Апеляційний суд міста Києва

МСП - 03680, м. Київ - 680, площа Солом'янська, 2-а

Справа №22-3293 Головуючий у 1-й інстанції Колесник О.М.

Доповідач Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Котули Л.Г.

при секретарі Орленко Т.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

06 вересня 2012 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення.Свої вимоги мотивувала тим, що позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстровані крім неї, відповідач ОСОБА_3, їх спільний син ОСОБА_4 та донька позивача ОСОБА_5 З 2011 року стосунки між сторонами погіршились. ОСОБА_3 є постійним ініціатором всіх сварок, неодноразово застосовував фізичне насильство відносно позивачки та її дітей. Своєю поведінкою він унеможливлює його проживання в даній квартирі і створює нестерпні умови для інших її мешканців, оскільки систематично порушує правила сумісного проживання. Його присутності стали боятись діти і позивачка. Тому просила виселити відповідача ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального та матеріального права, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи тим, що суд не дослідив докази, а саме не звернув уваги, що відповідач є соціально небезпечним для сім'ї, несе загрозу, застосовує насильство як до неї так і до дітей. Судом не встановлено факт, що квартира належить на праві приватної власності позивачу і відповідач не має ніякого відношення до неї. Зазначали, що відповідач псує майно, виносить речі з дому в ломбард, кошти використовує на власні потреби.

Позивач та її представник в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подане клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з розглядом іншої справи не є поважною причиною з відкладення розгляду справи, крім того судом по справі оголошувалась перерва. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог в розумінні ст. 60 ЦПК України. Оскільки обставини щодо систематичного порушення відповідачем правил соціального співжиття, які роблять неможливим для інших членів сім`ї проживання з відповідачем в одній квартирі, протиправної поведінки щодо дружини та дітей за місцем проживання, не знайшли свого підтвердження, а тому судом не встановлено підстав для виселення відповідача із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Таких висновків суд дійшов виходячи з дійсних обставин справи, з дотриманням вимог матеріального права - ст.ст. 116, 157 ЖК України.

У відповідності до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 1, ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, і це вірно встановлено судом першої інстанції, що 04 березня 2005 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3, запис №207 у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї (а.с.21). 10.03.2009 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації в період шлюбу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.4). Як вбачається з реєстраційного напису дана квартира 16.03.2009 року була зареєстрована в КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" (а.с.4, зворот, бік). Вказана квартира є трьохкімнатною, ізольованою, жилою площею 57,80 м2 та загальною площею 103,50 м2. На день розгляду справи в спірній квартирі зареєстровані та проживають сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, про що свідчать довідки адресного бюро (а.с.6-7) та їх діти.

Пред`являючи позов до суду про виселення відповідача зі спірної жилої площі позивачка стверджувала про те, що останній створює неможливі умови для сумісного проживання.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Так, позов до суду позивачкою був пред`явлений 06.09.2012 р.

Докази про неможливість сумісного проживання були стороною позивачки зібрані після пред`явлення позову до суду.

До того ж, у постановах ДІМ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві 12.09.2012 року (а.с.23; 25), одну - від 29.09.2012 року (а.с.27), дві - від 25.10.2012 року (а.с.51; 53)- в порушені кримінальної справи відмовлено і вони не свідчать про те, що відповідач створює неможливі умови для проживання.

Постанова від 25.10.2012 року (а.с.51) містить обопільні звинувачення сторін у сварці, яка відбулась 16.10.2012 року, оскільки позивачка вказала, що між нею та чоловіком виник словесний конфлікт без застосування фізичної сили, а відповідач звернувся із заявою до міліції, що того ж дня під час сварки позивачка вилила на нього гарячий окріп, завдавши йому тілесних ушкоджень.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачка не надала суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 57,58 ЦПК України, а конфлікти між сторонами носять взаємний характер, а отже протиправна поведінка з боку відповідача до позивачів відсутня.

У відповідності до вимог ч.ч.1, 2 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В процесі розгляду апеляційної скарги позивачкою в підтвердження позовних вимог апеляційній інстанції надано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року, яким задоволено позовні вимоги про визнання квартири особистою приватною власністю позивача.

Разом з тим, вказане рішення / не набрало чинності/ було ухвалене судом після того, як розглянута справа щодо виселення відповідача зі спірної квартири і будь-якого правового значення для апеляційного розгляду справи воно не має, оскільки правовою підставою для виселення відповідача із квартири позивач зазначала неможливість сумісного проживання (ч.1 ст. 116 ЖК), а не підстава того, що вона є власником квартири.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2012 року, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: