П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2013 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Патрюка М.В.

Суддів:Григор'євої Л.І.,Онопенка В.В.,Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року у справі за заявою прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до ОСОБА_9 про стягнення суми,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2010 року прокурор Подільського району м. Києва звернувся до суду із заявою в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до ОСОБА_9 про стягнення 1 699 106 грн. Заявник зазначав, що в травні 2009 року рішенням Київської міської ради ОСОБА_9 передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, на яку 16 вересня 2009 року йому видано державний акт. На зазначеній земельній ділянці знаходилися багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких відповідач на підставі ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» мав сплатити до міського бюджету під час передачі земельної ділянки йому у власність. Посилаючись на те, що відновну вартість зелених насаджень відповідач не сплатив, прокурор просив задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 2 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2012 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заступник Генерального прокурора України просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів, квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Гнатюка М.М. та представника Київської міської державної адміністрації Савича С.В. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що рішення компетентного органу про видалення зелених насаджень не приймалося, ордер на їх видалення не видавався, факту знесення дерев та газону не встановлено, а акт оцінки зелених насаджень викликає сумніви у правильності визначення їх відновної вартості.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року у справі № 6-42974 св 12, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів, квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045 посилається заявник, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відновна вартість зелених насаджень, розташованих на переданій у власність земельній ділянці, сплачується особою, якій земельна ділянка передана у власність, під час передачі такої ділянки у її власність і не пов'язується з прийняттям рішення та самим фактом видалення зелених насаджень.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права Верховний Суд України виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки, а також на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» в цій же редакції видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 1045.

На підставі п. 11 зазначеного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній чи юридичній особі, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.

Подальше видалення таких зелених насаджень у відповідності до п. 10 Порядку здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без сплати їх відновної вартості.

Отже, в разі набуття права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості розташованих на ній багаторічних насаджень законодавець пов'язує з фактом переходу права власності на них до власника земельної ділянки, а не з фактом їх фактичного видалення.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідачу передано у власність земельну ділянку, на якій розташовано багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких під час її передачі у власність до бюджету сплачено не було.

Встановивши такі обставини суд помилково вважав, що підставою для сплати відновної вартості цих багаторічних насаджень є факт їх видалення з дотриманням встановленого для цього порядку. Наявні в суду сумніви щодо правильного визначення позивачем розміру відновної вартості зелених насаджень також не можуть бути підставою для відмови в позові.

Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року скасувати і направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін