ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 04.06.2008 р.                                                                                           № 5/71 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Кочана В.М.,

секретаря судового засідання Стріхи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

ОСОБА_1

 

до	Київського міського військового комісаріату      Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві      Головного управління праці та соціального захисту населення Київської  міської державної адміністрації  Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

 

про	визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання неправомірними дій, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії з врахуванням щомісячного підвищення пенсії як учаснику бойових дій та перерахунок і виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Позивач також просить стягнути з відповідачів по 1 000 грн. моральної шкоди.

 

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і пояснив, що він проходив службу в збройних силах і звільнений 14.01.1999р. Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" йому призначена пенсія.

 

Оскільки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій пенсія підвищується на 150 % мінімальної пенсії за віком. Позивач вважає, що розмір підвищення його пенсії як учасника бойових дій є значно меншим, від встановленого чинними нормативним актами.

 

У зв'язку з тим, що розмір щорічної до 5 травня разової грошової допомоги не відповідає розміру встановленому ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з вимогою зробити перерахунок та виплатити донараховану суму.

 

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було відмовлено у здійсненні виплати із зазначенням, що щорічна разова грошова допомога, як учаснику війни надавалась відповідно до чинного законодавства України по списках, які надавались Київським міським комісаріатом за 2005 - 2006 роки, та Головним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за 2007 рік.

 

Позивач вважає, що дії відповідачів щодо виплати щорічної разової допомоги, як учаснику бойових дій в значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є такими, що суперечать вимогам зазначених Законів України та Конституції України, а також виплата не в повному обсязі щорічної до 5 травня разової грошової допомоги порушує його право, гарантоване Конституцією України та Законами України.

 

Представники відповідачів в судовому засіданні позову не визнали, вважають свої дії правомірними та такими, що вчинені у відповідності до норм чинного законодавства України. Законами України "Про Державний бюджет" на відповідні роки були визначені видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків", в межах цих сум і були здійснені виплати. Підстав для визначення інших розмірів для донараховування та виплати у відповідних роках не було.

 

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

 

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 проходив службу в збройних силах і звільнений 14.01.1999р. Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" йому призначена пенсія.

 

З 12.06.1996р. позивачу наданий статус учасника бойових дій.

 

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 13201/12 від 31.07.2007р. позивачу було повідомлено, що додаткова пенсія як учаснику бойових дій обчислена відповідно до вимог чинного законодавства.

 

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії учасникам бойових дій підвищуються у розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність", що станом на 1 квітня 2007 року становить 101,50 грн.

 

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 09.07.2007р. - щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

 

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 цього закону щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

 

Як свідчать фактичні обставини справи, позивачу за відповідні періоди здійснені виплати разової грошової допомоги до 5 травня у занижених розмірах, тобто лише частково.

 

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися значно нижчі, ніж встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", розміри щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня.

 

При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007р. № 6-рп/2007. В цьому рішенні зазначено, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при  розгляді ними позовів.

 

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

 

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

 

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання учасникам бойових дій певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

 

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу допомогу було виплачено у період з 1999 по 2007 роки, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" -він мав право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, саме з цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

 

Звідси в задоволенні позовних вимог в частині стягнення виплат разової грошової допомоги до 5 травня за 1999-2006 роки слід відмовити.

 

Зважаючи на викладене суд прийшов до висновків, що пенсія призначена позивачу відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням надбавки як учаснику бойових дій, а тому підстав для перерахунку пенсії немає.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

 

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягають задоволенню.

 

Таким чином, викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково з врахуванням частини виплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 280 грн. за 2007р.

 

На підставі ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

 

Визнати протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку одноразової грошової виплати до 05 травня 2007.

 

Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з одноразової грошової виплати до 05 травня 2007 в розмірі 1 770 (тисячу сімсот сімдесят) грн. 00 коп.

 

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

 

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

 

    Суддя                                                                                                          Кочан В.М.   

 

 

Дата складення постанови в повному обсязі 11.06.2008р.