Справа № 1003/17964/12
2/357/66/13
Категорія 43
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 березня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Володько І. С. ,
при секретарі - Чуприна О. С.,
за участю адвоката - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі № 5 в м. Біла Церква, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_2 звернулася з названим позовом до суду, посилаючись на те, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності являється власником житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідач по справі ОСОБА_3 також являється спадкоємцем першої черги, однак в передбачений законодавством строк до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини не звернувся, а тому фактично відмовився від спадкового майна. Відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 не проживають з 1999 року. Також відповідачі не користуються будинком, не виконують обов'язки членів сім'ї, передбачені ст. 64 ЖК України, пов'язані з утриманням житла та сплатою за комунальні послуги і так як відповідачі понад один рік без поважних причин не користуються житловим приміщенням, то слід визнати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користуватись даним житловим приміщенням.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивача підтримали заявлений позов і просять визнати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користуватись житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1, так як останні без поважних причин понад один рік не проживають у вказаному будинку.
Відповідач ОСОБА_3 в суді позов не визнав, посилаючись на те, що судом вже вирішувалось дане питання і було відмовлено у визнанні його таким, що втратив право користування спірним будинком. Крім того, після смерті його дружини залишились малі діти і він був змушений одружитися вдруге, однак позивач по справі - його матір ОСОБА_2 та інші родичі стали заперечувати, щоб він проживав у спірному будинку разом з новою родиною, та стали чинити йому перешкоди в цьому, а тому він з поважних причин не може проживати в будинку АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_4 в суді позов не визнав, посилаючись на те, що в 1997 році померла його матір і його батько став проживати з іншою жінкою, з приводу чого стали виникати сварки і він на той час був неповнолітнім, а тому разом зі своїм батьком - ОСОБА_3 спочатку проживав за іншою адресою, а потім до 2012 року він проживав у своєї тітки ОСОБА_5 При цьому він залишився зареєстрований в будинку позивача по справі - його бабусі ОСОБА_2, та постійно приходив в будинок баби, ночував у неї і допомагав по господарству. З 2012 року він переїхав працювати та проживати до м. Біла Церква. Не дивлячись на те, що він проживає в м. Біла Церква, але він часто приїжджає до ОСОБА_2, допомагає останній по господарству і ночує в будинку АДРЕСА_1.
Заслухавши позивача та представника позивача, відповідачів, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи № 2-2600 за 2008 рік, та матеріали даної справи, суд прийшов до висновку, що позов знайшов свого обґрунтування в суді частково, а тому підлягає задоволенню частково.
Так, згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Крім того, згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), користується нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
В суді ж встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2, згідно свідоцтва про право власності від 15.02.2005 року являється власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. А відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02.2005 року позивач ОСОБА_2 являється власником ще 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 і дане спадкове майно було отримано нею у спадщину після її померлого чоловіка - ОСОБА_6
Також в суді встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 до 1999 року, крім позивача ОСОБА_2, та її чоловіка ОСОБА_6, також були зареєстровані та проживали відповідачі по справі ОСОБА_3 з сином - ОСОБА_4, та інші члени сім'ї ОСОБА_3 В 1999 році відповідач по справі ОСОБА_3 забравши особисті речі, разом зі своїм сином - відповідачем по справі ОСОБА_4, виселився з даного будинку і став проживати за іншою адресою. В судовому засіданні і сам відповідач ОСОБА_3 особисто не заперечував, той факт, що з 1999 року він не проживає в будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що після смерті його дружини, він став проживати з іншою жінкою, в зв'язку з чим стали виникати сварки і позивач по справі стала чинити йому перешкоди в користуванні будинком.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі по справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не проживають у АДРЕСА_1 з 1999 року.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 17.06.2008 року по цивільній справі № 2-2600 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в задоволенні позову було відмовлено і було встановлено, що ОСОБА_3 на час відкриття спадщини був зареєстрований в АДРЕСА_1 і так як реєстрація здійснюється за місцем проживання особи, а тому суд вважає, що ОСОБА_3 фактично прийняв разом з ОСОБА_2 спадщину після смерті батька, тобто являється разом з ОСОБА_2 співвласником спадкової 1/2 частини житлового будинку, яка належить йому з часу відкриття спадщини, а тому ОСОБА_3 не було необхідності звертатись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом було видане з порушенням вимог діючого законодавства, без врахування інтересів іншого спадкоємця, який вважається за законом таким, що також прийняв спадщину, являється власником частини спадкового житлового будинку, а тому вимоги ОСОБА_2 про позбавлення права користування житлом власника, суперечать вимогам Конституції України та Закону України «Про власність», Цивільного Кодексу України, Житлового кодексу України, а тому в задоволенні позову було відмовлено, як заявленому всупереч вимогам закону.
Таким чином, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 17.06.2008 року по цивільній справі № 2-2600, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_3 являється власником частини спадкового житлового АДРЕСА_1, а за таких обставин не можливо власника частини житлового будинку позбавити права користування даним житловим будинком, а тому даний позов в частині визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1, не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні також встановлено, що до 1999 року в будинку разом з відповідачем ОСОБА_3 проживав його неповнолітній син - відповідач по справі ОСОБА_4 В 1999 році ОСОБА_4, якому в той час виповнилось тільки 9 років, разом з батьком залишив спірний житловий будинок і став проживати за іншою адресою, а пізніше став проживати у своєї тітки ОСОБА_5 і проживав у останньої до 2011 року, а з 2012 року ОСОБА_4 проживає в м. Біла Церква. В суді встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачу ОСОБА_4 виповнилось 18 років і з цього часу він мав цивільну процесуальну дієздатність і міг самостійно визначатися в тому числі і з місцем свого проживання. Однак з моменту виповнення повноліття відповідач ОСОБА_4 будь-яких дій щодо визначення свого місця проживання не здійснював, він продовжив проживати в будинку його тітки, будучи зареєстрованим в АДРЕСА_1 і будь-яких спроб вселитися в будинок і користуватися даних житлом відповідачем ОСОБА_4 здійснено не було.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за відповідачем ОСОБА_4 зберігалось право користування будинком до ІНФОРМАЦІЯ_1, однак після цієї дати, ОСОБА_4, являючись повнолітнім, будь-яких дій спрямованих на вселення до АДРЕСА_1 не вчинив і починаючи з 2008 року ОСОБА_4 не проживає в спірному будинку без поважних причин понад один рік, а тому суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_4 втратив право користування даним житловим приміщенням і в даній частині позов знайшов своє підтвердження в суді та підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, та ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя І. С. Володько