що свідчать про всебічне дослідження всіх обставин справи, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника апелянта та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції посилався на ті обставини, що позивач не в повному обсязі виконував умови договору про іпотечний кредит, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом і відповідно до умово договору банком були правомірно нараховані штрафні санкції, а також виходив з необґрунтованості вимог, оскільки позивачем була визнана заборгованості за договором № LGAVG40000004895 від 14.03.2008 року та № LGAVG50000004895 від 14.03.2008 року , а саме з пені у розмірі 6006,79 грн. та 3326,63 грн. відповідно, що виникла з дати надання кредиту, та укладення з цього приводу додаткових угод до вищевказаних кредитних договорів і реструктуризації боргу.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та належним чином оціненим доказам.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

14.03.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (найменування банку на час укладення договору) та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит № LGAVG40000004895 відповідно до п. 1.1. якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 321 937,50 грн. на придбання квартири, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних, а також інші платежі в порядку , на умовах та в строки визначені цим договором. Відповідно до п. 2.4. договору позичальник зобов'язується щомісячно до 14 числа кожного місяця, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 4150,25 грн. ( а.с. 6-9)

Відповідно до умов п. 6.4. договору про іпотечний кредит № LGAVG40000004895 від 14.03.2008 року при порушені позивачем будь-якого зобов'язання , передбаченого п.п.2.4, 6.2 даного договору, Кредитор має право нараховувати , а Позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

Крім того, відповідно до п. 6.5. договору , при непогашені Кредиту в строки зазначені п.п.1.1., 2.4. цього договору, заборгованість у частині вчасно не погашеної суми кредиту вважається простроченою та на залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п. 6.2. даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюються і самим позивачем та його представником, позивач свої зобов'язання згідно з графіком погашення кредиту виконував неналежним чином , у зав'язку з чим утворювалася заборгованість по сплаті кредиту та прострочена заборгованість, що підтверджується розрахунками заборгованості які надані як відповідачем так і позивачем. ( а.с. 16, 51-52, 53-54, 58-61, 62-65,77)

На заборгованість Банком кожного місяця у передбаченому договором порядку та розмірі відповідно до п.п. 6.2, 6.4. договору про іпотечний кредит нараховувались проценти та пеня , що в свою чергу призвело до виникнення нової заборгованості.

Тому оскільки законом та договором передбачено нарахування пені за неналежне виконання умов договору , колегія суддів вважає, що доводи апелянта про невірний розрахунок пені є неспроможними, оскільки у відповідності до пункту 6.4 укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит , при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 2.4.,6.2 договору , банк має право нарахувати, а позичальник сплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу. З цього виходить, що розмір пені розраховується від 0,15 % і до 1 гривні на розсуд банку.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди від 20.07.2012 року до Договору про іпотечний кредит № LGAVG40000004895 від 14.03.2008 року . , укладеної між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, сторони дійшли згоди , що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди необхідно зменшити на 6006,79 грн., а саме пеню у розмірі 6006,79 грн. ( а.с. 73-75)

Крім того, відповідно до п.1 Додаткової угоди від 03.08.2012 року до кредитного договору № LGAVG50000004895 від 14.03.2008 року , укладеної між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, сторони дійшли згоди , що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди необхідно зменшити на 3326,63 грн. , а саме пеню у розмірі 3326,63 грн. ( а.с. 66-72)

Таким чином з додаткових угод вбачається що позивач під час розгляду справи судом визнав заборгованість яка утворилась за договорами про іпотечний кредит, а саме з пені , тому його доводи про незаконність дій Банку щодо нарахування пені та її розміру є безпідставними.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідачем наданий недостовірний розрахунок заборгованості за кредитним договором, а саме пені, оскільки розмір заборгованості з пені визначений банком не спростований позивачем.

Колегія суддів вважає, що розрахунок пені, який зроблений особисто позивачем та наданий до позовної заяви ( а.с.77) не може бути покладений в основу рішення, оскільки позивач не являється фахівцем , висновки якого можуть бути оцінені судом як належні та допустимі докази у справі, а з клопотанням про призначення судово-бухгалтерської експертизи для перевірки розрахунків пені позивач до суду першої інстанції та апеляційної інстанції не звертався.

Крім того колегія суддів критично ставиться до розрахунку пені наданого позивачем та не приймає його до уваги, оскільки позивач в доповненій позовній заяві просив суд здійснити перерахунок пені лише за кредитним договором № LGAVG40000004895 від 14.03.2008 року за період з 14.03.2008 року по 14.09.2011 року (а.с. 76) , а сам при розрахунку пені врахував ще платежі по кредитному договору № LGAVG50000004895 від 14.03.2008 року, і розрахунок зробив з загальної суми платежу 4980,30 грн., не зважаючи на те, що ці договору мають різні щомісячні платежі і заборгованість за цими договорами повинна визначатися окремо за кожним договором.

Тому доводи апеляційної скарги позивача щодо розміру пені колегія суддів вважає недоведеними.

Доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності на стягнення пені, а також доводи з приводу зменшення пені на підставі ст.. 551 ЦК України, колегією суддів також не приймаються, оскільки ніяких позовних вимог до позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором відповідачем не заявлено, крім того, на час ухвалення рішення суду ОСОБА_2 простроченої заборгованості за кредитом перед Банком не має, що підтверджується повідомленням Банку ( а.с. 56)

Не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів доводи апеляційної скарги про незаконність зарахування відповідачем грошових коштів які сплачені позивачем ОСОБА_2 у рахунок погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, ( а.с. 78-103) в рахунок погашення нарахованої пені без згоди позивача, оскільки відповідно до умов п.2.6, 2.7. договору про іпотечний кредит № LGAVG40000004895 від 14.03.2008 року встановлена черговість виконання зобов'язання , а саме Банк при надходженні від Позичальника коштів у рахунок погашення кредиту та відсотків , направляє в першу чергу грошові кошти на відшкодування витрат згідно п. 5.2.9, 5.3.12. договору, сплату комісійної винагороди в разі дострокового погашення кредиту, сплату пені на прострочені нараховані відсотки за користування кредитом, сплату прострочених нарахованих відсотків за користування кредитом, сплату простроченої заборгованості за кредитом, а в останню чергу направляє грошові кошти на сплату нарахованих строкових відсотків за користування кредитом та сплату строкової заборгованості за кредитом, а якщо сума платежу менша розміру вказаного у п.2.4. договору, то ануїтетний платіж , що мав бути сплачений , вважається простроченим.

Апелянт в скарзі посилається на те, що судом не взято до уваги положення ст.. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» щодо ставки пені, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Проте і ці ствердження не заслуговують на увагу, оскільки пеня позивачу була нарахована відповідно до умов п. 6.4 договору про іпотечний кредит і цей Закон не розповсюджується на розмір ставки пені , яка узгоджена між сторонами під час підписання договору.

Крім того, дія норм даного Закону розповсюджується лише на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, до яких позивач ОСОБА_2 не відноситься.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив природу правовідносин, які склались між ними, надав їм належну оцінку, і дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 ( а.с.3-5, 35,76)

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним, обґрунтованим та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

В рішенні суду ці докази наведені і відповідно до вимог ст.212 ЦПК України їм дана належна правова оцінка.

Отже за таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Доводи апелянта не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 325 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 15 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: