У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кравченка К.Т.,
суддів прокурора	Кривенди О.В., Мороза М.А. Сухарєва О.М.

 

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 9 листопада 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 11 січня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2005 року.

 

         Вироком суду

 

                            ОСОБА_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_1,

                            судимості не має та

                            ОСОБА_2, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2,

                            судимості не має,

 

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на три роки обмеження волі, кожного.

 

         На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

 

         Відповідно до вимог ст. 76 КК України на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладено обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання і роботи, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цих органів, попросити вибачення у потерпілого.

 

         Постановлено стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку:

–   на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди 63 грн. 97 коп. та моральної - 2000 грн.

–   у доход держави 306 грн. 98 коп. за лікування потерпілого ОСОБА_3

 

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2005 року апеляцію засуджених залишено без задоволення, а вирок Турківського районного суду Львівської області від 11 січня 2005 року - без зміни.

 

Як визнав суд, 9 серпня 2004 року, приблизно о 21 годині, ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у с.Лімна Турківського району Львівської області, на ґрунті особистих неприязних стосунків, завдали декілька ударів руками та ногами по обличчю та інших частинах тіла ОСОБА_3, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

 

У касаційній скарзі засуджені просять скасувати судові рішення щодо них, а справу закрити за відсутністю у їх діях складу злочину. Вважають, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, їх винність у вчиненні злочину не є доведеною. Крім того, зазначають, що сума на відшкодування шкоди, котру суд стягнув з них на користь потерпілого, нічим не підтверджена.

 

У запереченні на касаційну скаргу засуджених потерпілий ОСОБА_3 просить судові рішення щодо братів ІНФОРМАЦІЯ_3 залишити без зміни.

 

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав за необхідне судові рішення змінити лише в частині солідарного стягнення витрат, пов'язаних із лікуванням потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги засуджених, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає лише частковому задоволенню.

 

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, стверджується сукупністю зібраних у справі доказів, і є правильним.

 

На обґрунтування свого висновку щодо винуватості  ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої ланки вірно  послався  на  показання  потерпілого ОСОБА_3, який суду пояснив, що 9 серпня 2004 року приблизно о 21 годині, під час конфлікту із ОСОБА_4 його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2. завдали йому декілька ударів руками та ногами у різні частини тіла.

 

Показання потерпілого у судовому засіданні узгоджуються із іншими доказами у справі, а саме, з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, та даними, що є у протоколі огляду місця події і висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_3 виявлено середньої тяжкості тілесні ушкодження.

 

Зазначені докази були перевірені судом і підставно покладені в основу обвинувального вироку, і повністю спростовують доводи засуджених про їх  непричетність  до вчинення цього злочину.

 

Суд дослідив усі обставини, що могли мати значення для прийняття  рішення і його висновок, щодо доведеності винності та кваліфікації злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.1 ст.122 КК України, є правильним.

 

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи засуджених, аналогічні доводам касаційної скарги, і не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується і колегія суддів Верховного Суду України.

 

Доводи касаційної скарги засуджених про те, що сума відшкодування потерпілого нічим не підтверджена, є необгрунтованими, оскільки, при вирішенні питання про задоволення цивільного позову суд виходив із характеру та обсягу заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань, ступеня винності засуджених і конкретних обставин справи. З дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 64, 328 КПК України і ст.ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, суд прийняв обгрунтоване рішення щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди і належним чином умотивував вирок у цій частині.

 

Призначаючи  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання, суд, керуючись ст. 65 КК України, урахував  усі обставини справи, дані, що характеризують засуджених і обгрунтував своє рішення щодо призначення їм покарання, яке є необхідним та достатнім.

 

Разом із тим, при вирішенні цивільного позову прокурора про стягнення із засуджених вартості лікування ОСОБА_3 у комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова, суд припустився помилки і, не дотримавшись роз'яснень, що містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р., № 11 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 3 грудня 1997 року), постановив стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку у доход держави витрати на лікування потерпілого у сумі 306 грн.   98 коп.

 

Ураховуючи, що ступінь винності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень фактично є рівною, а також те, що обидва засуджені не мають значної різниці у віці та майновому стані, судові рішення в частині відшкодування витрат на лікування потерпілого підлягають зміні, а витрати на лікування ОСОБА_3 мають бути стягнуті із засуджених у рівних долях, тому колегія суддів знаходить за можливе змінити рішення судових інстанцій у цій частині.   

 

Інших порушень кримінального чи кримінально-процесуального законів, що тягнуть зміну чи скасування судових рішень не знайдено.

 

Керуючись ст.ст.395, 396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

касаційну скаргу засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Вирок Турківського районного суду Львівської області від 11 січня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити. Стягнути із обох засуджених у доход держави витрати за лікування потерпілого ОСОБА_3 у рівних долях по 153 грн. 49 коп., з кожного.

 

С у д д і:

 

 

Кравченко К.Т.                   Кривенда О.В.                     Мороз М.А.