Справа № 2-204/12 Головуючий у І інстанції Нікушин В.В.

Провадження № 22-ц/780/1980/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.

Категорія 19 12.04.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Баліна П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочинів, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним правочинів.

В обґрунтування позовних вимог позову вказувала, що довіреність на представництво її інтересів, видана на ім'я ОСОБА_5 від 02.11.2009р., за якою були укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки та будинку позивачки, не підписувалась нею. Зазначала, що дані обставини підтверджуються постановою про порушення кримінальної справи № 13-8236, від 09.08.2011 року за фактом шахрайства вчиненого в особливо великому розмірі, за ознаками злочину передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, та від 05.08.2011р. за фактом підробки офіційного документу - доручення від імені ОСОБА_4 від 02.11.2009р., за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України та висновком №8456/11-11 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 13-8236 від 25.10.2011 року, проведений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, яким встановлено, підписи та рукописні записи у Довіреності від 02.11.2009, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4

Вважаючи, що земельна ділянка та будинок, що належали позивачці на праві власності, вибули з її володіння незаконно, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 (через представника ОСОБА_5.) та ОСОБА_2, від 14.11.2009р., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2296 га та житловий будинок, що розташовані за вищезазначеною адресою. Стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2013 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та визнано за позивачкою право власності на земельну ділянку площею та житловий будинок, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу з володіння позивачки вибули належні їй на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 3222482000:10:001:0134 розташована за адресою: АДРЕСА_1, та побудований на ній житловий будинок (а.с.76-78). Зазначені договори були вчинені від імені позивачки ОСОБА_4 представником ОСОБА_5 за дорученням (а.с. 79), що видане на представництво її інтересів на ім'я ОСОБА_5 від 02.11.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 09.08.2011 року була порушена кримінальна справа № 13-8236, за фактом шахрайства вчиненого в особливо великому розмірі, за ознаками злочину передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, та від 05.08.2011р. за фактом підробки офіційного документу - доручення від імені ОСОБА_4 від 02.11.2009р., за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а.с. 8,9).

З висновоку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 05.08.2011р. № 393 ВКД, встановлено, що підпис в графі «ПІДПИС» у довіреності ОСОБА_4 серії ВМІ № 179451 від 02.11.2009р. виконаной, ймовірно, не ОСОБА_4

Згідно Висновку №8456/11-11 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 13-8236 від 25.10.2011 року проведений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, яким встановлено, що: «Підписи та рукописні записи «ОСОБА_4.» від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис:» у першому та другому примірниках Довіреності від 02.11.2009, складеної від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5, номер в реєстрі 466, бланк ВМІ № 179451, на право представництва інтересів в усіх органах державної влади, підприємствах, установах і організаціях з приводу здійснення права власності та переоформленню документів необхідних для продажу та по питанню відчуження земельної ділянки площею 0,2296 га і будинку, розташованого на цій ділянці за вищезазначеною адресою, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6, - виконані не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво зиникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства ч.1, ч.3 ст.237 ЦК України.

Відповідно до ст. 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Як то передбачено ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені істинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для

чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що договір представництва є неукладеним, а відтак зазначені договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку є недійсним, відповідно до ст.203 ЦК України, оскільки вчинений особою, яка не мала певного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що на підставі вищезазначеного законодавства та встановлених обставин справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорюванні правочини укладені на підставі довіреності, яка не підписувалась і не видавалась позивачем.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 216 недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту пра ва власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на спірне майно, задоволенню не підлягають, оскільки потреба в такому способі захисту права власності у позивача відсутня.

Отже, враховуючи вищезазначене, визнати повністю законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на на земельну ділянку та житловий будинок повинно бути скасоване з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2013 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,2296 та житловий будинок, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову з задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_4.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: