КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-2216/11 Головуючий у 1-й інстанції: Купрієнко С.І.,

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 25 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області (далі - Відповідача) у якому просив визнати дії УПФУ щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми пенсії, що мають бути нараховані у відповідності зі ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період, починаючи з 04.12.2008р.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 25 липня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Суд першої інстанції визнав дії відповідача протиправними та зобов'язав нарахувати та виплатити державну пенсію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та не менше 6 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 04.12.2008р., відповідно, з урахуванням виплачених коштів.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справ матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої ст.. 183-2 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач віднесений до І категорії осіб, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 3 групи, перебуває на обліку в УПФУ та отримує пенсію згідно з ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача щодо зобов`язання УПФУ здійснити перерахунок та виплату державної пенсії у розмірі 1 мінімальної заробітної плати та не менше 6 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04.12.2008р., відповідно, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Апеляційна інстанція не погоджується з таким висновком районного суду, вважає його безпідставним та таким, що порушує норми процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановле них на цей випадок законом.

У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За частиною 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 01.07.2011р., подавши цей позов більш ніж через шість місяців з моменту порушення, на його думку, прав, свобод та законних інтересів.

Оскільки позивачем клопотання про поновлення строку не подавалось, а судом першої інстанції питання про поновлення строку не розглядалось в порядку ст.. 102 КАС України, то апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не застосовано строк позовної давності та безпідставно задоволено вимоги адміністративного позову за період до 31.12.2010р.

Щодо спірних відносин, за період з 01.01.2011р., необхідно зазначити наступне.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснюються виплати у розмірі одна мінімальна заробітна плата.

За змістом ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам IIІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Всупереч ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу пенсія виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на те, що Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 відповідач не правомірно виплачував пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 39, 50, 54 зазначеного Закону.

Оскільки ні положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», ні постанови КМУ від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» не скасовані та не визнані неконституційними, суд приходить до висновку про необхідність встановлення кінцевої дати проведення перерахунку позивачу доплат, передбачених ст. ст. 39, 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , а саме, 22.07.2011 року, так як вказана постанова Уряду набула чинності з 23.07.2011 року.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким задовольнити вимоги позову частково.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212 КАС Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області - задовольнити частково.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 25 липня 2011 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо відмови ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку та виплати коштів відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2011р.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 коштів відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2011р. по 22.07.2011р., з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.