ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 р. Справа № 5023/10324/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Ткаченко Н.І.

за участю представників сторін:

позивача - Подшебякіної О.М., довіреність №271/10 від 14.12.2012 р.,

відповідача - Закаблукова А.С., довіреність №218 від 08.01.2013 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вх. №581Х/2-8 від 15.02.13) на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.13 р. у справі № 5023/10324/11

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків

про стягнення 18 927 308,58 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" основного боргу в сумі 16 683 598,73 грн., пені в сумі 1 297 506,52 грн., збитків від інфляції в сумі 631 139,23 грн., 3% річних в сумі 315 064,10 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2251БО-32 від 20.12.2010 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2013 р. у справі №5023/10324/11 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість в сумі 16 683 598,73 грн., пеню - 129 750,65 грн., інфляційні витрати - 379 595,69 грн., 3% річних - 315 064,10 грн., а також судовий збір в сумі 50 376,21 грн. Відстрочено виконання рішення суду на 6 місяців, починаючи з 01.02.2013 року. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині задоволення позову про стягнення основного боргу мотивоване тим, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, а відповідач в порушення норм чинного законодавства України та умов договору поставки природного газу №06/10-2251БО-32 від 20.12.10 р. розрахувався за поставлений природний газ частково в сумі 6 920 938,79 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 379 595,69 грн., а не в розмірі 631 139,23 грн. рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що згідно з вимогами чинного законодавства, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення до моменту звернення до суду, а не за окремий обраний ним період, без рахування дефляційних процесів за липень та серпень 2012 р., що знайшло своє підтвердження у висновку судово-економічної експертизи №820 від 20.04.2012 р., проведеної ХНДІСЕ ім. проф. Бокаріуса.

Суд першої інстанції задовольнив позов в частині стягнення 3% річних в розмірі 315 064,10 грн. за період з 11.02.2011 р. по 30.10.2011 р. з посиланням на обгрунтованість таких вимог.

Позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1 297 506,52 грн. місцевий господарський суд задовольнив частково в сумі 129 750,65 грн., зменшивши її розмір на 90%, посилаючись на ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та обгрунтовуючи рішення в цій частині тим, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача за спірним договором є те, що він являється комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів, у тому числі, населення.

Надання відстрочки виконання рішення суду на 6 місяців місцевим господарським судом мотивоване важким фінансовим станом підприємства відповідача, який виключає можливість виконання в повному обсязі всіх зобов'язань перед кредиторами.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2013 р. у справі №5023/10324/11 в частині відмови в задоволенні всієї суми пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних втрат задовольнити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.04.2013 р.

12.03.2013 р. позивач надав доповнення до апеляційної скарги (вх. №2204), в яких в обгрунтування апеляційних вимог, зокрема, зазначає, що в позовній заяві про стягнення боргу та штрафних санкцій 08.02.2013 р., він вказав період нарахування інфляційних втрат: лютий 2011 року - червень 2011 року в сумі 631139,23 грн., але суд першої інстанції збільшив період нарахування інфляційних втрат по серпень 2012 року та відмовив в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат за рахунок негативного показника інфляції в липні та серпні 2011 року в розмірі 251 543,54 грн., у зв'язку з чим сума інфляційних втрат склала 379 595,69 грн., чим, на думку скаржника, порушив його право на самостійну реалізацію права, передбаченого ст. 625 ЦК України. Також заявник скарги вважає, що дії суду по збільшенню періоду нарахування інфляційних втрат суперечать ст. ст. 55 та 83 ГПК України, порушують процесуальні права позивача на самостійне визначення ціни позову та свідчать про те, що суд фактично вийшов за межі позовних вимог.

Стосовно зменшення місцевим господарським судом розміру пені заявник скарги вважає, що суд не дотримався вимог, передбачених ст. 233 ГК України, а саме: не врахував ступінь виконання зобов'язання боржником, оскільки на момент винесення рішення сума боргу відповідача перед позивачем за спірним договором взагалі не зменшилась. До того ж, суд не врахував майновий стан позивача, який з 18.11.2011 р. знаходиться в стані припинення господарської діяльності.

20.03.2013 р. відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх. №2443), в якій просить суд відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги та "залишити рішення суду першої інстанції в силі".

Зокрема, відповідач зазначає про те, що позиція позивача в частині не згоди з висновком суду першої інстанції щодо зменшення суми інфляційних втрат не відповідає ні нормам чинного законодавства, ні судовій практиці з цього питання.

Так, у відповідності до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Суть цієї норми права полягає у тому, що з моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано боржником за господарським договором до моменту звернення кредитором до суду за захистом своїх прав сума заборгованості у гривнях може бути знецінена у зв'язку з інфляційними процесом, однак за цей час у кінцевому результаті знецінення може і не відбутися. Тому, відповідно до змісту вищенаведеної норми права позивач, звертаючись до суду, повинен розрахувати інфляційні втрати за весь час прострочення до моменту звернення до суду, а не за деякий період, який йому вигідний, та враховувати той факт, що у подальшому до моменту звернення до суду була дефляція, а саме процес укріплення національної валюти.

Також у відзиві відповідач вказує на те, що при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені місцевий господарський суд правомірно прийняв до уваги ступінь виконання ним зобов'язання, співрозмірність пред'явленої до стягнення санкції з можливими негативними наслідками від порушення зобов'язання та зменшив розмір заявленої до стягнення позивачем пені на 90%.

Щодо питання розстрочки виконання рішення суду відповідач зазначає про те, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку з збитковістю послуг, що надає підприємство, а саме з послуг теплопостачання. Однією з основних причин збитковості комунального підприємства є невідповідність тарифів для населення та інших споживачів на послуги теплопостачання їх фактичним витратам (про що свідчить також висновок судово-економічної експертизи за №31 від 10.12.12 р., яка проводилась Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Харківській області), а ще однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги.

В доповненні до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №2715 від 29.03.13 р.) відповідач повідомляє про те, що прийнятою постановою Кабінету Міністрів України №167 від 20.02.2013 р. "Про затвердження Порядку та умов надання у 2013 р. субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" передбачений порядок та умови надання у 2013 р. субвенцій на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Також він зазначає, що заборгованість за договором №06/10-2251БО-32 від 20.12.2010 р. є найдавнішою за строком виникнення, тому буде ним погашена у першу чергу за рахунок передбачених субвенцій на 2013 р.

В судовому засіданні 02.04.2013 р. представник Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі від 01.02.2013 р. у справі №5023/10324/11 в частині відмови в задоволенні стягненя всієї суми пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних втрат задовольнити повністю.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї доводи позивача, у відзиві відповідача на апеляційну скаргу та доповненнях до нього, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим гоподарським судом, 20.12.2010 р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури" (покупець) був укладений договір поставки природного газу за державні кошти №06/10-2251БО-32 .

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язувався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. природний газ (надалі - газ) з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 10906,0 тис. (десять мільйонів дев'ятсот шість тисяч) куб. м. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м), приведений до стандартних умов (t-20 град. За Цельсієм Р = 760 мм ртутного стовбчика).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2464,94 грн., крім того ПДВ - 20%. всього з ПДВ -2957,93 грн.

Загальна вартість цього договору на дату його укладення становила 26 882 635,64 гривень, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 32 259 162,77 грн.

В пункті 3.1.1. договору сторони домовились, що ціна за 1000,0 кубічних метрів газу встановлюється на рівні граничної ціни на газ та/або тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. У разі зміни уповноваженим державним органом граничної ціни на газ та/або тарифів сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна на газ та/або тарифи.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 2.1 додатку №1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2251БО-32 від 20.12.10 р., обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця з урахуванням п. 1.5.1 цього додатку.

Відповідно до п. 2.2 додатку №1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2251БО-32 від 20.12.10 р., обсяг газу, визначений згідно з п. 2.1 цього додатку, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за договором у пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2251БО-32 від 20.12.10 р., викладено назву договору у наступній редакції: "Договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання".

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №4 від 30.08.11 р. до договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання №06/10-2251БО-32 від 20.12.10 р., викладено пункт 1.2 договору в наступній редакції: "1.2. Постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 р. до 31.12.2011 р. включно природний газ (надалі - газ) з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 11631,013 тис. (одинадцять мільйонів шістсот тридцять одна тисяча тринадцять) куб. м. Постачання природного газу в період з 06.08.2011 по З0.09.2011 р. буде здійснюватися за окремим договором у зв'язку із набуттям чинності Закону України від 07.07.11 №3609-VI."

Місцевим господарським судом було встановлено, що за умовами зазначеного договору та додаткових угод до нього (т. 1 а. с. 22-26) постачальник передав у власність покупцю протягом січня-квітня 2011 р. природний газ на загальну суму 23 604 537,52 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств та не спростовується відповідачем. (т. 1, а. с. 27-30).

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ на загальну суму 6 920 938,79 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в сумі 16 683 598,73 грн., що і стало підставою для звернення останньої до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справ із врахуванням фактичних та правових підстав позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Статтею 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з врахуванням норм чинного законодавства, приймаючи до уваги той факт, що відповідач не надав доказів сплати заборгованості за договором №06/10-2251БО-32 від 20.12.2010 р., проти суми основного боргу не заперечує, а вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 16 683 598,73 грн. законна та обґрунтована, оскільки підтверджена матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про її задоволення в повному обсязі.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

За неналежне виконання зобов'язань за спірним договором позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 315 064,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 631 139,23 грн.

Відповідач визнав вимоги в частині стягнення з нього 3% річних у сумі 315 064,10 грн., які були перевірені та правомірно стягнуті з нього судом на користь позивача, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду також погоджується із зробленим місцевим господарським судом перерахунком інфляційних втрат, оскільки їх нарахування позивачем з лютого 2011 р. по червень 2011 р. було проведено всупереч положенням договору та вимогам чинного законодавства без урахування періоду з липня 2011 р. по листопад 2011 р., тобто розрахунок інфляційних втрат позивач повинен був зробити на момент пред'явлення позову, а не станом на червень 2011 р., у зв'язку з чим сума інфляційних збитків повинна дорівнюватися 379 595,69 грн., виходячи з наступного розрахунку: (16790935,30 х 0,987 (липень 2011 р.) х 0,996 (серпень 2011 р.) х 1,001 (вересень 2011 р.) х 1,000 (жовтень 2011 р.) х 1,001 (листопад 2011 р.)) - 16790935,30 = - 251543, 54 грн. - на цю суму відбулася дефляція, яка зменшує розмір розрахованих позивачем інфляційні втрат (631 139,23 - 251 543,54 = 379 595,69 грн.).

Такий висновок мотивований тим, що статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Стосовно твердження позивача про те, що дії суду першої інстанції по збільшенню періоду нарахування інфляційних втрат впливають на ціну позову, яку позивач визначає самостійно, суперечать ст. 55 ГПК України (порушують процесуальні права позивача на самостійне визначення ціни позову) та порушують норми статті 83 ГПК України, оскільки господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог для захисту інтересу відповідача, колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються судовою практикою. Так, правова позиція суду першої інстанції про зменшення суми інфляційних витрат, з яким погоджується колегія суддів, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році"господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Щодо зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення - колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду і в цій частині та зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.3.1 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору він зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 договору строк позовної давності про стягнення неустойки встановлюється тривалістю 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 297 506,52 грн. за період з 07.06.2011 р. по 07.12.2011 р. та надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

За приписами ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання даного рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки.

Харківський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, а також про надання відстрочки виконання рішення суду, враховуючи фактичні обставини справи, а саме:

- відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості;

- на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. На даний час тарифи на теплопостачання покривають лише на 55 % витрат на їх виробництво;

- однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги станом на 1.03.2012 р. у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території" досягли по теплопостачанню суму у розмірі 26 818 908,42 грн.;

- крім населення несвоєчасно розраховуються відповідачем бюджетні установи (організації), які станом на 1.03.2012 р. заборгували суму у розмірі 13 893 757,23 грн.;

- субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів;

- обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію за період 2010 - 2012 р.р. - 37931606,00 грн., яка складається з недоплаченої державою суми у розмірі 5 215 241,00 грн. за 2010 р. та з заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію за 2011, 1 квартал 2012 р. у розмірі 32 716 365,00 грн.;

- тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи №31 від 10.12.2012 р., проведеної НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області, в якій, зокрема, зазначено про те, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, розрахуватися підприємство за договором постачання газу № 06/10-2251 БО-32 від 20.12.2010 р. без зовнішнього фінансування не може;

- сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми 3 % річних та інфляційних втрат мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно застосовані положення вищевказаних правових норм, та враховано, що заборгованість відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв.

Отже, посилання відповідача на важкий фінансовий стан в зв'язку з зазначеними обставинами обґрунтовано оцінені судом першої інстанції як виключні, що одночасно є підставою і для зменшення суми пені, і для надання відстрочки.

Дана правова позиція з вищевикладених питань узгоджується з практикою Вищого господарського суду України по аналогічним справам, яка склалась та існує на сьогодні на дану економічну ситуацію в державі на відміну від позивача, який посилався на практику Вищого господарського суду України 2009-2010 р.р. Це, зокрема, викладено у постановах: від 23.05.2012 р. №5023/128/12, від 13.08.2012 р. №5023/1324/12, від 13.08.2012 р. у справі №5023/1235/12, від 13.08.2012 р. у справі №5023/1231/12, від 22.08.2012 р. у справі №5023/579/12, від 27.09.2012 р. у справі №16/4/5022-107/2012, від 31.10.2012 р. у справі №5015/2216/12, від 19.12.2012 р. у справі №5023/3165/12, від 19.12.2012 р. у справі №5019/880/12.

З огляду на вищенаведені постанови Вищого господарського суду України, позиція Вищого господарського суду підтверджує висновки, зроблені в рішенні суду першої інстанції стосовно підстав зменшення розміру пені, зменшенні суми інфляційних витрат та надання відстрочки виконання рішення.

Отже, оцінюючи доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає їх такими, що зроблені при довільному тлумаченні умов договору та норм чинного законодавства, за своєю суттю є переоцінкою встановлених судом обставин справи.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю доказів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, в зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду Харківської області від 01.02.2013 р. у справі № 5023/10324/11 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2013 р. у справі № 5023/10324/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.04.2013 р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.