УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1075/12 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О.П.

Категорія 20 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Талько О.Б., Зарицької Г.В.

з участю секретаря

судового засідання Трохимчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Житомирської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

за апеляційною скаргою Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду міста Житомира Житомирської області від 29 січня 2013 року , -

встановила:

У вересні 2011 року позивач звернувся з вищевказаним позовом до відповідачів, в якому просив визнати договір купівлі-продажу недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказаний правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ОСОБА_3 набув право власності на об'єкт нерухомо майна на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, а відтак не був власником та не мав права на відчуження спірної будівлі.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира Житомирської області від 29 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, де просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам Закону. В рішенні суд практично не обґрунтував підстав для відмови в задоволенні позову, припустився порушень як процесуального закону, не давши оцінки доказам відповідно до законодавства, так і порушив норми матеріального права, трактуючи неправильно законодавство.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору купівлі-продажу від 02.02.2011 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 належний йому на праві власності будинок охорони, загальною площею 8,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1; який належить продавцю на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14.01.2011 року за № 2-1175/2011.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, № 9 (далі - Постанови) зазначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 19 Постанови передбачено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будинку охорони від 02.02.2011 року сторонами та державним нотаріусом, який посвідчив цей правочин, були дотримані вимоги діючого законодавства. З вищевказаного договору купівлі-продажу вбачається, що на момент його укладання власником спірного помешкання був саме ОСОБА_3 Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14.01.2011 року за № 2-1175/2011 було скасовано лише 19.04.2011 року, тобто не існувало на момент укладання оспорюваного правочину.

Підстави для визнання договору купівлі-продажу від 02 лютого 2011 року недійсним, зазначені у позові, відсутні.

Зокрема, помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що продавець не мав права відчужувати належне йому на праві власності майно, оскільки не був його власником. Крім того, позивач не був учасником договору, а тому спірний договір купівлі-продажу порушує його права, як власника земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували неможливість укладання договору між відповідачами. Апелянт не надав доказів того, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не був власником спірного помешкання.

Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного висновку при повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Житомирської міської ради відхилити.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира Житомирської області від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді