УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року Справа № 75413/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А.,Гуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області на постанову Шумського районного суду Тернопільської області від 10.02.2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни, -

В С Т А Н О В И В:

13.01.2011 року позивач звернувся з вказаним вище позовом до суду та просив поновити строк звернення до суду та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за2009 рік, 2010 рік та за січень 2011 року включно. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що у зв'язку з визнанням Конституційним судом України такими, що не відповідають Конституції України відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України» на 2007, 2008 роки, якими була зупинена дія положень чинного законодавства України, на підставі якого було нараховано пенсію, відповідач зобов'язаний був здійснити перерахування пенсії, тобто привести у відповідність з рішенням Конституційного суду України розмір виплат пенсії з врахуванням права на надбавку як дитині війни.

Ухвалою від 18.01.2011 року адміністративний позов в частині вимог до 12.07.2010 року включно залишено без розгляду, відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України.

Постановою суду позов задоволено. Визнано дії відповідача протиправними. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни позивачу починаючи із 13 липня 2010 року, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. зміни до Законів України про Державний бюджет на відповідні роки не вносилися, законодавчим органом не приймалися акти на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати розміри спірного підвищення до пенсії.

Встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мала право на отримання підвищення виплачуваної їй пенсії за віком.

Щодо позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії з 13.07.2010 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, оскільки такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2011рік» (на момент виникнення правовідносин) нарахування та виплата у 2011 році позивачу підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМУ № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац дев'ятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі.

Підвищення до пенсії та додаткова пенсія, які є додатковими виплатами особі, яка визнана такою, що має на них право, нерозривно пов'язані з виплатою пенсії і також мають не визначений у часі граничний термін виплати.

Тому, суд не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення нарахування і виплати зазначених платежів, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.160, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Шумського районного суду Тернопільської області від 10.02.2011 року у справі № 2-а-232/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді М.А. Пліш

В.В. Гуляк