24.01.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22-ц/797/161/2013р. Головуючий у першій

Категорія 53 інстанції Лугвіщик А.М.

Доповідач у апеляційній

інстанції Козуб О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2013 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

Головуючого, судді - Козуб О.В.,

суддів - Володіної Л.В., Лівінського С.В.,

при секретарі - Лашкевич Н.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Позднякової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Севастопольський Будпроект» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 13 квітня 2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 13 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Севастопольський Будпроект» на користь ОСОБА_3 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2010 року по 28.04.2010 року у розмірі 405 гривень. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ЗАТ «Севастопольський Будпроект» в дохід держави судовий збір у розмірі 214 гривень 60 копійок.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.34, 113, 237-1 КЗпП України, ст.25 Закону України «Про відпустки», ст.10 ч.4, ст.57, ч.1 ст.212, ст. 213 ЦПК України, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період тимчасового простою у розмірі 9720 гривень, компенсацію за прострочення виплати сум, належних працівникові при звільненні у розмірі 34020 гривень, компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 1700 гривень, покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 250 гривень. Вказує, що суд не звернув уваги на той факт, що вона була примусово відправлена у відпустку без збереження заробітної плати в період з 02.06.2009 року по 28.02.2010 року, оскільки 9 місяців підприємство знаходилось у простої. Також, зазначає, що вона не писала заяв про відпустку без збереження заробітної плати, на що суд першої інстанції уваги не завернув, не призначив судову почеркознавчу експертизу та не допитав свідків з цього питання. 19 квітня 2010 року позивач подала заяву про звільнення за власним бажанням, в якій вимагала провести остаточний розрахунок, який проведений не був. Крім цього, вважала , що судом не враховано те, що через простої з вини роботодавця, вона втратила нормальні життєві зв'язки та здійснювала багато зусиль для організації свого життя в цій період.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково обгрунтованою і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд І інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив з того, що позивач у спірний період перебувала у відпустці без збереження за нею заробітної плати на підставі її письмових заяв та не доведення позивачем примусового відправлення її у відпустки без збереження заробітної плати, недоведеності завдання їй моральної шкоди. Також, суд І інстанції задовольнив частково її вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з того, що фактичний розрахунок з позивачем при звільненні проведено 28.04.2010 року, встановив період затримки розрахунку з 20.04.2010 року по 28.04.2010 року ( 4 дні) і визначив суму 405 гривень. Відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності його вини щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким вирішенням спору в частині позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає, що судом першої інстанції в цій частині допущено порушення норм матеріального права (неправильно застосовано норми матеріального права, що тягне за собою скасування судового рішення в цій частині з підстав п.4 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення в цій частині. В іншій частині рішення висновки суду І інстанції відповідають фактичним обставинам справи та зроблені на підставі повного та всебічного розгляду справи.

При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 працювала за контрактом від 05.03.2008 року у ЗАТ «Севастопольський Будпроект», правонаступником якого є ПАТ «Севастопольський Будпроект», техніком проектувальником 1 категорії ЕТЗ з окладом у розмірі 1620 гривень, що підтверджено контрактом та наказом про прийняття на роботу (а.с.4, 36).

На підставі заяви позивача ОСОБА_3 про звільнення, наказом ЗАТ «Севастопольський Будпроект» № 46 від 19.04.2010 року позивача звільнено за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України з 20 квітня 2010 року (а.с.5,35).

Згідно видаткового касового ордеру від 20.04.2010 року позивачу ОСОБА_3 виплачено остаточний розрахунок при звільненні 20.04.2010 року 3635 гривень 38 копійок (а.с.25).

Згідно видаткового касового ордеру від 28.04.2010 року, позивачу ОСОБА_3 28.04.2010 року виплачено заробітну плату за березень 2010 року у розмірі 1089 гривень 57 копійок (а.с.24).

З 02.06.2009 року по 16.04.2010 року позивач ОСОБА_3 перебувала у відпустках без збереження за нею заробітної плати на підставі її письмових заяв (а.с.26-34)

Відповідно до ч.2 ст.84 КЗпП України, за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Підпунктом 3 п.17 Постанови ПВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що відповідно до ч.3 ст.84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівника причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або частковим збереженням заробітної плати. За цих умов, надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.

Судова колегія залишаючи без змін рішення суду І інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час простою, погоджується з висновками суду І інстанції і вважає, що позивач у спірний період знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати, що підтверджується її заявами, а не у зв'язку із простоєм, то заробітна плата за цей час не підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача стосовно того, що вона не писала заяв про надання їй відпусток без збереження заробітної плати, фальсифікації цих заяв відповідачем, оскільки вказані обставини недоведені позивачем, нею не надано належних доказів на підтвердження цих обставин.

Також, погоджується колегія суддів і з висновками суду І інстанції в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди і розмір цієї шкоди затримкою відповідача з нею розрахунку при звільненні протягом 7 днів.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 25 Постанови ПВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що непроведення з працівником при звільненні розрахунку у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Згідно ст.27 ЗУ «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється КМУ.

Відповідно до п.п. 2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин), а у випадках передбачених законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, оскільки справлення і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Судова колегія не погоджується з вирішенням питання судом І інстанції в частині позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме періодом та розміром, порядком проведення цього розрахунку, і ухвалюючи в цій частині нове рішення вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 7 днів - з 20.04.2010 року по 27.04.2010 року включно у розмірі 567 гривень, виходить з того, що позивач звільнена 20.04.2010 року, з нею частково проведено розрахунок при звільненні 20.04.2010 року, і останні виплати при звільненні проведені позивачу 28.04.2010 року. При цьому, судова колегія проводить розрахунок наступним чином: 1620 грн. + 1620 грн. (оклад за 2 місяці)= 3240 грн., 3240 грн. : 40 днів = 81 грн., 81 грн. х 7 днів = 567 грн. Вказана сума у розмірі 567 гривень визначена та підлягає стягненню без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Не приймає до уваги колегія суддів і доводи позивача про стягнення коштів на правову допомогу у розмірі 250 гривень, оскільки позивачем не надано оригіналу платіжного документу, який підтверджує оплату цих послуг та не надано договору (угоди) про надання їй юридичною конторою цих послуг.

Не погоджується колегія суддів і з доводами позивача щодо відсутності призначення судом почеркознавчої експертизи, оскільки таких клопотань протягом судового розгляду справи по суті судом І інстанції та протягом апеляційного розгляду справи за апеляційної скаргою позивачам нею не заявлялося. В матеріалах справи відсутні відповідні клопотання позивача в порядку ст.ст. 134, 143 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду І інстанції, тому не приймаються до уваги апеляційним судом.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 13 квітня 2012 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Севастопольський Будпроект» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2010 року по 28.04.2010 року у розмірі 567 гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий суддя: О.В.Козуб

Судді: Л.В.Володіна

С.В.Лівінський