Справа №0907/5718/2012

Провадження №22ц/779/449/2013

Категорія 41

Головуючий у І інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Горблянського Я.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод в користуванні квартирою та стягнення моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_2. Вирішено зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 214,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до неї про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, в якій також зіслалась на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт ОСОБА_2 вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно, в порушення положень ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України відмовлено в частині його позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, яка оцінена ним в розмірі 10000 грн.

З цих підстав просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року змінити та стягнути з ОСОБА_3 на його користь 10000 грн. моральної шкоди, 500 грн. витрат на послуги адвоката та 429,20 грн. судового збору. В решті рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року просить залишити без змін.

Апелянт ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 11, 319, 383 ЦК України та порушення вимог ст.ст. 57, 58, 60 ЦПК України. Зокрема зазначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у користуванні майном тільки за наявності таких фактичних перешкод. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження фактів чинення нею перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою. Натомість в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують знищення ОСОБА_2 спільного майна, після чого він сам покидав квартиру та не появлявся в ній.

У зв'язку з наведеним просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року в частині зобов'язання її не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою та його вселення в квартиру АДРЕСА_1 скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до неї відмовити в повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду апелянти доводи апеляційних скарг підтримали з мотивів, викладених у них.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянтів, розглянувши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселення його в дану квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи копіями постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, а також заявами та зверненнями ОСОБА_2 до правоохоронних органів, відповідями на його звернення та довідкою дільничного інспектора Івано-Франківського МВ УМВС про кількість його звернень на неправомірні дії колишньої дружини ОСОБА_3 підтверджуються доводи позивача стосовно того, що йому чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою, а тому з метою першочергового захисту порушених прав позивача на житло суд вважав за доцільне задовольнити позов в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності попередній сім'ї ОСОБА_2, а саме йому, дружині ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5 в рівних долях відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.06.1997 року (а.с. 6).

17.02.1999 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на всю спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.02.1999 року (а.с. 7), відповідно до якого ОСОБА_4 відчужила належні їй та неповнолітньому сину ОСОБА_5 частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, який на час придбання квартири перебував у шлюбі з відповідачем в справі.

На час спільного проживання сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкали в квартирі АДРЕСА_1, де разом з ними проживали також діти, що підтверджується довідкою від 23.10.2008 року №3086 (а.с. 5), відповідно до якої квартиронаймачем вказано ОСОБА_2

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 18.03.2009 року (а.с. 4) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 18.03.2009 року, про що зроблено відповідний актовий запис №155.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області в справі №0907/2-176/2011 від 22.10.2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 вартістю 152252 грн. 40 коп. та визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 вартістю 228387 грн. (а.с. 52-58).

Наявним в матеріалах справи письмовим доказам, а саме: копіям постанов про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 8, 9, 20), заявам ОСОБА_2 до правоохоронних органів з приводу чинення йому колишньою дружиною ОСОБА_3 перешкод в користування квартирою (а.с. 10, 14, 17), відповідям Івано-Франківського міського відділу УМВС України в Івано-Франківській області на звернення ОСОБА_2 (а.с. 11, 13, 18) та довідці дільничного інспектора Івано-Франківського МВ УМВС №28177 від 30.11.2011 року (а.с. 12), суд першої інстанції дав оцінку та правильно дійшов висновку, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Такі докази спростовують доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження фактів вчинення нею перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_2

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В силу дії ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселення його в дану квартиру є обґрунтованим, та правильно визначив матеріальний закон, яким належить керуватися при вирішенні спору.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних допустимих та належних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних страждань чи інших втрат немайнового характеру внаслідок дій або бездіяльності відповідача, не доведено настання такої шкоди та наявність причинного зв'язку між діями відповідача та негативними наслідками, не представлено обґрунтування заявленої ним у відшкодування моральної шкоди суми у розмірі 10000 грн.

З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Питання відшкодування моральної шкоди врегульоване положеннями ст. 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 3 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 наведеної постанови, розглядаючи позов про відшкодування такої шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, яким є ступінь вини заподіювача, яких саме моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ними втрати та з чого при цьому виходить.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 як доказ на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 10000 грн. подав копії медичних документів (а.с. 41-43), з яких вбачається, що ОСОБА_2 хворіє на виразку 12-палої кишки та інші хвороби шлунка.

Суд першої інстанції дав оцінку наведеним документам і вірно дійшов висновку, що такі не підтверджують вину ОСОБА_3 в заподіянні ОСОБА_2 моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між діями відповідача та хворобами ОСОБА_2, а також, що останнім не представлено обґрунтування заявленої ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди суми у розмірі 10000 грн.

За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 500 грн. витрат на послуги адвоката та 429,20 грн. судового збору, то апелянт вправі звернутися з відповідною заявою до суду першої інстанції в порядку ст. 220 ЦПК України, відповідно до п. 4 ч. 1 якої, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

В силу дії ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ч.2 цієї ж статті суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення. Неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом не встановлено. Доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують, є не суттєвими, та такими, що були предметом дослідження суду та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а тому апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Горблянський Я.Д.

Ковалюк Я.Ю.