АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Боголюбської Л.Б.,

суддів Дзюбіна В.В., Лашевича В.М.,

за участю прокурора Ємця А.А.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року.

Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, з повною загальною середньою освітою,

працюючий різноробочим в ТОВ „Яшма", розлучений, який має на

утриманні одну малолітню дитину, зареєстрований та проживає в

АДРЕСА_1, раніше судимий 31.03.2009 року

Деснянським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ст. 70

КК України на 4 роки позбавлення волі, постановою Володимирецького

районного суду Рівненської області від 09.02.2011 року невідбута

частина покарання замінена на більш м'яке покарання у виді виправних

робіт на строк 1 рік 11 місяців з відрахуванням в дохід держави 20%

його заробітку, звільнився 17.02.2011 року, -

засуджений за ч.2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 1700 грн.

Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу складанню з іншими видами покарань не підлягає, призначене засудженому покарання за цим вироком слід виконувати самостійно від покарання, призначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва від 31.03.2009 року за ч.2ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення, невідбута частина якого постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.02.2011 року була замінена на виправні роботи на строк 1 рік 11 місяців з відрахуванням 20 % заробітної плати на користь держави.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 08.08.2012 року, працюючи неофіційно таксистом на орендованому автомобілі „Део Ланос” державний номерний знак НОМЕР_1, надаючи послуги пасажиро перевезення раніше незнайомому ОСОБА_2, заїхав на АЗС „ Окко", що розташована в м. Києві по проспекту Броварському, 20/3 для заправки автомобіля за рахунок клієнта в якості оплати за послуги. Приблизно в 03 год. 00 хв., коли ОСОБА_2 залишив автомобіль і пішов розраховуватися за пальне, ОСОБА_1, помітивши на задньому сидінні автомобіля особисті речі, що належали пасажиру, скориставшись тим, що ОСОБА_2 знаходився біля каси і за його діями ніхто не спостерігав, з метою заволодіння чужим майном сів за кермо автомобіля та поїхав, умисно таємно повторно викравши чуже майно на загальну суму 13 216 грн. 90 коп.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій засудженого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та постановити вирок, яким ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі і на підставі ст.ст. 71, 72 КК України шляхом часткового складання невідбутої частини покарання призначити остаточно покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, оскільки судом не повною мірою враховано дані про особу засудженого, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, хоч йому надавалась можливість виправитися, але він довіру не виправдав і вчинив новий умисний злочин, що посягає на право власності, яке є однією із найважливіших соціальних цінностей. Крім того, на думку апелянта, щире каяття засудженого у вчиненому необхідно рахувати як відпрацьовану позицію захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності та справедливого кримінально - правового впливу, а тому призначене судом покарання із застосуванням ст.69 КК України не сприятиме виправленню та перевихованню ОСОБА_1 та не буде достатнім для запобігання вчинення ним нових умисних злочинів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію і просив її задовольнити, пояснення засудженого, який заперечував проти апеляції і просив вирок суду залишити без зміни, зазначивши, що його каяття є щирим, ним відшкодована шкода та принесені вибачення потерпілому, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія судів уважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог частини першої статті 299 і статті 301 - 1 КПК України 1960 року докази не досліджувалися, апеляційною інстанцією не перевіряються.

Дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України кваліфіковані вірно і в апеляції не оспорюються.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який працює, має малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, яка перебуває на його утриманні, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.

Обставинами, що пом'якшують покарання, суд врахував щире каяття засудженого та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ( санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті ( санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції своє рішення про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України належно вмотивував, зазначивши про врахування ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого, наявності двох пом'якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, про відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також про врахування думки потерпілого, який наполягав на призначенні покарання не пов'язаного з позбавленням волі.

З огляду на те, що призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України є правом суду, колегія суддів уважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що суд застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, а тому не убачає підстав для задоволення апеляції прокурора та скасування вироку суду з цих підстав.

Керуючись положеннями п. 15 Розділу ХІ „Перехідні положення" Кримінального процесуального Кодексу України, ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.

С У Д Д І:

__________________ __________________ ______________

Боголюбська Л.Б. Дзюбін В.В. Лашевич В.М.

Справа № 11/796/545/2013 Категорія КК: ст.185 ч.2

Головуючий у першій інстанції Курило А.В.

Доповідач Боголюбська Л.Б.