Справа №0915/3868/12

Провадження №22ц/779/575/2013

Категорія 31

Головуючий у І інстанції Струтинський Р.Р.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Ковалюка Я.Ю., Девляшевського В.А.

Секретаря Семянчук С.Й.

з участю апелянта ОСОБА_2, його представника за договором про надання правової допомоги та ордеру ОСОБА_3, представника позивача по довіреності ОСОБА_4, представника особи в інтересах якої заявлено позов - голови Вільшаницької сільської ради Рапія М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Тисменицького району в інтересах держави в особі Вільшаницької сільської ради до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

01.11.2012 року прокурор Тисменицького району в інтересах держави в особі Вільшаницької сільської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в розмірі 49980 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Тисменицького районного суду від 04.10.2012 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6, п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року, кримінальну справу про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, закрито, а цивільний позов прокурора Тисменицького району в інтересах Вільшаницької сільської ради залишено без розгляду. Матеріалами кримінальної справи встановлено, що 23-27 липня 2008 року на території с. Вільшаниця Тисменицького району Івано-Франківської області сталося стихійне лихо - повінь, на ліквідацію якого органами державної виконавчої влади були виділені бюджетні кошти. На підставі дефектного акту від 27.07.2008 року та зведеного кошторису, затвердженого головою Вільшаницької сільської ради ОСОБА_2, спільним розпорядженням голів Тисменицької районної державної адміністрації та Тисменицької районної ради від 27.08.2008 року №609/101-р «Про доповнення переліку об'єктів, пошкоджених внаслідок стихійного лиха, що сталося 23-27 липня 2008 року» включено роботи по відновленню проїзної частини автодороги по вул. Шевченка в с. Вільшаниця загальною вартістю 364982 грн. 22.08.2008 року між Тисменицькою РДА, Вільшаницькою сільською радою, ТзОВ «Івано-Франківський Автошлях», Тисменицьким КП «Капітальне будівництво» було укладено договір підряду №41, згідно якого ТзОВ «Івано-Франківський Автошлях» зобов'язувалося виконати в межах договірної ціни монтажно-будівельні роботи по відновленню проїзної частини автомобільної дороги по вул. Шевченка в с. Вільшаниця та здати об'єкт замовнику - Вільшаницькій сільській раді, а Тисменицька РДА - профінансувати виконання робіт по вищевказаному об'єкту в межах виділених державним бюджетом коштів. На виконання монтажно-будівельних робіт по відновленню автомобільної дороги по вул. Шевченка в с. Вільшаниця субпідрядник - ДП «Івано-Франківське СУ-612» на замовлення ТзОВ «Івано-Франківський Автошлях» в жовтні 2008 року доставило в с. Вільшаниця 24 круглі безнапірні труби діаметром проходу 800 мм, довжиною 5 м кожна, загальною вартістю 89709,60 грн. Вільшаницька сільська рада прийняла вказані труби, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008 року, затвердженим підписом посадової особи - ОСОБА_2 та печаткою Вільшаницької сільської ради. Однак, ОСОБА_2, працюючи на посаді голови Вільшаницької сільської ради Тисменицького району, будучи наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, діючи в порушення вимог ч. 3 п. 2 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 3, 6 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 5, 7 Інструкції з обліку запасів бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 08.12.2000 року №125, будучи відповідальним згідно ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за здійснення наданих йому законом повноважень, маючи реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки, в період з жовтня 2008 року по листопад 2010 року не організував та не вжив заходів щодо оприбуткування прийнятих ним в жовтні 2008 року 24 залізобетонних труб на баланс Вільшаницької сільської ради та їх передачі новообраному сільському голові Рапію М.М. під час передачі повноважень, що призвело до втрати 16 залізобетонних труб. 12.07.2012 року постановою слідчого прокуратури Тисменицького району накладено арешт та передано на зберігання у Вільшаницьку сільську раду 2 залізобетонні труби вартістю 7140 грн. Таким чином, внаслідок злочинних дій сільського голови с. Вільшаниця ОСОБА_2 інтересам територіальної громади с. Вільшаниця завдано збитки нестачею 14 залізобетонних труб, сума яких згідно акту ревізії державної фінансової інспекції у Тисменицькому районі від 11.07.2012 року становить 49980 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2013 року задоволено позов прокурора Тисменицького району в інтересах держави в особі Вільшаницької сільської ради. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь Вільшаницької сільської ради збитки в розмірі 49980 грн. та в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 499 грн. 80 коп.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставини справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема апелянт вказує на те що, судом першої інстанції не взято до уваги його доводи про те, що правомірність договору підряду, відповідно до якого були передані Вільшаницькій сільській раді 24 труби для ремонту вул. Шевченка в с. Вільшаниця Тисменицького району, був предметом розгляду в господарських судах різних інстанцій в період з лютого 2009 року по серпень 2010 року, а тому він випустив з уваги ту обставину, що отримані труби зобов'язаний був поставити на баланс сільської ради. Як під час досудового слідства, так і під час розгляду кримінальної справи він визнавав свою вину саме в цьому, аналогічні пояснення давав при розгляді цивільної справи, проте, незважаючи на це, суд зіслався тільки на його заяву, в якій він не заперечував проти звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6, п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року.

Апелянт зазначає і про те, що суд не звернув увагу та не перевірив тієї обставини, що на час передачі повноважень новому сільському голові Рапію М.М. труби в кількості 17 штук знаходились на території ТзОВ «Вілія», куди були завезені на зберігання, так як на території сільської ради не було місця для їх зберігання. Всього було завезено на територію ТзОВ «Вілія» 24 труби. Він, як сільський голова розписався в акті прийому-передачі за їх отримання, однак договір про зберігання ні з ким не укладав. 7 труб було використано на ремонт дороги, а решту труб в кількості 17 штук так і знаходились на збереженні на території ТзОВ «Вілія», про що під час передачі повноважень в 2009 році він повідомив нового голову сільської ради Рапія М.М., який зразу ж зініціював ревізію КРУ. Ревізорам він також повідомив про наявність не облікованих труб, на що отримав відповідь, що вони вже знають про це від сільського голови.

Крім того, апелянт стверджує, що судом не взято до уваги його пояснення про те, що в листопаді 2011 року з відома сільського голови с. Вільшаниця Рапія Михайла Михайловича труби були вивезені з території села, про що свідчив директор ТзОВ «Вілія» ОСОБА_6 Таким чином в судовому засіданні не здобуто доказів, які б підтверджували, що він своїми діями завдав шкоду державним чи громадським інтересам.

З цих підстав апелянт просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Прокурор в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просив в задоволенні скарги відмовити.

Представник особи, в інтересах якої подано позов, в судовому засіданні вважав апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303, ч. ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов прокурора Тисменицького району в інтересах держави в особі Вільшаницької сільської ради до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції в правове обґрунтування підставності позову зіслався на положення ст. 61 ЦПК України, ст.ст. 1166 та 1192 ЦК України. При цьому зазначив, що вина ОСОБА_2 в спричиненні шкоди Вільшаницькій сільській раді встановлена постановою Тисменицького районного суду від 04.10.2012 року, в силу дії ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ст. 1192 ЦК України передбачає, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Тисменицького районного суду від 04.10.2012 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6, п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року, а кримінальну справу про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, закрито. Отже, кримінальна справа щодо ОСОБА_2 закрита з нереабілітуючих підстав.

Згідно постанови суду, ОСОБА_2, в порушення чинного законодавства, в період з жовтня 2008 року по листопад 2010 року не організував та не вжив заходів щодо оприбуткування прийнятих ним в жовтні 2008 року 24 залізобетонних труби на баланс Вільшаницької сільської ради та їх передачі новообраному сільському голові Рапію М.М. під час передачі повноважень, що призвело до втрати 16 залізобетонних труб вартістю 57120 грн., чим заподіяно істотну шкоду інтересам територіальної громади с. Вільшаниця.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14, відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

З аналізу викладеного слідує, що в даній справі не потребують доказування факт не вжиття заходів щодо оприбуткування 24 залізобетонних труб на баланс Вільшаницької сільської ради та вчинення таких дій саме ОСОБА_2 Однак, в загальному порядку повинні бути доведені шкода, завдана злочинними діями ОСОБА_2, та її розмір, причинно-наслідковий зв'язок між злочинними діями та завданою шкодою. Адже, з огляду на положення ст. 22 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Наведеним спростовуються висновки суду про преюдиціальне значення постанови Тисменицького районного суду від 04.10.2012 року відносно ОСОБА_2 в частині встановлення факту завдання збитків та їх розмірів, спричинених злочинними діями останнього.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Всупереч наведених вимог позивач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в даних спірних правовідносинах. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на причинно-наслідковий зв'язок між не взяттям ОСОБА_2 труб на баланс і завдання ним цими діями (бездіяльністю) прямих збитків Вільшаницькій сільській раді, що в даній справі і є предметом доказування.

Поза увагою суду першої інстанції залишився і той факт, що згідно договору підряду від 22.08.2008 року №41 та платіжного доручення №104 від 28.08.2008 року фінансування ремонту вул. Шевченка в с. Вільшаниця відбулось за рахунок коштів, виділених Тисменицькою РДА, а не Вільшаницькою сільською радою, відтак посилання позивача на завдання матеріальної шкоди Вільшаницькій сільській раді в даному випадку є безпідставними.

Однак суд, першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, тому судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2013 року скасувати, ухваливши нове рішення.

В позові прокурора Тисменицького району в інтересах держави в особі Вільшаницької сільської ради до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Девляшевський В.А.