Апеляційний суд міста Києва

МСП - 03680, м. Київ - 680, площа Солом'янська, 2-а

Справа №22- 4697 Головуючий у 1-й інстанції: Шереметьєва Л.А.

Доповідач: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Орленко Т.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа: ОСОБА_5, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року позивач звернулася до суду з позовом і просила визнати відповідачів такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Посилалася на те, що відповідачі її колишній чоловік та свекруха,більше трьох років, а саме з 2009 року вони не проживають у квартирі та не з'являються в ній.

Дані обставини зафіксовані Актами від 06.04.2012, 05.06.2012 та 07.08.2012 року, складеними нею, сусідами та консьєржкою будинку. Даними актами приведені в них особи підтвердили, що вони не бачили та не спілкувалися з відповідачами і підтверджують, що останні не проживають у квартирі більше трьох років.

Відповідачі не беруть участі у облаштуванні та ремонті квартири та не сплачують витрати на комунальне обслуговування. Такі платежі сплачуються виключно нею.

Для врегулювання питання щодо перерахування суми комунальних послуг у зв'язку з непроживанням відповідачів у квартирі, вона в лютому 2012 року зверталася до ВСП «Відрадненський», однак їй в цьому було відмовлено. Питання збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами вирішується відповідно до ст. 71 ЖК України.

Відносно відповідачів відсутні будь-які з перерахованих причин, однак відомо, що вони проживають за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є відповідачка ОСОБА_4 Виходячи з цих обставин, просила задовольнити позов.

РішеннямСолом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 р. у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його необґрунтованість, незаконність, порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Подала клопотання про виклик свідка ОСОБА_8 в рамках розгляду апеляційної скарги. Зокрема зазначала, що судом не було з'ясовано характер встановленого піклування відповідачем над ОСОБА_9 , оскільки встановлення піклування за бабусею відбулося після подання позову позивачем. Вказувала, що суд не встановив той факт, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні більше 3 років без поважних на те причин. Окрім того, відповідач створював неможливі умови для спільного проживання, вчиняв конфлікти, застосовував до позивача фізичну силу, не турбувався за сина та після стресу син захворів на псоріаз. Щодо відповідача 2, зазначала, що свекруха ввела в оману позивача, прописалася на спірну жилу площу і після цього стала проживати разом та створювати конфліктні ситуації, викликати міліцію та скаржитися дільничому міліціонеру. При цьому мала своє власне житло. Отже, на думку позивача, наявність постійних конфліктів на сімейному грунті не є поважною причиною для незастосування ст.71-72 ЖК України та того, що відповідачі не могли за таких підстав проживати в спірній квартирі. Таким чином, немає жодних підтверджень неправомірної поведінки позивача відносно відповідачів, що унеможливлює продовження строку, протягом якого за відповідачами зберігається право на користування жилим приміщенням. Наведені твердження відповідачів щодо тяжкого фізичного стану та необхідності піклування над членом сім`ї є такими, що викликають сумніви на предмет їх достовірності та такими, що суперечать фізичному стану та способу життя самих відповідачів. Наведена інформація, щодо наявності у відповідача 2 на праві власності квартири, у якій мешкає і відповідач 1, при цьому, що ці факти визнано відповідачами, та підтверджено факт забезпечення відповідачів іншим житло, що не порушує їх прав. Судом в порушення вимог ЦПК України було застосовано приписи норми ст. 71 ЖК України про поважність причин не проживання у спірному приміщенні, вимоги відповідачів про продовження користування жилим приміщенням не було.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд 1-ої інстанції виходив з того, що позивач заявила позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням лише з підстав не проживання їх у спірному жилому приміщенні без поважних причин більше 6 місяців, визначених ст.71 ЖК України. Будь-яких інших підстав, в т.ч. про наявність у власності відповідачки квартири та проживання відповідачів у даній квартирі, тощо, позивачка не заявляла. Суд виходив з вимог ст.64 ЖК України та дійшов висновку, що обставина щодо якої відповідачі не несуть витрат по утриманню житла та комунальних послуг не є підставою для визнання їх такими,що втратили право користуватися жилим приміщенням, а лише дає позивачці право на звернення до суду про стягнення з них понесених нею витрат.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності і повноти з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.

Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила прав користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку

Згідно п. 11 постанови Пленум Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Статтею 64 ЖК України встановлені права та обов'язки для членів сім»ї наймача жилого приміщення, а також осіб, які перестали бути такими, в т.ч. зобов'язання, що випливають з договору найму.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в справі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. Окрім сторін у справі, в квартирі зареєстрований та проживає син позивача та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, 1999 року народження.

Спірна квартира є однокімнатною, жилою площею 12,4 кв.м., і була отримана сім'єю, на той час, позивача та відповідача ОСОБА_3,на підставі обмінного ордера №223 від 15.12.2000 року, а саме: шляхом обміну частини квартири, що належала відповідачу ОСОБА_4, на спірну однокімнатну квартиру, наймачем якої був її зять - чоловік доньки.

19.07.2007 року в квартирі була зареєстрована відповідачка ОСОБА_4.

24.02.2009 року шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 був розірваний в органах РАЦС.

В липні 2012 року позивачка зареєструвала шлюб з громадянином ФРН ОСОБА_8.

Судом першої інстанції встановлено і дані обставини підтверджені в судовому засіданні, що у позивача та відповідача ОСОБА_3, ще задовго до розірвання шлюбу склалися неприязні стосунки, які з часом посилювалися.

Позивачка в суді першої інстанції підтвердила, що з вересня 2008 року вона перебувала в фактичних шлюбних відносинах з теперішнім чоловіком, який з того часу став періодично проживати в спірній квартирі.

Судом першої інстанції встановлено також, що після розірвання шлюбу та виїзду відповідачів з квартири, позивач замінила замки в квартирі, ключів від яких відповідачам не надала.

Обгрунтовуючи необхідність заміни ключів, позивач посилалася на те, що в її відсутності з квартири стали пропадати її речі та гроші, і вважала, що це робить відповідач.

Із матеріалі справи вбачається, що до органів міліції із заявами про крадіжки вона не зверталася.

Наявність неприязних стосунків між сторонами підтверджується і їх численними зверненнями до органів міліції та рішеннями, прийнятими за результатами цих звернень.

Крім того, дані обставини підтверджуються і постановою Солом'янського районного суду м. Києві від 25.02.2008 року відносно відповідача за ст. 173-2 ч.1 КУпАП.

Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_3 двічі отримував серйозні переломи рук та ніг, які вимагали серйозного медикаментозного лікування, оперувавання та догляду, якого він не міг отримати, проживаючи в спірній квартирі.

Крім того, з наданої в суді першої інстанції меддокументації вбачалося, що відповідач ОСОБА_4 з 1997 року також знаходиться під постійним медичним наглядом, має ряд серйозних захворювань, які потребують постійного лікування, стороннього догляду та спокою, які неможливо створити в однокімнатній малометражній квартирі та неприязних стосунках між її мешканцями.

Рішенням Опікунської ради Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 27.12.2012 року відповідач призначений піклувальником своєї бабусі ОСОБА_9, 1923 рокународження, яка потребує стороннього догляду.

Разом з тим, сторонами не заперечувалося, що між відповідачами та позивачем на протязі тривалого часу виникали сварки та конфлікти, позивач самовільно змінила вхідні замки, в квартиру відповідачів не впускала, в зв'язку з чим відповідач ОСОБА_3 змушений був проживати по АДРЕСА_2.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не проживання відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в спірній квартирі викликано поважною причиною, оскільки між позивачем ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки, існували постійні конфлікти, що унеможливлювало їх сумісне проживання. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заявленого позову в частині визнання відповідачів таким, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: