ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22.03.2013Справа №502-16/ 579-2012
За позовом Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління»
до відповідачів: Приморської селищної ради;
Фізичної особи - підприємця Деркача Анатолія Миколайовича
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гук Ольги Анатолівни та Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море»
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
Суддя М.О.Білоус
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача ФОП Деркач А.М. - Полікарпов І.Д., договір № 1 від 11.03.2013, адвокат;
від відповідача Приморської селищної ради - Білянська А.В., довіреність № б/н від 02.01.2013, спеціаліст з правових питань;
від 3-х осіб - не з'явились.
Суть спору: Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідачів - Приморської селищної ради та Фізичної особи - підприємця Деркача Анатолія Миколайовича про визнання недійсним та скасування рішення 10-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 30.11.2006 № 260 «Про передачу СПД Деркачу А.М. земельної ділянки для обслуговування кафе «Санта-Фе» в оренду строком на 10 років»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/д, укладений між Приморською селищною радою і СПД Деркачем А.М. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судовий збір.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Приморська селищна рада, приймаючи спірне рішення № 260 від 30.11.2006 «Про передачу СПД Деркачу А.М. земельної ділянки для обслуговування кафе «Санта-Фе» в оренду строком на 10 років» та укладаючи на його підставі спірний договір оренди з СПД Деркач А.М., фактично розпорядилась об'єктами - берегоукріплювальними спорудами, переміщення яких без їх знецінення неможливо, хоча не мала на це відповідних повноважень. При цьому позивач вказував, що земельна ділянка, на якій розташовані берегоукріплювальні споруди, входить до майнового комплексу Кримського протизсувного управління, який віднесено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992 № 110-1 до загальнореспубліканської власності Криму та перебуває на балансі відповідного управління.
Ухвалою від 12.04.2012 суд зупинив провадження у справі у зв'язку призначенням судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої було доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз (вул. Чехова, 55-а, м. Сімферополь, АР Крим, 95000).
Ухвалами від 16.08.2012 провадження у справі також зупинялось у зв'язку з призначенням повторної судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої було доручено експерту Штиблікову Олексію Анатолійовичу із залученням спеціаліста в галузі геодезії з Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».
22.02.2013 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримське експертне бюро» повернулись матеріали справи з повідомленням про неможливість надання висновку експертизи у даній справі через ненадання сторонами документів, необхідних для проведення дослідження, в тому числі несплати за проведення експертизи.
У зв'язку з цим, суд ухвалою від 11.03.2013 поновив провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.03.2013 до участі у справі в якості 3-х осіб були залучені Гук О.А., Відкрите акціонерне товариство «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море», а судове засідання відкладено на 22.03.2013.
18.03.2013 від Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море» надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначається, що майно було передано Кримському протизсувному управлінню у 1997 році, що підтверджується наданими актами приймання-передачі, доданими до пояснень. Також ВАТ «Море» просило суд розглянути справу у відсутності його представника. Вказані документи залучені до справи.
В судове засідання 22.03.2013 позивач не забезпечив явку свого представника, незважаючи на те, що про день та час слухання справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією, про що свідчить поштове повідомлення, підписане представником позивача (а.с. 137, том 2).
Відповідно до пункту 3.9.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 (з наступними змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідач - Приморська селищна рада вимоги позивача не визнав, посилаючись на Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21.04.2010 № 1710-5/10, якою визначений перелік майна, що належить Автономній Республіці Крим. При цьому, представник Ради вказував, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на берегоукріплювальні споруди в смт. Приморський, а також з інших підстав, викладених у відзиві на позов (а.с. 93-94, том 1).
Представник СПД Деркача А.М. вимоги позивача також не визнав з підстав, викладених у відзивах на позов, зокрема вказував на відсутність предмету спору, оскільки рішенням 16-й сесії Приморської селищної ради 6-го скликання від 29.12.2011 № 349 рішення № 260 від 30.11.2006 визнано таким, що втратив чинність, та пунктом 3 рішення від 29.12.2011 розірваний договір оренди земельної ділянки за адресою: смт. Приморський, Набережна для обслуговування кафе «Санта Фе» реєстраційний номер 040701900015 від 11.05.2007 з СПД Деркач А.М. за згодою сторін. На вказане рішення був внесений протест прокуратурою м. Феодосії, який був відхилений рішенням 19-й сесії Приморської селищної ради 6-го скликання від 21.02.2012 № 382. При цьому, прокуратурою був поданий позов до Приморської селищної ради за участю Гук О.А., яка на даний час є власником кафе «Санта Фе» про визнання даного рішення протиправним та його скасування. Рішенням Феодосійського міського суду від 21.08.2012 у справі № 2-а-0121/407/0121 121/3677/12 в задоволенні позовних вимог було відмовлено. У зв'язку з цим вважає, що відсутній предмет спору між сторонами, а позов поданий до неналежного відповідача, оскільки у даний час орендарем земельної ділянки є Гук О.А. (а.с. 116, том 1; а.с. 121-123, том 2).
При цьому, відповідачі також вказували, що спірне рішення було прийнято в межах повноважень Приморської селищної ради та відповідно до норм діючого законодавства.
Розгляд справи неодноразово відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що матеріали справи достатньо характеризують правовідносини сторін, суд не знаходить підстав для відкладення судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні відповідачів, суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням 10-й сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 30.11.2006 за № 260 «Про передачу СПД Деркачу А.М. земельної ділянки для обслуговування кафе «Санта-Фе» в оренду строком на 10 років» вирішено затвердити проект землеустрою з відводу земельної ділянки СПД Деркачу Анатолію Миколайовичу та передати в оренду строком на 10 років до 30.11.2016 року земельну ділянку кадастровий номер 0111640000:01:002:0774, розташовану в м. Феодосія, смт. Приморський, Набережна, площею 0,0283 га. Земельна ділянка відводиться за рахунок земель загального користування (строка 97), які входять в категорію земель житлової та суспільної забудови в межах смт. Приморський, в тому числі з угідь: забудовані землі (34) 0,0283 га, в тому числі, використані в комерційних цілях (42) 0,0283 га (а.с. 65, том 1).
Згідно з цим рішенням між Орендодавцем - Приморською селищною радою та орендарем - суб'єктом підприємницької діяльності Деркач Анатолієм Миколайовичем був укладений договір оренди землі, який пройшов державну реєстрацію у Феодосійському міському відділу Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Рескомземі України», про що свідчить запис в договорі від 11.05.2007 (а.с. 21-23, том 1).
За умовами цього договору Орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0283 га, що розташована в м. Феодосії, смт. Приморський, Набережна, кадастровий номер 01:116:460:00:01:002:0774 для обслуговування існуючого кафе «Санта-Фе».
Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду під реконструкцію з розширенням торгової точки № 4 (кафе «Лагуна»).
Згідно з умовами договору оренди землі, суб'єкт підприємницької діяльності Деркач Анатолій Миколайович здійснив розміщення кафе на орендований ним земельній ділянці.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 у справі № 2-26/9557-2008 було залишено без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.10.2011, яким за СПД Деркач Анатолієм Миколайовичем визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе «Лагуна», розташований за адресою: м. Феодосія, с. Приморський, вул. Набережна, 21, що складається з кафе з прибудовою літер «А, а1», загальною площею 258,1 кв.м, а також визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе «Санта-Фе», розташований за адресою: м. Феодосія, с. Приморський, вул. Набережна, 19, що складається з кафе літер «А», загальною площею 233,4 кв.м. та відкритого майданчику літер «А» (І, ІІ), загальною площею 102,3 кв.м (а.с. 129-136, том 2).
13.07.2011 позивачем було проведено обстеження берегоукріплювальних споруд в смт. Приморський м. Феодосія, про що було складено відповідний акт (а.с. 15-16, том 1), згідно з яким на набережній між бунами № 3 та № 4 побудована капітальна будівля під розміщення кафе «Santa Fe», орієнтованою площею 204 м.кв., яка експлуатується приватним підприємцем Деркач А.М. Вказане будівництво не узгоджено з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» та є самовільним.
Позивач, звертаючись з позовом, вказує на незаконність рішення 10-й сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 30.11.2006 № 260, а також договору оренди земельної ділянки, укладеного між Приморською селищною радою та СПД Деркачем А.М., посилаючись на те, що на спірній земельній ділянці знаходяться берегоукріплювальні споруди, закріплені за ним на праві господарського відання, передача яких в оренду не була погоджена з ним, що порушує права та інтереси Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління». Крім того, позивач зазначав, що побудоване фізичною особою - підприємцем Деркач А.М. на набережній капітальне приміщення розміром 12х17 метрів, орієнтовною площею 204 кв.м., що використовується під кафе «Santa Fe», є самовільним будівництвом, яке підлягає знесенню.
Дослідивши матеріали справи, додатково представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Вказані положення кореспондуються з положеннями частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, згідно з якими правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26 січня 2000 року № 02-5/35 підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
У відповідності до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Згідно зі статтею 58 Земельного кодексу України землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.
Пунктом 1 статті 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Абзацом 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що фізичною особою - підприємцем Деркач Анатолієм Миколайовичем у встановленому законом порядку був розроблений проект землеустрою та зроблена технічна документація з землеустрою для обслуговування існуючого кафе «Санта Фе», які з дотриманням приписів законодавства були погоджені контролюючими органами та проект землеустрою, затверджений рішенням сесії Приморської селищної ради.
Межі селища міського типу Приморський Приморської селищної ради (м. Феодосія) площею 1981,0 га встановлені рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 16.03.2005 № 1242-4/05.
Приймаючи спірне рішення № 260 від 30.11.2006, Приморська селищна рада будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушила.
Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України, діючої в редакції на момент прийняття рішення, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
У чинність статті 93 Земельного кодексу України між Приморською селищною радою та суб'єктом підприємницької діяльності Деркач А.М. був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Феодосійському міському відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Рескомземе України» 11.05.2007 за № 040701900015 та у чинність статей 125, 126 Земельного кодексу України, у СПД Деркач А.М. виникло право користування земельною ділянкою на умовах оренди з моменту реєстрації цих прав.
Надані суду документи свідчать, що спірна земельна ділянка знаходилася в межах смт. Приморський та на неї поширювалася компетенція Приморської селищної ради. Отже, місцева рада, приймаючи спірне рішення, діяла в межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства. Відповідно до підпункту 1 пункту «б» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва належить прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що Гук Ольга Анатоліївна на даний час є власником нежитлової будівлі кафе «Санта Фе», що розташована м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Набережна, 19, про що свідчить витяг (а.с. 164, том 2).
При цьому, на момент звернення КРП «Протизсувне управління» з позовом до суду (20.02.2012), рішення Приморської селищної ради 10-й сесії 5-го скликання від 30.11.2006 було визнано таким, що втратило чинність, а договір оренди земельної ділянки реєстраційний номер 040701900015 від 11.05.2007 є розірваним на підставі рішення Приморської селищної ради 16-й сесії 6-го скликання № 349 від 29.12.2011 (а.с. 124, том 2).
На вказане рішення прокуратурою м. Федосії 29.11.2011 був поданий протест № 349 (а.с. 125, том 2), який розглянутий Приморською селищною радою 21.02.2012 та рішенням 19-й сесії 6-го скликання за № 382, натомість, вказаний протест був відхилений (а.с. 126, том 2).
Також постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2012 був розглянутий позов заступника прокурора м. Феодосії до Приморської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення № 349 від 29.11.2011 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки СПД Деркач О.М. та надання дозволу виконання технічної документації гр. України Гук О.А.» та відмовлено в задоволені позовних вимог прокурора (а.с. 127-128, том 2).
Суду не надано доказів скасування чи визнання недійсним рішення Приморської селищної ради № 349 від 29.11.2011, а відтак суд дійшов висновку, що рішення є дійсним.
Таким чином, позивачем при зверненні до суду не встановлено належного власника спірної забудови, яка на його думку є перешкодою у користуванні позивачем набережною та входить до складу берегоукріплювальних споруд.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, факт порушення або оспорювання права повинен існувати до часу звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення.
Натомість, як було з'ясовано судом під час розгляду справи, власником кафе «Санта Фе», що розташоване у м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Набережна, 19 є фізична особа - Гук О.А., а оскаржене позивачем рішення Приморської селищної ради втратило чинність на підставі рішення № 349 від 29.12.2011.
Що стосується порушених цими актами прав та інтересів позивача, то судом встановлено наступне.
За поясненнями позивача спір у даній справі виник з підстав порушення прав на майно, закріплене за Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління».
Відповідно до наданого суду акту приймання - передачі берегоукріплювальних споруд в смт. Приморський, складеного 12.12.1997 між Феодосійською виробничою компанією «Море» та Кримським протизсувним управлінням, на підставі постанови Ради Міністрів України № 1369 від 08.11.1996 «Про інженерний захист на території підприємства та споруди від зсувів», постанови Ради Міністрів АР Крим № 68 від 11.03.1997 «Про заходи по інженерному захисту берегів Чорного та Азовського морів та територій підданих впливу негативних процесів», рішення Приморського виконкому № 71 від 23.03.1995 «Про передачу берегоукріплювальних споруд», Феодосійська виробнича компанія «Море» передала в державну власність Кримському протизсувному управлінню берегоукріплення для ремонту та обслуговування (а.с. 26-27, том 1).
Згідно з довідкою КРП «Протизсувне управління» № 479 від 13.02.2012 (а.с. 46, том 1) берегоукріплювальні споруди смт. Приморський (м. Феодосія) протяжністю 1,800 км знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» на праві господарського відання, є його основними фондами, відносяться до майнової належності Автономної Республіки Крим та є державною власністю. Але перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства ще не є безспірно ознакою його права власності.
Основними критеріями визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.
Згідно з пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225, при вирішенні спорів слід виходити з того, що майно, яке належить до державної власності і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, тобто підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним статутом підприємства.
Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Відповідно до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно -територіальних одиниць (комунальної)» від 29 червня 1992 року № 110-1, прийнятої у відповідності до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», віднесено до державної (Республіки Крим) власності майно підприємства, організацій, закладів згідно з додатком № 1, серед яких, зокрема, зазначено майновий комплекс Кримського протизсувного управління.
Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року № 982-2/2000 «Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим» із змінами, внесеними постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 1710-5/10 від 21.04.2010, був затверджений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим та які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління», що викладений у додатку № 3 до постанови.
Проте, у даному переліку відсутній запис про належність берегоукріплювальних споруд в смт. Приморський міста Феодосія протяжністю 1,800 км, Автономній Республіці Крим та Кримському республіканському підприємству «Протизсувне управління».
У пункті 5.2 Статуту Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» визначено, що майно підприємства входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, і закріплюється за ним на праві господарського відання органом управління.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем всупереч положень статей 33, 34 ГПК України не надано доказів віднесення спірного майна до власності Автономної Республіки Крим та закріплення у встановленому порядку за Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління». Не надано позивачем і правовстановлюючих документів як на берегоукріплювальні споруди в смт. Приморський, так і на земельну ділянку, на якій вони знаходяться.
Позивач вказує, що у зв'язку з прийняттям Приморською селищною радою рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в оренду фізичній особі-підприємцю Деркач А.М. були порушені його майнові права на берегоукріплювальні споруди.
Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Як встановлено частиною 3 статті 136 Господарського кодексу України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Аналогічне положення наведено у статті 396 Цивільного кодексу України, де зазначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Виходячи з приписів глави 29 Цивільного кодексу України, способами захисту права власності є усунення перешкод у здійсненні відповідного права та витребування об'єкту права власності з чужого незаконного володіння.
Втім, зазначаючи, що метою звернення до суду є саме захист майнових прав (права повного господарського відання), позивачем у даній справі обраний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає положенням правових норм приведеної глави Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з пунктом 2.3 статуту Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» функціями цього підприємства, зокрема, є виконання комплексу ремонтно-експлуатаційних робіт на протизсувних спорудах, що знаходяться на балансі підприємства; здійснення нагляду за станом підземних і поверхневих водовідвідних, берегозахисних, гідротехнічних споруд, тощо.
У зв'язку з викладеними обставинами, суд дійшов висновку про недоведеність доводів позивача про порушення його прав та інтересів у зв'язку з прийняттям Приморською селищною радою спірного рішення.
Що стосується вимог позивача про визнання недійсним спірного договору, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вимоги про визнання недійсним договору оренди є похідними від вимог про визнання недійсним рішення про передачу земельної ділянки в оренду, а також враховуючи те, що договір оренди рішенням Приморської селищної ради був розірваним ще до звернення позивача з позовом до суду, то необхідно відмовити у задоволенні позову і в цій частині.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» не підлягають задоволенню, а в позові слід відмовити.
У чинність статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, слід віднести на позивача.
У судовому засіданні 22.03.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 26.03.2013.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову.
Суддя М.О. Білоус