Справа № 2-3236/12
Провадження № 22ц/782/673/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Борисова Є.А.
суддів: Маляренко І.Б., Яреська А.В.
при секретарі: Дьяковській О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 03 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення грошової суми.
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, який під час розгляду справи був нею уточнений і в обгрунтування якого вказала, що в жовтні 2010 року в газеті «Восточний Експрес» була розміщена об'ява, де було вказано, що пропонується обмін флігеля на однокімнатну квартиру. Позивачка зателефонувала за номером, який було вказано в газеті і домовилась про зустріч. Власницею флігеля під АДРЕСА_1 була ОСОБА_1, з якою вона домовилась не про обмін флігеля, а про його продаж.
10 листопада 2010 року до неї прийшла ОСОБА_2 і, попередньо узгодивши з ОСОБА_1 вартість вищевказаного будинку, написала розписку про те, що вона, ОСОБА_2, отримала від ОСОБА_3 25000 грн. за флігель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Приблизно через тиждень вони пішли до нотаріуса, але договір купівлі-продажу оформлений не був, оскільки не були оформлені належним чином документи про приватизацію земельної ділянки біля будинку. З дозволу ОСОБА_1 вона, ОСОБА_3, вселилась в цей флігель, зробила поточний ремонт, зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1.
08.10.2011 року на ім'я відповідачки ОСОБА_1 були видані акти на земельні ділянки, але остання ухилилася від оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса. Повернути 25000 грн. відповідачі відмовляються, у зв'язку з чим позивачка просила суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її користь 25000 грн.
Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 3 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, а саме стягнуто з відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 грн., а також судові витрати в сумі 250 грн. У задоволенні вимог ОСОБА_3 до другої відповідачки - ОСОБА_2 про стягнення з останньої грошової суми - 25000 грн. було відмовлено у зв'язку з їх необгрунтованістю.
З рішенням суду першої інстанції не погодилися відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просили його скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення у повному обсязі. При цьому апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та на порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла наступних висновків: апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні. До таких висновків судова колегія дійшла виходячи з наступного
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_1 відбулася домовленість про укладення договору купівлі-продажу флігелю, розташованого за адресою АДРЕСА_1 і на виконання досягнутої домовленості ОСОБА_3передала ОСОБА_1 25000 грн. в рахунок оплати вартості нерухомого майна і з дозволу останньої вселилася в зазначене житлове приміщення. Але при цьому в нотаріальному порядку договір не був посвідчений і не був у встановленому порядку зареєстрований. Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються матеріалами справи і не заперечуються сторонами.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи на її користь з відповідачки ОСОБА_1 25000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вчинений сторонами правочин в силу вимог ч.1 ст.220 ЦК України є нікчемним, а тому відповідно до вимог ст. 216 ЦК України є підстави для стягнення з ОСОБА_1 отриманих нею за нікчемним правочином грошових коштів в порядку реституції.
Проте судова колегія не може погодитись з такими висновками суду, оскільки до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права та без врахування положень п.п.8, 10, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Так відповідно до вимог ст.ст. 210, 640, 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Укладеним такий договір вважається з моменту його державної реєстрації. У разі нездійснення державної реєстрації договір не є вчиненим.
Відповідно до положень п.п. 8,10 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину який не вчинено. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У разі встановлення тієї обставини, що правочин є невчиненим з причин нездійснення його державної реєстрації, можливими способами захисту порушеного права є ті, що передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Таким чином в даному випадку договір купівлі-продажу флігеля, щодо вчинення якого домовлялися ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не є укладеним і тому отримані ОСОБА_1 кошти в сумі 25000 грн. слід вважати безпідставно набутим майном, яке може бути витребуване власником з чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в даному випадку суд першої інстанції дійшов в цілому вірного висновку стосовно необхідності стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 25000 грн., але при цьому навів невірне правове обгрунтування такого висновку, оскільки невірно визначив характер спірних правовідносин та застосував до виниклих між сторонами правовідносин норми права, які на ці відносини не поширюються.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме скасуванню в частині
стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 25000 грн. в порядку реституції як наслідку нікчемності укладеного між ними правочину та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 грн. як такі, що були набуті без достатніх правових підстав.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки в цій частині воно цілком відповідає обставинам справи і є таким, що постановлене з дотриманням вимог діючого законодавства.
Доводи апеляційної скарги стосовно необхідності застосування судом в даному випадку двосторонньої реституції та зобов'язання ОСОБА_3 в порядку реституції звільнити належний ОСОБА_1 флігель та відшкодувати спричинені останній збитки, не заслуговують на увагу, оскільки як вже зазначалося вище, реституція, як наслідок недійсності правочину, не застосовується до правочину, який не вчинено. Відповідачка ОСОБА_1 у разі відмови ОСОБА_3 добровільно звільнити спірний флігель має право звернутися до суду із позовом про повернення належного їй майна на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Доводи апелянтів стосовно порушення судом норм процесуального права, яке полягає в тому, що суд в порушення ст. 31 ЦПК України після початку розгляду справи по суті прийняв до розгляду заяву позивачки про зміну предмету позову також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки справу розглянуто по суті саме за уточненими позовними вимогами і допущені при цьому судом першої інстанції порушення є формальними, тобто такими, які в даному випадку не можуть бути обов'язковою підставою для скасування рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 03 січня 2013 року - змінити.
Залишити без змін зазначене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми у зв'язку з іх необгрунтованістю та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат в сумі 250 грн.
В іншій частині рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової суми задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25000 грн.
Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.
Головуючий:
Судді: