УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/2606/12-к Головуючий у 1-й інст. Заїка Г.М.

Категорія ст.ст. 122 ч.1, 121 ч.1 КК України Доповідач Михайловський В. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Михайловського В.І.,

суддів Фоміна Ю.В., Широкопояса Ю.В.,

з участю прокурора Семенька П.М.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира кримінальну справу за апеляціями потерпілої ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника ОСОБА_3 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2013 року,

в с т а н о в и в:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бердичева, громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

засуджено за ст. 122 ч.1 КК України на 2 ( два) роки позбавлення волі, за ст. 121 ч.1 КК України - на 6 (шість) років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено 6 (шість) років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу залишено - тримання під вартою.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 визначено рахувати з 11.02.2012 року.

Стягнуто з засудженого на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області 235 грн. 20 коп. судових витрат.

Речові докази: дитячий одяг, одяг потерпілої ОСОБА_2, одяг засудженого ОСОБА_1 - повернуто власникам.

Арешт на майно засудженого, до виконання вироку в частині судових витрат, вирішено не скасовувати.

Згідно змісту вироку суду, 10 лютого 2012 року близько 17 години 30 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 та малолітньою дочкою ОСОБА_4, знаходився в будинку АДРЕСА_1 Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин виникла сварка, внаслідок якої засуджений умисно наніс потерпілій ОСОБА_2 численні удари руками по обличчю та ногами по голові, тулубу, верхніх та нижніх кінцівках, спричинивши умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я у вигляді перелому основної фаланги 5-го пальця лівої кисті, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді рани в тім'яній ділянці голови, крововиливів на повіках обох очей, на лівій щоці, на спинці носа, в ділянці чола, саден на правому та лівому крилах носа.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 взяв у малій кімнаті дерев'яну палицю та підійшов до ОСОБА_2, яка тримала на руках малолітню дочку ОСОБА_4, незадоволений плачем дитини ОСОБА_1, умисно, зі значною силою прикладання, наніс дочці декілька ударів по голові, заподіявши малолітній ОСОБА_4 умисні тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді забою головного мозку важкого ступеню, множинних лінійних переломів черепа в області правої та лівої тім'яних кісток, лобної кісти зі зміщенням, перелому основи носа, підшкірних гематом голови в ділянці чола, лівої та правої тім'яно - потиличних ділянок, множинних саден носа, чола, лівобічного геміпарезу.

В апеляції потерпіла ОСОБА_2 просить вирок суду частково скасувати, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та надати можливість працювати, проживати в родині, допомагати та виховувати дочку.

В обґрунтування апеляції, посилається на невідповідність висновків суду, викладених у вироку та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особи засудженого. Апелянт не згодна з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_1 за ч.1 ст. 121 КК України, яка не ґрунтується на досліджених та перевірених в суді показах підсудного, свідків та потерпілої. Вважає тяжкі тілесні ушкодження дочці спричинені з необережності, які необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК України.

На думку апелянта, обираючи покарання засудженому, суд не врахував, визнання ОСОБА_1 своєї вини, його щире каяття, а також те, що має постійне місце проживання, неофіційно працював та має на утримання двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимий.

Крім того, потерпіла ОСОБА_2 претензій до засудженого ОСОБА_1 немає, вважає, що важких наслідків не настало, а тому вирок суду повинен бути змінений.

В апеляції захисник в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить вирок Бердичівського міськрайонного суду від 17.01.2013 року частково скасувати, перекваліфікувати дії з ч.1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та надати можливість працювати, проживати в родині, допомагати дружині та виховувати дочку.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що засуджений ОСОБА_1, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні давав правдиві покази щодо обставин нанесення тілесних ушкоджень дочці, які жодного разу не змінював, вони є логічними та послідовними.

Апелянт вважає, що засуджений дійсно спричинив своїй дочці тяжкі тілесні ушкодження, але спричинив їх з необережності, тому будь-яких доказів, які б з достовірністю стверджували, що ОСОБА_1 умисно заподіяв дочці тяжкі тілесні ушкодження встановлено не було і його дії повинні бути кваліфіковані за ст. 128 КК України.

На думку захисника, суд першої інстанції не повністю врахував визнання вини засудженим, його щире каяття, постійне місце проживання, неофіційне працевлаштування, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей та дружину, раніше не судимий.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17.01.2013 року скасувати, перекваліфікувати злочини на ст. 128 КК України та призначити покарання в межах санкції ст.ст. 122, 128 КК України.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що вирок суду є незаконним, оскільки його було винесено всупереч фактичним обставинам справи на ґрунті упередженого ставлення та неправильної кваліфікації дій.

Апелянт вважає, що при допиті потерпілої ОСОБА_2 суд не дотримувався вимог Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 02.07.2004 року " Про практику застосування судами законодавства, яким передбачено права потерпілих від злочинів та не виконані вимоги Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 07.02.2003 року " Про судову практику, правах про злочини проти життя та здоров'я особи ". Крім того, належним чином не досліджені обставини, що передували вчиненню злочину, не виконані вимоги ст. 22 КПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005 року " Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування ".

Заслухавши доповідача по справі, засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану апеляцію з наведених мотивів, думку прокурора про залишення вироку без змін, обговоривши доводи апеляції та вивчивши справу, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів за обставин, зазначених у вироку, ґрунтується на сукупності зібраних та досліджених у судовому засіданні доказах: показами потерпілої ОСОБА_2, показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, протоколом очної ставки між підозрюваним ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2, згідно якого остання зазначила, що ОСОБА_1 умисно наніс удар палицею дочці, протоколами відтворення обстановки та обставин події, протоколами огляду місця події, протоколом огляду речових доказів, висновком судово-медичної експертизи № 211 від 16.02.2012 року, висновком судово-медичної експертизи № 210 від 16.03.2012, висновками судово-імунологічних експертиз, висновком судово-цитологічної експертизи, висновком судової психолого-психіатричної експертизи № 129-2012 від 28.02.2012 року згідно якого ОСОБА_1 в момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту не знаходився, знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння, висновком судово-наркологічної експертизи № Д-152 від 28.02.2012 року згідно якого виявлені психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, потребує примусового лікування, що підтверджує нанесення засудженим умисного тяжкого тілесного ушкодження малолітній ОСОБА_4, небезпечного для життя в момент заподіяння, а саме у вчиненні злочину передбаченого ст. 121 ч.1 КК України та умисного, середньої тяжкості тілесного ушкодження заподіяного ОСОБА_2, що спричинило тривалий розлад здоров'я, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч.1 КК України.

Під час судового слідства були оголошені покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, які узгоджуються з іншими матеріалами кримінальної справи, а саме: протоколом допиту потерпілої ОСОБА_2, протоколами огляду місця подій, протоколом огляду речових доказів. Саме вказані свідки 10.02.2012 року приблизно о 18.00 год. були безпосередніми очевидцями того, як потерпіла ОСОБА_2, на обличчі якої була кров та численні тілесні ушкодження, просила допомоги, пояснивши, що її та малолітню дитину вдарив чоловік. Зазначені свідки безпосередньо знаходились за місцем проживання потерпілої по вул. Червонотравневій в м. Бердичеві, та бачили малолітню дитину потерпілої - ОСОБА_4, одяг якої був у крові.

Доводи апеляцій потерпілої ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника ОСОБА_3 про те, що вирок підлягає зміні в частині перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції з достовірністю встановив, що ОСОБА_1 вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а тому його дії за ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими твердження засудженого ОСОБА_1 про те, що суд при постановленні вироку не дотримувався вимог Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 02.07.2004 року " Про практику застосування судами законодавства, яким передбачено права потерпілих від злочинів та не виконані вимоги Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 07.02.2003 року " Про судову практику, правах про злочини проти життя та здоров'я особи ". А також, належним чином не досліджені обставини, що передували вчиненню злочину, не виконані вимоги ст. 22 КПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005 року " Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування ", оскільки, як убачається з вивчених матеріалів кримінальної справи вирок суду 1-ї інстанції ґрунтується на перевірених доказах здобутих під час досудового слідства та належним чином перевірених у судовому засіданні під час розгляду справи по суті.

Вищезазначеним доказам в їх сукупності суд надав вірну оцінку, здійснивши правильні юридичні висновки, які є достатньо обґрунтованими та належним чином мотивовані.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, знаходячись в будинку АДРЕСА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, зі значною силою прикладання, дерев'яною палицею умисно заподіяв малолітній ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді забою головного мозку важкого ступеню, множинних лінійних переломів черепа в області правої та лівої тім'яних кісток, лобної кісти зі зміщенням, перелому основи носа, підшкірних гематом голови в ділянці чола, лівої та правої тім'яно - потиличних ділянок, множинних саден носа, чола, лівобічного геміпарезу.

Згідно висновку експертизи № 211 від 17.02.2012 року - враховуючи характер тілесних ушкоджень, їх розташування, було не менше трьох місць прикладання сили. Дані тілесні ушкодження утворилися від неодноразової дії тупого твердого предмету. Виявлений у потерпілої ОСОБА_4 механізм виникнення тілесних ушкоджень, відповідає показам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які вони надали під час відтворення обстановки і обставин події, а також узгоджується з іншими , зібраними та дослідженими по справі доказами, достовірність яких будь - яких сумнівів у апеляційного суду не викликає.

Зазначені злочинні дії були вчинені ОСОБА_1 навмисно, у стані алкогольного сп'яніння, фактично ж встановлені обставини справи безпосередньо вказують на те, що самому ОСОБА_1 було байдуже за настання можливих негативних наслідків, у зв'язку з тяжкістю заподіяних ним малолітній ОСОБА_4 тілесних ушкоджень.

Зміну показів потерпілої ОСОБА_2 в ході судового слідства суд вірно розцінив як намагання сприяти засудженому ОСОБА_1 уникнути кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину щодо малолітньої потерпілої ОСОБА_4, якій були спричинені ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння чисельні тілесні ушкодження, у тому числі й тяжкі.

Тому для задоволення апеляцій потерпілої ОСОБА_2, засудженого та в його інтересах захисника і скасування вироку Бердичівського міськрайонного суду, з викладених в апеляціях мотивів - суд підстав не знайшов.

Тому апеляційний суд не знаходить будь-яких вагомих підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України.

Що стосується обраної засудженому міри покарання, то, на думку апеляційного суду, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі суд 1-ї інстанції не достатньо врахував обставини, передбачені вимогами ст. ст. 66, 67 КК України.

Визнаючи відсутність обставин, які пом'якшують покарання, суд обґрунтовано визнав обставинами, що обтяжують покарання - вчинення злочину щодо малолітньої та в стані алкогольного сп'яніння.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується посередньо, відповідно до ст. 89 КК України є не судимим.

Разом з тим, ОСОБА_1 повністю визнаючи себе винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 122 ч.1 КК України та частково визнаючи себе винним за ст. 121 ч.1 КК України, щиро розкаявся за вчинений злочин, під час апеляційного розгляду справи пояснив, що малолітня потерпіла ОСОБА_4 є його рідною дитиною, він дуже шкодує про скоєне , а тому просить пом'якшити призначене йому судом першої інстанції покарання.

Враховуючи наведене, апеляційний суд з урахуванням вказаних обставин справи, характеристики особи ОСОБА_1 та його щирого каяття, вважає за можливе пом'якшити призначене йому покарання у виді позбавлення волі, визначивши його у мінімальних межах, передбачених санкцією ст. 121 ч.1 КК України.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляції потерпілої ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника задовольнити частково.

Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 - змінити.

Призначити ОСОБА_1 за ст. 121 ч.1 КК України покарання у виді - 5 (п'яти) років позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 122 ч.1 КК України - на 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч.1 КК України остаточно призначити засудженому ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 (п'ять) років позбавлення волі.

В решті вказаний вирок залишити без зміни.

Судді: