АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа № 2604/19942/2012 Головуючий у 1 інстанції: Антипова Л.О.

Апеляційне провадження № 22-ц-796/3954/2013 Доповідач: Стрижеус А.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М.,

суддів: Поліщук Н.В., Шкоріної О.І.

при секретарі: Луцькій Л.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Романенко  М.А.

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про визнання недійсним пункту кредитного договору та припинення дій щодо нарахування процентної ставки, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним п. 2.1 кредитного договору 2009-01-Ф від 03 квітня 2009 року та припинення дій щодо нарахування процентної ставки.

Свої вимоги мотивував тим, що між нею та ЗАТ "Донгорбанк" 03 квітня 2009 року було укладено кредитний договір № 2009-01-Ф, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 408 000 гривень на придбання нерухомості.

Відповідно до п. 2.1 договору проценти за користування кредитом становили 12 % річних, а у випадку припинення трудового договору позичальника із ЗАТ "Донгорбанк" -25 % річних з наступного дня після припинення трудового договору між нею та ЗАТ "Донгорбанк".

Крім того, цим же пунктом встановлено було проценти по простроченій заборгованості в залежності від наявності чи припинення трудового договору із ЗАТ "Донгорбанк" та які відповідно, становили 17 % та 30 %. Відповідно до додаткової угоди від 29 травня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, відповідно до якої процентна ставка була встановлена 10 % річних.

На підставі наказу № 90ОС від 02 червня 2011 року позивача було переведено з посади керівника відділу управління рахунками корпоративного та роздрібного бізнесу ПАТ «Донгорбанк» на посаду керівника відділення № 17 ПАТ "ПУМБ".

Тобто, 10 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем трудовий договір було припинено за згодою сторін по справі.

Після чого, 01 вересня 2012 року з поштового повідомлення позивач дізналася, що процентну ставку було змінено, а з 16 липня 2011 року ПАТ "ПУМБ" являється правонаступником ПАТ "Донгорбанк" і у зв'язку з припиненням трудових відносин між нею та відповідачем, відповідно до п. 2.1 кредитного договору розмір кредитної ставки за користування кредитом було змінено з 11 серпня 2012 року та встановлена процентна ставка в розмірі 25 % річних.

Вважає, що в ході реалізації цього рішення банк допустив суттєвих порушень вимог законодавства України, з цих підстав вважає дії банку незаконними, а тому просить визнати нікчемним та недійсним п. 2.1 кредитного договору в частині підняття відсоткової ставки, та припинити дії щодо нарахування процентної ставки, в зв'язку із чим і вимушена звернутися до суду.

Представник позивача у судовому засіданні відмовився від частини позовних вимог та просив визнати недійсним п 2.1 кредитного договору та припинити дії відповідача щодо нарахування процентної ставки, пояснивши, що кредитний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької діяльності, оскільки позивач залежна від роботодавця, що позбавило її права вільного вибору роботи.

Крім того, зазначив, що позивач перебувала у пригніченому стані, оскільки незадовго до укладення кредитного договору помер чоловік позивача у віці 42 роки, а на утриманні позивача залишилося двоє дітей і не маючи при цьому постійного місця проживання у зв'язку з чим вона була вимушена укласти кредитний договір для купівлі квартири.

У зв'язку з вищенаведеним вважає, що позивач укладаючи вищевказаний кредитний договір перебувала під впливом тяжкої для неї обставини та знаходилася в службовій залежності від посадових осіб ЗАТ "Донгорбанк", тому не мала можливості вносити свої пропозиції та узгоджувати умови договору.

На підставі вищевикладеного просив задовольнити позов з підстав, які викладені в позовній заяві про часткову відмову від позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про визнання недійсним пункту кредитного договору та припинення дій щодо нарахування процентної ставки - відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій він просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3, підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача Романенко М.А. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03 квітня 2009 року між ЗАТ "Донгорбанк" та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 2009-01-Ф, відповідно до якого позивач отримала в кредит кошти в розмірі 408 000 гривень на придбання нерухомості, з відсотковою ставкою 12,0 % річних строком до 02 квітня 2025 року.

Договір між сторонами підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів, які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення позивача з пропозицією щодо укладання договору та погодження відповідачем на укладання такого договору.

Пунктом 2.1 Кредитного договору визначено, що у випадку припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем відбувається автоматичне збільшення розміру процентної ставки (а.с.23).

На підставі наказу № 90ОС від 02 червня 2011 року позивача було переведено з посади керівника відділу управління рахунками корпоративного та роздрібного бізнесу ПАТ "Донгорбанк" на посаду керівника відділення № 17 ПАТ "ПУМБ".

10 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем трудовий договір було припинено за згодою сторін по справі.

01 вересня 2012 року з поштового повідомлення позивач дізналася, що процентну ставку було змінено, а з 16 липня 2011 року ПАТ "ПУМБ" являється правонаступником ПАТ "Донгорбанк" і у зв'язку з припиненням трудових відносин між нею та відповідачем, відповідно до п. 2.1 кредитного договору розмір кредитної ставки за користування кредитом було змінено з 11 серпня 2012 року та встановлена процентна ставка в розмірі 25 % річних.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що позовні вимоги є необґрунтованими.

Так, згідно частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, жодні підстави стверджувати, що законом встановлена недійсність умов договору, що визначають певну плату за кредит у випадку настання будь-якої відкладальної обставини (зокрема, у випадку припинення трудових правовідносин між боржником та кредитором) - відсутні.

В будь-якому випадку укладення позивачем Кредитного договору на умовах, що викладені в ньому, було здійснено добровільно.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" до нечесної підприємницької практики віднесено:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Доказів використання ЗАТ "Донгорбанк" чи Відповідачем нечесної (агресивної) підприємницької практики, докази здійснення хоча б однієї з дій, передбачених статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів", суду не надано.

Відповідачем жодним чином не порушено право позивача на вільний вибір банківської послуги (зокрема на право вибору споживати чи ні таку послугу). Крім того, зважаючи на досвід роботи позивача в банківських установах,у позивача наявно достатніх знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних обдуманих рішень під час вибору та використання банківської послуги відповідно до своїх потреб.

Пункт 2.1. Кредитного договору містить опис розміру ставок, що визначені з урахуванням програми лояльності кредитора до своїх співробітників. Вказана пільгова ставка встановлена ЗАТ "Донгорбанк" з огляду на можливість кредитора протягом дії трудового договору з позичальником адекватно оцінювати фінансовий стан останнього (сукупний чистий дохід, соціальну стабільність тощо) та пов'язане з цим зменшення кредитного ризику.

Вказане в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема положеннями Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Так, згідно пункту 3 частини 3 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до банківських послуг належить розміщення залучених у вклади, у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, відповідно до частини 5 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Згідно пункту 4.6. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого Постановою Національного банку України від 06.07.2000 року № 279, для визначення кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають ураховуватися як кількісні показники (зокрема, щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання), так і якісні характеристики (зокрема, наявність постійної роботи) позичальника.

Також, згідно частини 2 статті 10561 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, встановлення інших умов користування кредитом, аніж визначені в діючому Кредитному договорі, зокрема виключення/визнання недійсним положень пункту 2.1. Кредитного договору, порушить право відповідача на встановлення плати за кредит залежно від кредитного ризику та порядок визначення розміру процентів за користування кредитом, що встановлені частиною 2 статті 10561 Цивільного кодексу України.

Позачерговими Загальними зборами акціонерів ПАТ "ПУМБ" 15-16 липня 2011 року визнано права та обов'язки ПАТ "Донгорбанк" та встановлено, що у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання ПАТ "Донгорбанк" правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків є ПАТ "ПУМБ".

Згідно статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва. Відповідно до частини З вказаної статті Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, Кредитний договір та жоден нормативно-правовий акт не містить заборони на правонаступництво прав та обов'язків, настання яких обумовлено відкладальною обставиною.

Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні. В даному випадку мова йдеться про так зване загальне правонаступництво, на підставі якого до правонаступника переходить весь обсяг прав та обов'язків попереднього суб'єкта, в тому числі права кредитора в окремому зобов'язанні. Така позиція в повній мірі підтверджується положеннями частини 3 статті. 59. Господарського кодексу України, згідно якої у разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Таким чином, з моменту приєднання ПАТ "Донгорбанк" до ПАТ "ПУМБ" до останнього перейшли всі права та обов'язки (в тому числі право на отримання плати за кредит за процентною ставкою, встановлення якої обумовлено визначеною Кредитним договором відкладальною обставиною). Крім того до ПАТ "ПУМБ" у відповідності до положень статті 514 Цивільного кодексу України, та зважаючи на відсутність будь-яких норм закону чи положень Кредитного договору забороняючого характеру, перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в повному обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема на момент переходу прав та обов'язків не було жодних підстав для виключення, визнання недійсними чи припинення дії положення договору щодо нарахування процентів за користування кредитом по строковій заборгованості у випадку припинення дії трудового договору позичальника з кредитором в розмірі 25 % річних.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. При цьому, зважаючи на отримання позивачем повідомлення про зміну процентної ставки за користування кредитом від 22.08.2012 року, а також з огляду на переведення останньої на посаду керуючого відділенням №17 ПАТ "ПУМБ" та сплату нею платежів в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором на користь відповідача, жодні підстави стверджувати про неповідомлення ОСОБА_3 про зміну кредитора за Кредитним договором - відсутні.

Стосовно твердження позивача про її переведення з ПАТ "Донгорбанк" на інше підприємство - ПАТ "ПУМБ" та неповідомлення про перехід прав та обов'язків за Кредитним договором до нового кредитора ні до, ні під час такого переведення на інше підприємство, відповідно до частини 4 статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Згідно положень ст. 178 Цивільного кодексу України, об'єкти цивільних прав, до яких відноситься майно, зокрема майнові права та обов'язки, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, чи не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним, встановлюються законом. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не встановлено про вилучення з обороту права/обов'язку на нарахування/сплату процентів за Кредитним договором, встановленим з умовою застосування при настанні відкладальною обставини. Також обов'язок стосовно нарахування відсотків та право на отримання нарахованих відсотків за Кредитним договором не є невід'ємними від юридичної особи - позикодавця та може бути вільно передане іншому кредитору в порядку правонаступництва.

ПАТ "ПУМБ" з моменту приєднання ПАТ "Донгорбанк" прийняв на себе обов'язок нарахування процентів за користування кредитом за ставкою, встановленою Кредитним договором на період перебування позивача в трудових відносинах з ПАТ "Донгорбанк", та виконував його належним чином, нараховуючи проценти за користування кредитом за ставкою 10,00% річних по строковій заборгованості до моменту припинення трудового договору позивача з Банком.

Пунктом 2.1 кредитного договору № 2009-01-Ф від 03 квітня 2009 року передбачено підвищення процентної ставки у зв'язку із припиненням трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Таким чином банк у відношенні до зміни процентної ставки за користуванням кредиту, після припинення трудового договору між сторонами, діяв в межах чинного законодавства.

Виходячи з викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: