УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/2-4133/12 Головуючий у 1-й інст. Коломієць О.С.
Категорія 31 Доповідач Григорусь Н. Й.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Григорусь Н.Й.
суддів: Талько О.Б., Зарицької Г.В.,
при секретарі
судового засідання Трохимчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом прокурора м. Житомира в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, яка заподіяна злочином ,
за апеляційною скаргою прокурора м. Житомира на рішення Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області від 25 лютого 2013 року, -
встановила:
У жовтні 2012 року прокурор м. Житомира звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що внаслідок злочинних дій відповідача ОСОБА_2, як колишнього директора ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» заподіяно збитків в розмірі 2 500 000 грн. Оскільки спричинена шкода не відшкодована, просив стягнути збитки та судові витрати.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області від 25 лютого 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема суд безпідставно не застосував норми ст. 1166 ЦК України до спірних правовідносин, що призвело до постановлення незаконного рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був призначений на посаду директора ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 24.12.2003 року згідно з наказом № 134-ВК голови правління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за погодженням з Державною службою автомобільних доріг України.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, виконуючи доручення керівників ДАК «Автомобільні дороги України», які не були для нього обов'язковими та суперечили нормативним актам, уклав договори підряду з підприємством «Укрінвопромінвест», загальною вартістю 2 500 000 грн. Незважаючи на те, що укладені договори підряду фактично виконані не були, підписав акти виконаних робіт. По даному факту було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України, дії ОСОБА_2 в подальшому були перекваліфіковані і постановою Богунського районного суду м. Житомира від 25.04.2012 р. кримінальну справу за ст. 367 ч. 2 КК України закрито у зв'язку із закінченням строків давності та звільнено від кримінальної відповідальності.
Пленум Верховного Суду УРСР від 31 березня 1989 р. №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна в п. 9 роз'яснив, що матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну злочином підприємству, установі, організації, з якими вони перебували у трудових відносинах, визначається згідно з статтями 130-138 КЗпП України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 18 грудня 2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи позов, який випливає із кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішити питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи, чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положенням статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішення, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначити докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи.
Виходячи із наведеного, судова колегія приходить до висновку, що хоча кримінальна справа відносно відповідача і закрита в зв'язку із закінченням строків давності, але відповідно до п. 4 ч.1 ст. 6 КК України таке закриття не є реабілітуючою обставиною і тому його вина доведена матеріалами кримінальної справи.
В силу ч.4 ст.61 ЦПК України вирок суду, який набрав законної сили, звільняє від доказування лише з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Вищезгаданою постановою не визначено розміру прямої дійсної шкоди, завданої підприємству злочинними діями відповідача по укладанню договорів, тому в силу п.8 ч.2 ст.16, ст.22 ЦК України, ч.2, 3 КЗпП України і ст.ст.11, 60 ЦПК України її розмір підлягав доказуванню позивачем. На доведення обґрунтованості своїх вимог у цій частині позивач не надав судам першої та апеляційної інстанції належні і достатні докази. Саме на наявність постанови щодо ОСОБА_2 міститься посилання в апеляційній скарзі, як спростування висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення у відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 9 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» № 3 від 31 березня 1989 року матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну злочином підприємству, установі, організації, з якими вони перебували у трудових відносинах, визначається згідно зі статтями 130-138 КЗпП України.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Згідно зі ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1); шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3).
З спірних правовідносин виходить, що по наказу ОСОБА_2 прийнятий на посаду директора ДП «Житомирський облавтодор». В акті № 06-06-09/002 від 11.01.2010 р. головне контрольно-ревізійне управління в Житомирській області вказано, що встановити факт наявності порушення вимог законодавства та вплив його на фінансовий результат не є можливим, крім того згідно листа ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» збитків по ДП «Житомирський облавтодор» за 2004 рік не отримало.
В позовній заяві прокурор посилається на ст. 1166 ЦК України, норми законодавства про працю стороною не застосовуються.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави застосування до спірних правовідносин положення вищевказаної норми матеріального права, наявність постанови в кримінальній справі не звільняє прокурора, як позивача від доказування в порядку цивільного судочинства дійсного розміру шкоди завданої відповідачем з поданням відповідних доказів. В матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні ст. 57 ЦПК України, крім математичних розрахунків виконаних працівниками Житомирського КРУ, які б дозволили безпосередньо обрахувати та дослідити розмір завданої відповідачем шкоди. В силу ч. 4 ст. 58 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, повинен бути доведений сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку. В даному випадку позивач взагалі самоусунувся від доказування, а посилався виключно на постанову суду, яка є документом, що звільняє позивача від доказування. Частина 4 статті 60 ЦПК України забороняє суду базувати свої висновки на припущеннях, не підтверджених доказами. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може робити виключення для однієї сторони і повинен займати неупереджену позицію, яка б надавала для сторін рівні можливості щодо відстоювання своїх прав та інтересів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора м. Житомира Житомирської області відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області від 25 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Судді