У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду м. Києва з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого - суддіПрисяжнюка О.Б.

суддівОдинця В.М., Бовтрук В.М.

за участю прокурорівОлексюк Т.Г., Карпука Ю.А.

особи яка подала скаргуОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляцію скаржника ОСОБА_6 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Цією постановою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність Генерального прокурора України та прокурора м. Києва.

На дане рішення ОСОБА_6 подав апеляції, в якій посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, просить постанову суду скасувати, а матеріали справи повернути на новий судовий розгляд. Незаконність винесеної постанови, на думку апелянта, полягає в тому, що суд в супереч вимогам закону, під час розгляду його скарги, замість того, щоб перевіряти правильність подачі ним заяв про злочин, надав оцінку доказам по суті злочинів судді ОСОБА_7, чим фактично перевищив свої службові повноваження.

Крім того, в поданій апеляції ОСОБА_6 зазначає, що реагування на його заяви про злочини повинно було відбуватися в порядку кримінального законодавства, на що повинен був вказати суд першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення особи яка подала скаргу, ОСОБА_6, який підтримав подану ним апеляцію та просив її задовольнити, прокурорів, які заперечували проти задоволення апеляції, оскільки вважають, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що подана апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Незважаючи на те, що справу було призначено до розгляду після вступу в законну силу нового Кримінального процесуального кодексу України, проте відповідно до розділу ХI «Перехідні положення», дана справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на протизаконні дії Генерального прокурора України та прокурора м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року по п'яти заявам скаржника про службові злочини судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_7 та по чотирьом його завам про особисті злочини в якій просив врахувати зміст його роз'яснень до прокурорів Генеральної прокуратури України та прокуратури м. Києва від 16 жовтня 2012 року і надати суддівську оцінку щодо погодження із цим чи заперечення його, а також визнати, що ненадання постанов в порядку ст. 97 КПК України 1960 року з боку ГПУ та прокуратури м. Києва є їх протизаконною діяльністю, а також просив зобов'язати ГПУ і прокуратуру м. Києва винести та надати йому процесуальні рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року по всіх його вище вказаних заявах про злочини, з метою не перешкоджання їх подальшого оскарження, посилаючись на те, що ним було подано вищезазначені заяви на злочинні, на його думку, дії судді Печерського районного суду м. Києва, ОСОБА_7, однак, в порушення чинного законодавства, рішення по його заявах в порядку ст. 97 КПК України прийнято не було. Окрім того, також не було прийнято рішення і по його заявах про особисті злочини, що також, як вважає ОСОБА_6, є порушенням вимог ст. 97 КПК України 1960 року.

Суд першої інстанції, під час розгляду справи, заслухав пояснення ОСОБА_6, думку прокурорів, вивчив матеріали скарги та наглядового провадження, на підставі чого прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення поданої скарги.

З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Згідно зі ст. 97 КПК України 1960 року, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню, та не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити заяву або повідомлення про злочин за належністю, а також вжити всіх можливих і необхідних заходів реагування за такою заявою або за таким повідомленням.

Змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Чинним кримінальним законом України передбачені діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов. У разі відсутності в заяві чи повідомленні даних, які б свідчили про ознаки злочину, то за результатами їх розгляду прийняття процесуальних рішень не є обов'язковим.

Матеріалами справи встановлено, що Генеральною прокуратурою України та прокуратурою м. Києва дані вимоги законодавства було виконано. Так, по всім заявам ОСОБА_6, які стали предметом розгляду в суді першої інстанції, і Генеральною прокуратурою України, і прокуратурою м. Києва було направлено на адресу заявника листи, в яких зазначалося, що підстави для проведення перевірки по його заявам, в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, відсутні, оскільки в них відсутні дані, які б свідчили про ознаки злочину.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає в діях Генеральної прокуратури України та прокуратури м. Києва будь-яких порушень кримінально-процесуального законодавства, як на тому наголошує апелянт.

Також, є необґрунтованими доводи ОСОБА_6 з приводу того, що суд першої інстанції перевищив свої повноваження та надав оцінку доказам по суті злочинів судді ОСОБА_7

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, судом досліджувалися доводи поданої скарги та на підставі оцінки даних, які містяться в матеріалах наглядового провадження, було прийнято рішення по справі. При цьому, оцінка дій судді розглядалася лише в контексті поданої скарги та з приводу того, чи містять заяви ОСОБА_6 об'єктивні дані, які дійсно свідчать про ознаки злочину.

В свою чергу, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, докази по справі збираються при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді.

У зв'язку з цим, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта з приводу того, що судом першої інстанції було розглянуто його скаргу з порушенням вимог законодавства, а також з доводами з приводу того, що його зави є заявами про злочин та підлягають перевірці в порядку передбаченому ст. 97 КПК України

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_6, про те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, а відтак не вбачає підстав для задоволення поданої ним апеляції.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України1960 року та розділом ХI «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2013 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність Генерального прокурора України та прокурора м. Києва, залишити без зміни, а апеляцію ОСОБА_6 - без задоволення.

С у д д і :

Присяжнюк О.Б. Одинець В.М. Бовтрук В.М.