Справа № 22ц-1603/2008                              Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                     Кулініч Ю.П.

                                                                        Доповідач - Позігун М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та прокурора м. Чернігова на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 липня 2008 року у справі  за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

                                                В С Т А Н О В И В:

У серпні 2005 року ОСОБА_2 звернулася  з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про  захист  права приватної  власності шляхом виселення відповідачів  з квартири  АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що згідно договору купівлі -продажу від 20 липня 2004 року  вона є власником спірної квартири.  Відповідачі зареєстровані в спірній квартирі, але фактично в ній не проживають, відмовляються добровільно знятися з реєстрації за даною адресою, чим порушується її право   користування, володіння і розпорядження своєю власністю.

ОСОБА_2 позов заявлявся з підстав передбачених  ст. 48 Закону України ”Про власність” та ст. 391 ЦК України.

У червні 2007 року ОСОБА_2  уточнила позовні вимоги,  посилаючись на відсутність у відповідачів підстав для проживання в спірній квартирі, проти чого вона категорично заперечує, а реєстрація останніх перешкоджає  їй здійсненню права власності. Крім того,  позивачка посилалася на те, що відповідачі в спірній квартирі не проживають більше шести місяців без поважних причин, а тому заявлялася вимога  й про визнання їх втратившими право користування спірною квартирою з підстав, передбачених ст. 71-72 ЖК України та зобов'язати ВГІРФО ДВМ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області зняти їх з реєстраційного обліку за адресою в квартирі АДРЕСА_1.

         Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова  від 11 липня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1. В частині зобов'язання ВГІРФО ДВМ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області зняти їх з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 провадження у справі закрито.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині щодо визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4  такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1. Незаконність судового рішення в цій частині апелянт обґрунтовує  порушенням судом норм матеріального права, оскільки прийшовши до висновку  щодо необхідності захисту права власності, суд не врахував, що окрім правовідносин власності  виникли і  житлові відносини, яких позбавлено судом відповідачів, а саме права користування  квартирою АДРЕСА_1, куди вони правомірно вселилися за допомогою Державної виконавчої служби в м. Чернігові, але були позбавлені права користування житлом позивачем в зв'язку із заміною замків в дверях квартири. Крім того, судом не враховано,  що хоч в силу ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, але в силу ст. 814 ЦК України до  позивачки як до нового власника житла перейшли права і обов'язки наймодавця, в тому числі і обов'язок надати певну площу для користування ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_4.

         В апеляційній скарзі прокуратури м. Чернігова також ставиться питання про скасування рішення суду з посиланням  на його незаконність, оскільки суд  вийшов за межі заявлених позовних вимог, викладених в уточненій позовній заяві від 6.06.2007 року, в якій позивачка просила визнати відповідачів такими, що  втратили право користування житловим приміщенням з підстав передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України у зв'язку з відсутністю в житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин. Саме з приводу таких позовних вимог судом першої інстанції вирішувався спір, позивачем було подано відповідні докази, а відповідачем заперечення згідно ст. 60 ЦК України. Мотивувальна частина рішення суду також містить посилання на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 22.06. 2006 року, яким ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселено до квартири АДРЕСА_1, і суд, розглядаючи дану справу прийшов до висновку, що  з поважних причин їх не можна визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням  внаслідок відсутності понад шість місяців. Крім того, застосування судом ст. 168 ЖК України  щодо припинення договору найму житлового приміщення, що належить громадянинові суперечить порядку вирішення такого спору, визначеного ст. 169 ЖК України, в силу якої виселення проводиться саме в судовому порядку згідно заявлених таких вимог, які позивачкою не заявлялися. Позовні вимоги ОСОБА_2 протягом розгляду справи не змінювалися і не уточнювалися, а тому рішення суду  ухвалено з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України.

         Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

         Так, відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК України питання пов'язані з рухом справи  в суді першої інстанції, зокрема питання закриття провадження у справі вирішуються судом  шляхом постановлення ухвал.

         Проте, в порушення зазначених вимог та положень ст. 215  ЦПК України, суд закрив провадження у справі  в частині зобов'язання ВГІРФО ДМВ ЧМВ УМВС України  в Чернігівській області зняти ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстраційного обліку не шляхом винесення ухвали, а  рішенням суду, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині.

         Крім того,  і  в іншій частині в порушення вимог  ст. 213 ЦПК України рішення суду не є законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.

         Так, судом  встановлено, що не проживання відповідачів в спірній квартирі пов'язано з поважними причинами, а тому відсутні правові підстави для визнання їх втратившими право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності в ньому понад шість місяців.

          Проте, суд визнав ОСОБА_3, ОСОБА_4  такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

          В  обгрунтування такого висновку суд послався на те, що  хоч ОСОБА_3 і мала право користування спірною квартирою на підставі рішення Деснянського районного м. Чернігова від 13.11.2003 року та ст. 170 ЖК України, але позивачка  в силу статей  317, 319, 321, 383 ЦК України, статей 150, 168 ЖК України має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд, в тому числі використовувати її для власного проживання. При цьому суд виходив із того, що оскільки позивачка звернулася до суду з позовом у серпні 2005 року, то відповідачі були завчасно попереджені про її намір припинити договір найму житлового приміщення, а крім того судом враховано,  що  рішенням Деснянського районного м. Чернігова від 14.08.2007 року правовідносини найму житлового приміщення  між сторонами визнано недійсними.

         Проте, в порушення вимог ч. 3 ст. 213 ЦПК України рішення суду  в цій частині  не є обґрунтованим, оскільки судом не повно і не всебічно з'ясовано всі обставини, на які посилалася позивачка як на підставу своїх вимог та заперечень відповідачів, а в порушення вимог  ч. 1 ст. 11 ЦПК суд не розглянув справи в межах всіх заявлених вимог позивачкою.

         Згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.11.2003 року за ОСОБА_3 визнано право користування кв.АДРЕСА_1, як за бувшим членом сім'ї власника ОСОБА_5, який  за життя до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 визнавав за нею право користування квартирою (а.с.10-11).

         10.07.2003 року спірна квартира була прийнята  у спадщину державою в особі Державної податкової інспекції в м. Чернігові на підставі свідоцтва про  право на спадщину, а  7 квітня 2004 року Державою в особі Державної податкової інспекції у м. Чернігові квартиру було продано ОСОБА_6.

         ОСОБА_2 стала власником квартири згідно договору купівлі-продажу від 12 липня 2004 року, а 19.07.2004 року зареєструвала право власності на спірну квартиру  в реєстрі за НОМЕР_1.

         В серпні  2005 року  ОСОБА_2  звернулася з позовом  про захист права власності   з підстав,  передбачених  ст. 48 Закону України „Про власність” та ст. 391 ЦК України,  шляхом виселення ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_4 зі спірної квартири (а.с.5-6, 12-13). Від вимог в частині  захисту права приватної власності позивачка  не відмовлялася. В уточненій позовній заяві від 6 червня  2007 року (а.с.63) позивачкою заявлено вимогу про визнання відповідачів втратившими право користування спірною квартирою з підстав,  передбачених статтями 71, 72 ЖК України, але  в цій заяві позивачка посилалася на те, що реєстрація відповідачів  перешкоджає в реалізації її права розпорядження своєю власністю, в зв'язку з чим і просила зобов'язати ВГІРФО ДМВ ЧМВ УМВС України  в Чернігівській області зняти ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстраційного обліку. Тобто, з врахуванням первинних та уточнених  позовних вимог, суть  позовних вимог ОСОБА_2 зводилася до  визнання  відповідачів втратившими право на житло з підстав,  передбачених статтями 71, 72 ЖК України, а не з підстав, передбачених нормами цивільного права, а також щодо захисту права приватної власності з підстав, передбачених ст.  391 ЦК України та чинного на той час  Закону України „Про власність”, а саме ст. 48 зазначеного Закону.

         Сторони в обгрунтування заявлених вимог не посилалися на наявність  договору найму житлового приміщення між  ними.

Проте, зазначених обставин не було враховано судом, а тому суд безпідставно закрив провадження у справі в частині зняття  відповідачів  з реєстраційного обліку, оскільки дані вимоги заявлені  як один із видів захисту цивільного права  в зв'язку з порушенням права власності відповідачами, і ніяким чином  заявлені вимоги не пов'язувалися з незаконністю дій  реєструючого органу;   визнав відповідачів втратившими право на житло з тих підстав, які позивачем не заявлялися та  безпідставно не  задовольнив вимоги  щодо захисту права приватної власності  позивачки шляхом зняття з  реєстрації відповідачів  у спірній квартирі,  та невірно  в обґрунтування  підстав для задоволення вимог послався на статті 168, 170 ЖК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин,  апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з  ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання відповідачів втратившими право на житло з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України, оскільки апеляційний суд в цій частині погоджується з висновком  місцевого суду  з врахуванням обставин справи,  що останні не проживали в спірній квартирі з поважних причин. Оскільки  уточнену позовну заяву  з вимогами про визнання відповідачів втратившими право на житло  було подано в червні 2007 року, тобто через рік після прийняття рішення апеляційним судом Чернігівської області про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до відповідачів про визнання їх втратившими права на житло і пов'язані з непроживанням відповідачів у квартирі й після   рішення апеляційного суду Чернігівської області  від 22.06.2006 року, то  підстави заявлених вимог, які  були предметом розгляду в 2006 році,  і  по даній цивільній справі не є аналогічними.

 Проте, порушене право позивачки підлягає захисту шляхом зняття  відповідачів з реєстраційного обліку в спірній квартирі,  виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 4  ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений з займаного приміщення чи обмежений в праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку визначеному законом.

         Проте, відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення порушення у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, хоч таке порушення і не пов'язано із позбавленням права володіння.

         ОСОБА_2 є власником спірної квартири  в силу договору купівлі-продажу від 12.07 2004 року,  ніяких цивільно-правових угод   з відповідачами щодо права користування останніми спірною квартирою не укладала,  постійно мешкає в спірній квартирі, а тому в силу ст. 391 ЦК України вона має право на захист права власності від порушень  не пов'язаних із позбавленням володіння майном,  шляхом зняття відповідачів з реєстрації в спірній квартирі.

          Відсутність між сторонами  договору найму спірної квартири було встановлено і рішеннями  Деснянського районного суду  м. Чернігова від 19 березня   та 14 серпня 2007 року (а.с.121-127).

         З огляду ж на зміст ст. 156 ЖК України, ст. 48 Закону України „Про власність”, чинної на день смерті ОСОБА_5 - бувшого співмешканця відповідачки, право членів сім'ї, зокрема колишніх членів сім'ї власника, на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення, в тому числі і в зв'язку зі смертю власника,  члени його сім'ї або колишні члени  його сім'ї за відсутності між ними договірних відносин, зокрема найму, оренди, тощо втрачають право користування цим приміщенням, якщо не набувають  права на дане приміщення в порядку спадкування.

         Згідно ж рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада  2003 року  за ОСОБА_3 було визнано  лише право користування спірною квартирою, як  члена сім'ї  бувшого власника ОСОБА_5,  з яким вона також не укладала жодних договорів щодо права  користування  жилим приміщенням, та в якого  перед   нею  і її сином  на день його смерті не було  будь-яких обов'язків щодо надання у користування спірної квартири з інших правових підстав (за законом,  договором), окрім, як  члена сім'ї власника житла - ОСОБА_3.  Відповідачі не набули  права  на  спірне житло і в порядку спадкування, оскільки жиле  приміщення  після  смерті спадкодавця перейшло у власність держави.

         Оскільки  підставою та предметом спору щодо зняття відповідачів з реєстрації  є захист права приватної власності, а не оскарження  дій органу реєстрації,  на який покладено лише  обов'язок відповідно до Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”  реєстрації місця проживання та перебування особи, а також зняття з реєстрації, в тому числі і на підставі  остаточного  рішення суду, то рішенням суду  щодо захисту порушеного права власності шляхом зняття особи з реєстрації не буде порушено прав і обов'язків органу реєстрації.

Керуючись ст.ст.  303,   307, 309 ч.1 п.п. 3, 4,  314, 316, 317, 319 ЦПК України,    суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та прокурора м. Чернігова задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 липня 2008 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування  квартирою АДРЕСА_1 відмовити.

Вимоги ОСОБА_2 в частині захисту права приватної власності задовольнити.

Зняти ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою в квартирі АДРЕСА_1.

 Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

 Головуючий:                                          Судді: