ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р.                                                                                Справа №  12/69

За позовом обласного державного комунального підприємства “Чернівціоблтепломережа”

до житлово-будівельного кооперативу № 11, м. Чернівці

про примусове укладання договору  

Суддя      С.М. Гушилик

Представники:

Від позивача – Палагнюк І.М., начальник юридичного відділу, дов. № 891 від 24.03.2006 р.

Від відповідача – Ліщук Г.Р.- голова правління, Дубець О.С., дов. від 04.05.2006 р.

За погодженим клопотанням представників сторін спір вирішено поза межами двох місяців.

СУТЬ СПОРУ:          

ОДКП “Чернівціоблтепломережа” звернулось з позовом до житлово-будівельного кооперативу № 11 про примусове укладання договору на постачання теплової енергії в гарячій воді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем і відповідачем існують договірні правовідносини на постачання теплової енергії у гарячій воді, які оформлені договором № 904. Відповідно до Прикінцевих положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги” договори про надання житлово-комунальних послуг, які були укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність до Закону в строк до 01.01.2006 р., договори, які не були приведені у відповідність із Законом, втрачають чинність. На цій підставі у відповідності з типовим договором, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, позивач розробив договір про постачання теплової енергії, проект якого надіслав відповідачу для підписання, однак відповідач відмовився від підписання цього договору всупереч Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Господарського Кодексу України та “Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, мотивуючи це тим, що він не ухиляється від укладання договору на постачання теплової енергії, проте він не згідний з окремими умовами запропонованого договору, зокрема щодо тарифів за наявності та відсутності лічильників тепла, щодо відшкодування теплових втрат, порядку зменшення розміру плати за недоотримані послуги та ін.

29.05.2006 року від позивача надійшло клопотання про зміну позовних вимог, в якому він просить зобов’язати відповідача укласти договір про постачання теплової енергії відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами та типовим договором.

Розпорядженням голови господарського суду Чернівецької області Желіка Б.Є. від 30.06.2006 р. у зв’язку з виходом судді Бутирського А.А. у відпустку справу передано до провадження судді Гушилик С.М.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що у позові належить відмовити з наступних підстав.

Так, 01.12.2004 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір № 904 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

22.12.2005 р. позивач, відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про житлово – комунальні послуги» надіслав відповідачу проект договору про постачання теплової енергії № 904 від 01.12.2005 р. Зазначений проект договору відповідачем підписаний не був, у зв’язку з чим позивач 31.01.2006 р. повторно направив його відповідачу для підписання.

Після порушення провадження в даній справі відповідач підписав проект договору № 904 від 01.12.2005 р. з протоколом розбіжностей від 28.04.2006 р. направив позивачу цей протокол розбіжностей. Вказаний протокол містить розбіжності по 24-х пунктах договору № 904 від 01.12.2005 р.

Позивач у свою чергу виклав зауваження до протоколу розбіжностей до договору № 904 від 01.12.2005 р. про постачання теплової енергії, у якому з 24-х пунктів розбіжностей погодився з 8 пунктами.

30.07.2004 року набув чинності Закон України “Про житлово-комунальні послуги” (далі – Закон), який поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами.

У ст. 1 цього Закону надані визначення, згідно з якими:

- балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

- виробник - це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

- виконавець – це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

а споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

Таким чином, згідно з Законом позивач є виробником теплової енергії, відповідач балансоутримувачем та одночасно виконавцем щодо надання послуг з теплопостачання мешканцям будинку кооперативу № 4, які є споживачами цих послуг.

Пунктом 1 частини 2 статті 20 Закону передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, однак відповідач не є споживачем у розумінні Закону.

Визначення основних правових, економічних та організаційних засад діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання здійснюється Законом України “Про теплопостачання”.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України “Про теплопостачання” споживач або суб'єкт теплоспоживання (в даному випадку відповідач) має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зобов’язання відповідача укласти договір з позивачем, крім того, з урахуванням зміни позовних вимог згідно з клопотанням від 29.05.2006 р. позовні вимоги стали безпредметними, оскільки під час судового розгляду  повинен бути досліджений текст договору, який сторона просить зобов’язати примусово укласти другу сторону. Змінивши позовні вимоги і прохаючи суд зобов’язати відповідача укласти договір з позивачем про постачання теплової енергії відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами та типовим договором (а не договору № 904 від 01.12.2005 р.), позивач не надав проекту такого нового договору, який, крім того, був би в установленому порядку направлений відповідачу на розгляд, як цього вимагає чинне законодавство.

Підписання відповідачем спірного договору № 904 з протоколом розбіжностей в ході судового розгляду справи жодним чином не впливає на правову оцінку позовних вимог позивача.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог, якщо про це немає клопотання заінтересованої сторони.

У відповідності до частин 4 і 5 статті 181 Господарського Кодексу України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Клопотання чи заяви про зміну вимог щодо розгляду неурегульованих розбіжностей згідно з протоколом розбіжностей до договору № 904 від 01.12.2006 р. позивач не заявляв.

За таких обставин у позові належить відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                                  В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження до Львівського апеляційного господарського суду.

Суддя                                                                           Гушилик С.М.