П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 квітня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів:Григор'євої Л.І.,
Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,
Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,
Онопенка В.В.,Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про поділ жилого будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні, за зустрічним позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_9 про виділ із спільної часткової власності,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2005 року ОСОБА_12 і ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визначення порядку користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та усунення перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер.
ОСОБА_9 як правонаступник ОСОБА_12 уточнила позовні вимоги та просила: припинити право спільної часткової власності шляхом поділу будинку в натурі відповідно до належних сторонам часток; виділити в натурі належні їй 80/100 часток жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок, відповідно до часток кожного зі співвласників. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить 80/100 часток спірного будинку, а інші 20/100 належать порівну ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Згідно з технічною документацією на земельній ділянці площею 324 кв.м знаходяться жилий будинок літ. "А", літні кухні літ. "Б" і "Н", сараї літ. "В" і "К", навіс літ. "Г", убиральні літ. "М" та підвал літ. "пБ". Оскільки співвласниками не досягнуто згоди щодо способу поділу спірного будинку та земельної ділянки, просила про задоволення позову.
У січні 2006 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулися із зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони є власниками 20/100 часток будинку АДРЕСА_1. Оскільки згоди щодо поділу будинку між співвласниками не досягнуто, просили поділити спірний будинок відповідно до часток співвласників та умов договору дарування від 7 вересня 2000 року - виділити їм у будинку літ "А" жилу кімнату 1-5 площею 19, 1кв.м, кухню 1-6 площею 12, 5 кв.м; веранду літ. "аІ", літню кухню літ. "Н", убиральню літ. "Л" і сарай літ. "К".
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року позов ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і ОСОБА_11 задоволено частково. Здійснено виділ частки в натурі зі спільної часткової власності ОСОБА_9 у жилому будинку, а саме: в будинку літ "А" - передпокій 2-1 площею 4,4 кв.м, кухню 2-2 площею 6, 5 кв.м, передпокій 2-3 площею 8,6 кв.м, убиральню 2-9 площею 2,2 кв.м, жилу кімнату 2-4 площею 14 кв.м, жилу кімнату 2-6 площею 6,7 кв.м, жилу кімнату 2-7 площею 11,8 кв.м, частину жилої кімнати 1-6 площею 7,4 кв.м, передпокій 1-1 площею 1,6 кв.м, кухню 1-2 площею 4,3 кв.м, ванну 1-3 площею 1,8 кв.м, підвал літ. "п/А2", навіс літ. "а2", навіс літ. "Г", сарай літ. "Д", убиральню літ. "Л", сарай літ. "К", на суму 84 904 грн 18 коп., що менше ніж її ідеальна частка на 11 567 грн. 12 коп. і відповідає 70/100 часткам жилого будинку згідно з варіантом №1 висновку № 31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року.
Виділено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 приміщення в жилому будинку літ. "А", а саме: жилу кімнату 1-5 площею 19, 1 кв.м, частину жилої кімнати 1-6 площею 5,1 кв.м, літню кухню літ. "Н", на суму 35 684 грн 94 коп, що більше ніж їхня ідеальна частка на 11 567 грн. 12 коп. і відповідає 30/100 часткам жилого будинку згідно з варіантом № 1 висновку № 31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року.
Зобов'язано ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_11. здійснити переобладнання приміщень згідно з висновком № 31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року.
Стягнуто з ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 компенсацію за зменшення частки в жилому будинку в розмірі 5 859 грн 22 коп. з кожного.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_9 на жилий будинок та господарські споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Визначено порядок користування земельною ділянкою, площею 324 кв.м згідно з першим варіантом висновку № 31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року, а саме: виділено ОСОБА_9 у користування земельну ділянку площею 259, 2 кв.м, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 64, 8 кв.м.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2012 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_10 і ОСОБА_11 зі спільної часткової власності - жилого будинку АДРЕСА_1 такі приміщення: у будинку літ. "А" - жилу кімнату 1-5 площею 19, 1 кв.м, кухню 1-6 площею 12,5 кв.м., веранду літ. "а1", літню кухню літ. "Н", сарай "К".
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року ОСОБА_9 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У заяві про перегляд ухвали судді Верховного Суду України ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року й рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2012 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 183, чч. 1, 2 ст. 364, ст. 358 ЦК України.
Як на підставу для перегляду зазначеного рішення заявниця послалася на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2012 року, від 30 травня 2012 року, від 21 листопада 2012 року, від 6 грудня 2012 року, від 25 квітня 2012 року, від 15 лютого 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2012 року справу допущено до провадження Верховним Судом України у порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що до 21 липня 1992 року жилий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належав на праві спільної часткової власності трьом співвласникам, а саме: 1/6 частка - ОСОБА_9 (зараз ОСОБА_9) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 травня 1983 року, 1/6 частка - ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 червня 1988 року та 4/6 частки - ОСОБА_15 (1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності від 31 травня 1983 року та 1/6 - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 травня 1983 року).
Угодою, посвідченою Першою Сімферопольською державною нотаріальною конторою від 9 грудня 1983 року, співвласниками був визначений порядок користування жилим будинком.
21 липня 1992 року ОСОБА_15 уклала договір дарування на користь ОСОБА_16, відповідно до якого в користування останньої перейшли житлова кімната 1-5, площею 19,1 кв.м, кухня 1-6, ост. веранда літ."а1", літня кухня літ. "Н", сарай літ. "К". На підставі заяви ОСОБА_15 органами технічної інвентаризації проведено розрахунок частки відчужуваних будівель, яка склала 20/100 часток жилого будинку. 7 вересня 2000 року ОСОБА_16 подарувала свою частку відповідачам ОСОБА_11. За цією угодою до них перейшли ті самі приміщення, які отримала за договором дарування ОСОБА_16
Згідно з рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради народних депутатів від 13 лютого 1998 року № 223 земельна ділянка площею 324 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, передана в спільну часткову власність ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_9 та ОСОБА_14
Таким чином, на час звернення ОСОБА_9 до суду їй на підставі договору дарування від 21 жовтня 2004 року належала 1/6 частка зазначеного жилого будинку, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 8 листопада 2006 року - 140/300 часток та 1/6 частина будинку - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 травня 1983 року, а всього 80/100 часток жилого будинку. ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 7 вересня 2000 року належить по 10/100 часток цього самого будинку (усього 20/100).
Задовольняючи частково позови ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі ч. 1 ст. 364 ЦК України, суд першої інстанції виходив із можливості виділу частки ОСОБА_9 зі спільної часткової власності та залишення іншої частини будинку в спільній частковій власності ОСОБА_11 згідно з першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року № 31-0512, оскільки, на думку суду, запропонований варіант найбільше відповідає інтересам співвласників та належним їм ідеальним часткам (70/100 і 30/100, замість 80/100 і 20/100). З тих самих підстав та з урахуванням варіанта виділу частки будинку суд відповідно до ч. 4 ст. ст. 120 ЗК України установив порядок користування земельною ділянкою.
При цьому судом зазначено, що угода про користування спірним жилим будинком, укладена попередніми власниками будинку 9 грудня 1983 року, відповідно до ч. 4 ст. 358 ЦК України є обов'язковою для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно, при користуванні цим майном, однак не є обов'язковою та безумовною умовою для виділення частки з майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до ст. 364 ЦК України. Крім того, ураховуючи, що в результаті виділу ОСОБА_9 частки будинку ОСОБА_11 передано в спільну часткову власність частину будинку, що перевищує їхні частки в спільному майні за рахунок зменшення частки ОСОБА_9, суд стягнув на користь останньої грошову компенсацію за зменшення належної їй частки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_9 та про часткове задоволення позову ОСОБА_10 і ОСОБА_11, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що виділ частки зі спільної часткової власності повинен відбуватися за другим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, з урахуванням угоди про порядок користування жилим будинком, укладеної попередніми власниками 9 грудня 1983 року, яка є обов'язковою, та тих обставин, що за договором дарування ОСОБА_11 набули право власності на конкретні приміщення; підстав для стягнення грошової компенсації за зменшення частки на користь ОСОБА_9 суд не знайшов.
У той же час у судових рішеннях, ухвалених в аналогічних справах із застосуванням зазначених матеріальних норм права та доданих до заяви ОСОБА_9 як приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, містяться протилежні висновки, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України є підставою для перегляду оскаржуваного судового рішення.
Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, яким скасовано рішення апеляційного сулу й залишено в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що поділ (виділ) спільного часткового майна проводиться в натурі відповідно до часток кожного зі співвласників, незалежно від установленого договором сторін порядку користування спільною власністю, оскільки такий договір не позбавляє сторони права на виділ у натурі своїх часток, що є в спільній частковій власності.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, указав на помилковість висновку апеляційного суду про необхідність поділу земельної ділянки відповідно до порядку користування, що фактично склався між співвласниками, за яким частка одного зі співвласників збільшена більше ніж удвічі порівняно з його часткою в спільній власності на будинок. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що під час поділу земельної ділянки в натурі пріоритетним є право власності, а відтак значне збільшення площі земельної ділянки, яка виділена одному з співвласників, є істотним порушенням права власності іншого співвласника.
Таким чином, суд касаційної інстанції в цих випадках виходив із того, що при виділі частки зі спільного майна (поділі спільного майна) у натурі слід у першу чергу враховувати не договори про порядок користування спільною частковою власністю, а розмір належних співвласникам часток у праві спільної часткової власності.
Крім того, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року, де міститься висновок щодо пріоритетних умов поділу спільного часткового майна, згідно з якими при обранні варіанта поділу зазначеного майна в натурі слід обирати такий варіант, при якому частки майна, які виділяються співвласникам, найбільше відповідають їхнім ідеальним часткам, також зазначено, що за наявності найменшого відхилення від ідеальних часток підлягає стягненню відповідна грошова компенсація. Аналогічний висновок про обов'язковість сплати грошової компенсації співвласнику за зменшення його частки в спільному майні у разі його поділу (виділу) міститься також в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2012 року, 21 листопада 2012 року та 6 грудня 2011 року.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права - ч. 2 ст. 183, чч. 1, 2 ст. 364, ст. 358 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Відтак домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їхньої спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння й користування спільним майном. Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст. ст. 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.
На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини сторін регулюються нормою ст. 364 ЦК України.
У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).
Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).
Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції у своїх ухвалах від 15 лютого 2012 року, від 25 квітня 2012 року, від 30 травня 2012 року, від 5 листопада 2012 року, від 21 листопада 2012 року, від 6 листопада 2011 року.
Таким чином, відступивши від принципу поділу (виділу частки) спільного часткового майна пропорційно ідеальним часткам співвласників, визнавши обов'язковою умовою такого виділу договір про порядок користування спільним частковим майном і значно збільшивши частку в спільній частковій власності ОСОБА_11, не стягнувши при цьому компенсацію на користь ОСОБА_9 за зменшення її частки при виділі в натурі, суд касаційної інстанції неправильно застосував наведені норми матеріального права, у зв'язку із чим судове рішення не можна визнати законним.
Оскільки від вирішення питання про виділ частки (поділ будинку) залежить вирішення спору щодо земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року підлягає скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 355, 3603 , 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2012 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді:Л.І. Григор'єва Л.І. Охрімчук
В.І. Гуменюк Я.М. Романюк
Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін
В.В. Онопенко