q

Справа № 22ц/1290/6512/12

Провадження № 22ц/1290/6512/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - Пригорнєвої Л.І.

суддів - Маляренко І.Б., Яресько А.В.,

за участю секретаря - Ільченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Свердловантрацит» на рішення Свердловського міського суду Луганської області 25 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди, завданої пережитим фізичним та моральним стражданнями в зв'язку з професійним захворюванням ,-

ВСТАНОВИЛА :

19.04.2012 р. позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану пережитими фізичними та моральними стражданнями у зв'язку з набуттям професійного захворювання в сумі 80000 гр., посилаючись на те, що він працював у відповідача в тяжких і шкідливих підземних умовах більш 20 років. При цьому за цей час він набув професійні захворювання, став інвалідом II групи, внаслідок отримання професійного захворювання йому було завдано великої моральної шкоди, яка виразилася у тому, що він втратив працездатність, постійно відчуває фізичний біль, стан його здоров'я дуже незадовільний, не витримує навіть легких фізичних навантажень, йому важко швидко рухатися, він став дуже погано спати внаслідок сильних нападів кашлю, не має можливості працювати не тільки на виробництві, а й виконувати елементарну домашню роботу, він доставляє багато труднощів своїм близьким, багато часу знаходиться на лікуванні. Почуття безпорадності та неповноцінності приносять йому особливі страждання та приниження.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області 25 жовтня 2012 р. позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з ДП «Свердловантрацит» на користь позивача у рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 5 000 гр. , в решті позовних суд вимог відмовив.

В апеляційній скарзі ДП «Свердловантрацит» не згодні з рішенням суду, вважають

його таким, що не відповідає вимогам закону, просять скасувати та в задоволенні позовних вимогах відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши представлені по справі докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно зі ст.. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судова колегія вважає, що у даному випадку рішення суду відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з ДП «Свердловантрацит» з 01 вересня 1982 року. При цьому працював на різних підземних посадах із повним робочим днем у шахті та був звільнений 16 червня 2009 року у зв'язку з встановленням II групи інвалідності .

Позивач, працюючи на підприємствах ДП « Свердловантрацит» у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання - антракосилікоз І (першої ступені), хронічний необструктивний бронхіт (ступеню загострення середньої тяжкості), ЛН-1 (перша ступень), пневмофиброз ДН І-ІІ, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання № 17 від 23.04.2009 року.

Згідно висновків МСЕК позивачу встановлено 20 % втрати професійної працездатності і він визнаний інвалідом другої групи.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відшкодування шкоди, у тому числі і моральної шкоди, заподіяної працівникові пошкодженням здоров'я на виробництві, яке потягло стійку втрату працездатності до набрання чинності з 1 квітня 2001 року Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відбувалося на підставі Закону України „ Про охорону праці" у попередній редакції та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 23 червня 1993 р. N 472, роботодавцем, з вини якого було заподіяно таку шкоду.

Відповідно до ст.. 9 Закону України „ Про охорону праці" з наступними змінами, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, з набранням чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" мало проводитися Фондом за правилами зазначеного Закону, норми якого у раніше діючій редакції передбачали обов'язок відшкодування Фондом, як матеріальної, так і моральної шкоди застрахованим особам за наявності факту заподіяння такої шкоди, як у разу тимчасової втрати працездатності, так і у випадку встановлення стійкої втрати працездатності.

Ст..237-1 КЗпП України, яка передбачає обов'язок роботодавця відшкодувати працівникові моральну шкоду у разі порушення його законних прав, на ці правовідносини не поширюється, оскільки в ній йдеться про відшкодування моральної шкоди працівникам в інших випадках.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року підкреслено, що передбачене статтею 237-1 КЗпП України та ст.. 1167 ЦК України відшкодування моральної шкоди, як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.

Таким чином, потерпілим на виробництві моральна шкода з зазначеного часу відшкодовувалася Фондом ССНВ у тому числі особам, яким не спричинено стійкої втрати працездатності на підставі ст.. 34 вказаного Закону, а особам, яким встановлено стійку втрату працездатності на підставі ст.ст. 1, 21, 28 цього Закону.

Дію вказаних норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", щодо обов'язку відшкодування Фондом у вказаних випадках моральної шкоди у 2006 році було призупинено.

З прийняттям 23.02.2007 р. змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" з обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків був виключений обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди у таких випадках потерпілим на підприємстві.

Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Як вказано в ч.2 ст.4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Безпечні і нешкідливі умови праці зобов'язаний забезпечити власник , про що зазначено у Законі України „ Про охорону праці" та ст.. 153 КЗпП України, згідно якої на всіх підприємствах, установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення цих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст.. 173 КЗпП України шкода завдана працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Ст.. 255 КЗпП України встановлено, що види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхування працівникам, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи ( обов'язкове страхування, до якого також відноситься загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності), до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, моральну шкоду особі відшкодовує інша особа, яка її завдала за наявності її вини.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності безумовно спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України передбачено обов'язок відшкодування роботодавцем працівникові моральної шкоди у разу порушення його законних прав, але не у зв'язку з умовами виробництва.

Положення спеціального законодавства щодо відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, є недіючими.

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм права та правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у зазначених рішеннях, та з урахуванням тієї обставини, що рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004року стосувалося законодавства, яке діяло на той час без урахування внесених до нього змін в 2006 та 2007 роках, випливає, що після скасування обов'язку Фонду ССНВ України щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві, особи, яким шкоду здоров'ю завдано у зв'язку зі шкідливими умовами праці, що потягло стійку втрату працездатності, мають вимагати її відшкодування з роботодавця на підставі ст.. 1167 та 23 ЦК України, оскільки у даному випадку така шкода заподіяна внаслідок дій та бездіяльності роботодавця по створенню безпечних умов праці, особі, яка є застрахованої за правилами обов'язкового державного страхування, , а в інших випадках пошкодження здоров'я - на підставі ст.. 237- 1 КЗпП України на загальних підставах.

Оскільки відповідач ДП «Свердловантрацит» є страхувальником за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання щодо позивача і таке професійне захворювання з стійкою втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини цього відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання позивача, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, спеціальним законодавством про обов'язкове страхування, порядок та умови відшкодування такої шкоди не визначено, тому судова колегія вважає, що у даному випадку позивач має право на відшкодування такої шкоди роботодавцем - відповідачем ДП «Свердловантрацит» на загальних підставах, визначених Цивільним Кодексом України.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду не вбачається.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія ,-

У Х В АЛ И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Свердловантрацит» - відхилити.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області 25 жовтня 2012 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після проголошення

Головуючий :

Судді :