0417/17830/2012

№ 1-кп/202/10/2013

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року м. Дніпропетровськ

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Бєсєди Г.В.

при секретарі Марченко М.Г

за участю прокурора Мікуліної Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 1 – кп/202/10/2013 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не працюючого, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України,

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року, зобов'язаний до сплати аліментів на утримання його неповнолітнього сина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, у розмірі 500 гривень (п'ятсот гривень), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, на користь його матері ОСОБА_3, починаючи з 06 вересня 2010 року.

Проте, ОСОБА_1, умисно порушуючи ч. 2 ст. 51, ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 180 Сімейного кодексу України, згідно яких «батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття», в період часу з вересня 2010 року по 01 листопада 2012 року, злісно ухилявся від платежу, встановленого рішенням суду, оскільки, будучи працездатним, ніде не працював, за сприянням в офіційному працевлаштуванні в державні органи не звертався, іншої матеріальної допомоги ОСОБА_1, на утримання дитини не надавав, на попередження державної виконавчої служби про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів не реагував, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість по виплаті аліментів за період з вересня 2010 року по 01 листопада 2012 року на суму 12 916 грн. 66 коп.

          ОСОБА_1 був допитаний у судовому засіданні та пояснив, що він визнає себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та вказав, що він знає, що відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року він повинен сплачувати аліменти на утримання свого сина - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3А, однак вказані аліменти не сплачував. В даний час він зрозумів свою провину та зобов’язується сплатити в найближчий час заборгованість, яка виникла.

          Свідок ОСОБА_3, яка була допитана в судовому засіданні пояснила, що її колишній чоловік ОСОБА_1 та батько її дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, вже тривалий час не допомагає матеріально їх спільній дитині. Зазначила, що після рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 аліменти не сплачує, та будь-якої матеріальної допомоги на утримання сина не надає.

Також винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого йому діяння, підтверджується наступними документами, дослідженими у судовому засіданні, а саме: рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання його неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, до досягнення ним повноліття, у розмірі 500 гривен щомісячно, але не менше ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь матері дитини - ОСОБА_3, починаючи стягнення з дня пред’явлення позову, а саме з 06 вересня 2010 року; виконавчим листом № 2-3588, виданим 08.11.2010 року на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року; постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 09.01.2011 року про відкриття виконавчого провадження; довідкою – розрахунком про заборгованість ОСОБА_1 по аліментним платежам станом на 01.11.2012 року.

           Приймаючи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, враховуючи думку прокурора, положення ч. 3 ст. 349 КПК України, які були учасникам судового провадження роз’ясненні та які вважали недоцільним досліджувати інші докази по справі, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину та його дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 164 КК України, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

При призначенні покарання, необхідного та достатнього для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує відповідно до ст. 65 КК України, ступінь тяжкості вчиненого діяння, а саме те, що відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України віднесений до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують його покарання.

Щодо даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 суд враховує те, що він за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря – психіатра та лікаря – нарколога не знаходиться, не працює, не одружений, має постійне місце проживання, раніше не судим.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом’якшують покарання ОСОБА_1 є щире каяття.

          Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідним призначити покарання ОСОБА_1 у вигляді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 164 КК України.

Приймаючи до уваги наявність обставин, які пом’якшують покарання, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства, однак з покладанням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішуючи питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження суд вважає за необхідним обрати ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

Питання про речові докази в порядку ст. 100 КПК України судом не вирішується, у зв’язку з їх відсутністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370-374 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

          ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на один рік.

          На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, передбачені п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання: не виїжджати з населеного пункту в якому проживає, тобто з м. Дніпропетровськ.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подану. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку після проголошення негайно вручити засудженому та прокурору.

Роз’яснити, що учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: Г.В. Бєсєда