АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 березня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Махлай Л.Д., Шиманського В.Й.
при секретарі - Перевузнику П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, -
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом на обґрунтування якого зазначив, що 22 вересня 2011 року сторонами був укладений договір про користування електричною енергією, за яким позивач мав постачати електричну енергію, а відповідач мав оплачувати спожиту електричну енергію. Відповідач зобов'язань не виконав.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути із відповідача на свою користь 2 679.12 грн. заборгованості за договором, 598.85 грн. 3% річних з урахуванням індексу інфляції та 214.60 грн. судового збору.(а.с. 1-33)
Відповідач заперечував проти позову, просив застосувати строк позовної давності.(а.с. 42-45, 49-54, 58-77)
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2013 року позов ПАТ «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію задоволено частково. (а.с.91,93-96)
В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд не врахував фактичних обставин та доказів, яким відповідач обґрунтовував заперечення проти заявленого позову та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.(а.с. 100-106)
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримав скаргу і просив її задовольнити, представник ОСОБА_3 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи до суду не прибули, були повідомлені належним чином про що у справі є докази. (а.с. 131) Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР, п. 42 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. N 1357(надалі - Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, а споживач зобов'язаний оплачувати спожиту-електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що за свідоцтвом про право на спадщину від 29 березня 2006 року відповідачу належить АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано 20 червня 2006 року(а.с. 18)
22 вересня 2011 року між сторонами був укладений договір за яким позивач мав постачати електричну енергію, а відповідач ОСОБА_1 мав сплачувати спожиту електричну енергію.(а.с. 15)
Фактичне споживання електричної енергії до укладення цього договору, як і факт укладення останнього відповідач не заперечував.
Обрахування плати за спожиту електричну енергію позивачем виконано з травня 2007 року в сумі 2 679.12 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію, 598.85 грн. 3% річних з урахуванням індексу інфляції.(а.с. 5)
Частково задовольнивши позовні вимоги в сумі 2485.79 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію в межах трирічного строку позовної давності із січня 2009 року до жовтня 2012 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку і про часткове задоволення вимог про стягнення 400.18 грн. індексу інфляції та 198.66 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, тобто в межах заявлених позивачем вимог за період з вересня 2009 року по вересень 2012 року. Розрахунок таких сум наведений позивачем з яким погодився суд першої інстанції відповідає встановленим фактичним обставинам справи з урахуванням наданих доказів, що станом на січень 2009 року був встановлений і опломбований лічильник № 3223889 СО-И446М(5), який був замінений 20.06.2011 року із встановленням і опломбуванням лічильника № 348277 СОЕА09М2 та використанням для розрахунку заборгованості відповідача показників цих лічильників, у т.ч. зафіксованих відомостями контрольних оглядів.(а.с. 5, 12-15, 85-86)
За довідкою позивача у квітні 2004 року був встановлений саме лічильник № 3223889, проте до особового рахунку було помилково зазначено інший номер, ця помилка була виправлена. (а.с. 133-134)
З огляду на вищевказане та те, що помилкове зазначення номеру лічильника не вплинуло на визначення показників та підрахунок заборгованості спожитої електричної енергії, колегія суддів відхилила доводи відповідача, що у 2004 році замість вкраденого був встановлений інший лічильник № 1830145
Доводи відповідача, що у вказаній квартирі до січня 2008 року безпідставно проживала гр. ОСОБА_4, яка споживала електричну енергію, а після її виселення гр. ОСОБА_2 готував квартиру до ремонту, не звільняють ОСОБА_1 як власника від зобов'язання погасити заборгованість за спожиту у належній йому квартирі електричну енергію. При цьому, таке рішення не позбавляє права відповідача заявляти в іншому провадженні вимоги до осіб, які на його думку безпідставно споживали електричну енергію, про відшкодування завданих власнику збитків.
На підставі ст. 88 ЦПК України, положень Закону України «Про судовий збір» суд першої інстанції обґрунтовано визначив розподіл судового збору.
Інші доводи скарги не спростовують цих висновків суду, тому мають бути відхилені.
Згідно до вимог ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
Л.Д.Махлай
В.Й.Шиманський
Справа № 22ц796\5109\13
Головуючий у першій інстанції МакаренкоІ.О.
Доповідач Левенець Б.Б.