ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"10" листопада 2006 р.

Справа  № 22/354-06-9068А

о 11 год. 45 хв.

господарський суд Одеської області у складі судді Торчинської Л.О.

при секретарі судового засідання Келіній М.Ю.,

за участю представників від позивача: Грабарь О.А. - представник, діючий за довіреністю №2 від 09.12.2005р., Терлецький А.А. - представник, діючий за довіреністю №270 від 17.08.2006р., Хаскін Г.В. - представник, діючий за довреністю №271 від 17.08.2006р.

від відповідача: не з’явився;

          розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 господарського суду Одеської області в м. Одесі адміністративну справу №22/354-06-9068А за позовом Відкритого акціонерного товариства  «Третій автобусний парк»до відповідача Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання протиправними дій начальника Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області, та визнання акту нечинним.

Встановив:

ВАТ «Третій автобусний парк»звернувся до суду з позовними вимогами про  визнання дії начальника Державной інспекції з контролю за цінами в Одеській області не законними, визнання акту Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області  від 23.05.2006 року за  № 000303 не чинним, та скасування приписів № 7-1458 від 10.07.2006 року, № 7-1456 від 10.07.2006 року, за такими підставами:

Державною інспекцією по контролю за цінами в Одеській області  проведено перевірку дотримання порядку формування та застосування тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському, обласному міжміському та внутрішньому обласному сполучені ВАТ “Третій автобусний парк”, а також обґрунтованість розрахунків що надавалися товариством для отримання субвенцій з Державного бюджету на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян та дотацій з місцевого бюджету на відшкодування витрат товариства, невідшкодованих діючим тарифом на перевезення пасажирів, автобусами, які працюють в звичайному режимі руху. За результатами перевірки був складений акт від 23.05.2006 року за № 000303.

Згідно висновку акту, підприємством зайво отримано по Комінтернівському району 113,5 тис. грн. з місцевого бюджету 79,4 тис. грн. з Державного бюджету та сума зайво отриманих  коштів в Біляївському районі становить 21.2 тис. грн.

Начальник Державної інспекції з контролю за цінами, не приймаючи рішення про стягнення зайво отриманих коштів, безпосередньо звернулася до Біляївської районної Державної адміністрації з приписом № 7-1458 від 10.07.2006 року, на проведення перерахунків поточних та майбутніх виплат в сторону зменшення, та до Комінтернівської районної Державної адміністрації Одеської області з приписом № 7-1456 від 10.07.2006 року, з аналогічною вимогою на проведення перерахунків в сторону зменшення  на суму 113.5 тис. грн. та 79.4 тис. грн.

Дії начальника інспекції з контролю за цінами не ґрунтуються на законі, та суперечать діючому законодавству, оскільки Наказом Міністерства економіки та фінансів  України № 298/519 від 03.12.2001 року “Про затвердження інструкції про порядок застосування економічних санкцій органами Державного контролю за цінами”,  встановлено  іншій процесуальний порядок.

Згідно п.1.6. не обґрунтовано одержані суми суб’єктами господарювання внаслідок порушень порядку встановлення і застосування цін підлягають вилученню на підставі рішень, прийнятих органом Державного контролю за цінами.

П.3 вищенаведеної Інструкції передбачає, що підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічного та фінансових санкцій є акти перевірок.

Згідно п 3.5 Інструкції “Про порядок застосування економічних санкцій органами Державного контролю за цінами”, один примірник рішення направляється до виконання суб‘єкту господарювання. Одночасно керівництву господарювання порушника направляється припис щодо усунення виявлених порушень. Ніяких приписів і рішення підприємство не отримало.

П. 3.6 Інструкції передбачено що у разі невиконання рішення, відхилення претензії, чи залишення без відповіді орган Державного контролю за цінами в 30-денний термін подає позов до Господарського суду про примусове стягнення економічних санкцій.

Таким чином рішення може не приймається лише у разі, якщо зазначені суми сплачені порушником самостійно.

Ті ж самі вимоги передбачає і ст. 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення” всі необґрунтовано одержані підприємством суми виручки підлягають вилученню в доход відповідного бюджету тільки за рішенням суду.

Позивачем вказано, що нормативні акти, та закон вказують на те що Державна інспекція з контролю за цінами не має права безспірного стягнення штрафних санкцій, до яких закликалось в приписах № 7-1458 від 10.07.2006 року, № 7-1456 від 10.07.2006 року, а також, що акт від 23.05.2006 року за № 000303 не відповідає дійсності, та не ґрунтується на Законі, з таких підстав:

Граничний рівень рентабельності при використанні бюджетних коштів на компенсацію збитків перевізників складає 10%, які підлягають відшкодуванню. Таким чином, компенсація здійснюється у випадках, коли доходи перевізника, при застосуванні встановлених тарифів (без урахування податку на додану вартість (ПДВ)), не забезпечують погоджений рівень рентабельності (прибутковості) перевезень (з урахуванням пільгових). Загальний розмір компенсації за пільгові перевезення та перевезення за збитковими регульованими тарифами, який в межах відповідних бюджетних призначень може отримати перевізник за визначений період часу, повинен компенсувати фактичні збитки перевізника та забезпечити відповідний рівень рентабельності. При цьому витрати перевізника приймаються на їх фактичному рівні, але не вище нормативно-розрахункових витрат, що визначаються виходячи з фактичної кількості виконаних рейсів, їх протяжності, тривалості виконання, марок та кількості автобусів, що їх виконували, згідно з “Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті”, затверджених наказом Міністра транспорту України від 05.02.2001р. № 64. При розрахунках використовуються встановлені на державному рівні розміри заробітної плати, соціальних відрахувань, ставок оподаткування, норми і нормативи використання матеріально-технічних ресурсів (паливно-мастильних матеріалів, авто шин, витрат на технічне обслуговування та ремонт автомобілів, амортизації, тощо), існуючий рівень цін на різні види ресурсів.

Взявши до уваги “Розрахунки нормативних витрат по ВАТ “Третій автобусний парк” при перевезенні пасажирів на автобусних маршрутах приміського сполучення Комінтернівського району за 2004 и 2005 роки” вбачається, що витрати, які понесло підприємство, виконуючи соціально значущі перевезення в Комінтернівському районі, йому в повному обсязі не компенсовані.

Аналогічні розрахунки можна зробити і по перевезенням в Біляївському районі, з яких вбачається ще більші недофінансування тому, що по Біляївському району підприємству за весь час роботи не було фінансувань, які би компенсували витрати за перевезення по збитковим регульованим тарифам. Слід зазначити, що у довідці, яку надала бухгалтерія по фінансуванню за пільговий проїзд пасажирів по Біляївському районі враховано всі перерахування, які відбулися у 2005році, а сума 7400,0грн. яка була проведена банком 11.01.2005р. відносилась до компенсації за 2004рік, що підтверджується банківською випискою за 11.01.2005р. та актом звірки розрахунків між підприємством та Біляївським Управлінням праці та соціального захисту населення (копія знаходиться в матеріалах справи).

Крім того позивач вказує, що акт від 23.05.2006 року за № 000303, а також приписи від 10.07.2006 року № 7-1458 та №1456 містять цілий ряд тверджень, що не відповідає дійсності.

Так в акті і в приписах, як основний недолік вказано на неправильне визначення кількості пасажирів, на підставі чого обчислюється ніби-то зайво отриманні бюджетні кошти на 21.2 тис. грн. по Біляївському району Одеської області та 79.4 тис. грн. по Комінтернівському району Одеській області. При цьому відповідач посилається на п. 6 “Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах”, затвердженої 27.05.1996 року за № 150.

Відповідач вважає, що порушення ВАТ “Третій автобусний парк” полягають у визначені кількості пасажирів без врахування “...обсягу доходів від перевезень, відображеної  в статистичної звітності і пасажиру обороту визначеного як частка від ділення отриманих доходів на діючий тариф на перевезення одного пасажиро-кілометра”.

Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області, надала заперечення на позов, в яких зазначає наступне:

Ухвалою Господарського суду Одеській області від 21 серпня 2006 року закрито провадження по справі № 11/279-06-7437А на підставі того, що акт № 000303 від 23.05.2006 року, не є нормативно-правовим актом, чи правовим актом індивідуальної дії, який можна оскаржити.

До порушника не застосовувались санкції через прийняття Інспекцією рішення, яке у відповідності до ст.17 КАС України можна оскаржувати.

Відповідач вказував на те що приписи, які Інспекція надала згідно Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами та постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року «Про затвердження Порядку повернення бюджетних коштів, отриманих як субвенція до відповідного бюджету»не носять обов’язкового характеру.

Представниками Інспекції вказано, що вони не в змозі примусити до виконання своїх приписів та приписи не є актами прямої дії.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за таких підстав:

з матеріалів справи вбачається, що після складення акту № 000303 від 23.05.2006 року, рішення про стягнення не обґрунтованих сум одержаних як субвенція не приймалося, що суперечить Інструкції про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами Державного контролю за цінами, затвердженої приказом Міністерства економіки и по питанням європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 р. № 298/519.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що Державна інспекція по контролю за цінами приймають рішення про вилучення сум економічних і фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.  

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних і фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

Рішення про вилучення сум економічних санкцій може не прийматися в тому випадку, якщо зазначені суми були внесені порушником самостійно.

Згідно п. 3.5. Інструкції один екземпляр рішення, а також претензія направляються для виконання суб'єктові господарювання - порушникові. Одночасно керівництву суб'єкта господарювання - порушника направляються приписи(вимоги) щодо усунення виявлених порушень законодавства про порядок встановлення й застосування цін.

Другий екземпляр рішення залишається в справі органа державного контролю за цінами, що прийняв це рішення, для обліку й контролю за його виконанням.

П. 3.6. Інструкції встановлено, що у випадку невиконання рішення, повного або часткового відхилення претензії або залишення її без відповіді, орган державного контролю за цінами в 30-денний строк подає позов у місцевий господарський суд про примусове стягнення суми економічних санкцій разом із третім екземпляром рішення.

Керуючись п 3.8. Інструкції відповідно до наданих повноважень Державна інспекція по контролі за цінами, на підставі проведених ними перевірок суб'єктів господарювання, приймає рішення щодо застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення вимог законодавства.

П. 3.8.1. Інструкції передбачено, що суми по зазначених санкціях стягуються із суб'єктів господарювання й зараховуються по приналежності в порядку, передбаченому законодавством.

Крім цього, ст. 14 Закону України «Про ціни та ціноутворення»передбачено, що всі необґрунтовано одержані підприємством суми виручки підлягають вилученню в доход відповідного бюджету тільки за рішенням суду.

Що стосується вимоги позивача про визнання дій начальника Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області не законним, то вони не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. 6 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України.

Згідно ст. ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які в установленому законом порядку набули статусу суб’єкту підприємницької діяльності.

Начальник Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області не являється юридичною особою та не може бути стороною в господарському процесі, хоча спір безпосередньо стосується його прав та законних інтересів і він повинен бути залучений до участі у справі.

Вимога позивача що до визнання акту перевірки від 23.05.06р. №00303 нечинним не підлягає задоволенню, з тих підстав, оскільки відповідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Враховуючи, що зазначений акт  № 000303 від 23.05 2006 року не має обов’язкового характеру та не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, згідно п.1. ч.1. ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд задовольняє вимоги про скасування приписів № 7-1458 від 10.07.2006 року, № 7-1456 від 10.07.2006 року, з таких підстав: в приписах, вказано на неправильне визначення кількості пасажирів, на підставі чого обчислюється начебто зайво отриманні бюджетні кошти на 21.2 тис. грн.  по Біляївському району Одеській області та  79.4 тис. грн. по Комінтернівському району Одеській області. При цьому інспекція посилається на п. 6 “Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах”, затвердженої 27.05.1996 року за № 150. Порушення з точки зору інспекції полягають в тому що ВАТ “Третій автобусний парк” визначило кількість пасажирів без врахування “ обсягу доходів від перевезень, відображеної в статистичної звітності і пасажиру-обороту визначеного як частка відділення отриманих доходів на діючий тариф на перевезення одного пасажиро-кілометра”.

Але у п.п. 6.2  “Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах”, як і у п. 6.1 взагалі не має ніякої згадки про доходи від перевезень. Пасажиро-оборот визначається “ діленням виручки від перевезень пасажирів на діючий тариф”.

Ця обставина означає, що доходи (тобто сума що поступає на рахунок підприємства) і виручка –зовсім різні речі та кількість перевезених пасажирів від цього не змінюється, бо виручка - це сума тарифної вартості реалізованих квитків.

Судом не приймається до уваги твердження відповідача, про те що припис не носить обов’язкового характеру, оскільки припис - це викладені у письмовій формі обов'язкові для виконання пропозиції контролюючого органу щодо виправлення суб'єктом господарювання виявлених під час перевірки порушень.

Отже, виходячи з вищенаведеного, керуючись  ст. 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати приписи № 7-1456 від 10.07.2006 року, № 7-1458 від 10.07.2006 року Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області.

3. В решті позову відмовити.

Сторонам надано право ст.185 КАС України подати апеляційну заяву на постанову господарського суду Одеської області протягом 10 днів з дня її складання в повному обсязі.

Згідно п.1 ст.254 КАС України постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого п. 3 ст. 186 КАС України.

Постанова складена у повному обсязі та підписана 15.11.2006 р.

Суддя                                                                                 Торчинська Л.О.