Справа №22а-801/06                                                      Головуючий 1інстанції:

Лизенко І.В. Доповідач :МартинюкВ.І.

УХВАЛА

іменем  України

11 жовтня 2006р.        Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого - Мартинюка.В.І. суддів: Темнікової В.І.Ступіної Я.Ю. при секретарі:Форощук О.В. за участю Юрлова Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської Ради ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області   від 26 червня 2006 р.

по справі адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_2 до Лисичанського міського управління праці і соціального захисту населення Лисичанської міської Ради про стягнення матеріальної допомоги учасникам бойових дій, -

встановила:

05 травня 2006 р. позивач звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги у розмірі 1898, 75 гнр.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 26 червня 2006 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2005 р. у сумі 1410 гривень.

У задоволені позивних вимог позивача про стягнення щорічної одноразової допомоги до 05 травня за 2003-2004 р. у сумі 488 грн.75 коп. відмовлено за пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

В     апеляційній    скарзі    апелянт         просить    відмінити    постанову

Лисичанського міського суду Луганської області від 26 червня 2006 р та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи і  обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову по справі, суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач є учасником бойових дій і згідно п. 5 ст. 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як учасник бойових дій має право на щорічну одноразову допомогу в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка виплачується щорічно до 05 травня. Саме право позивача на отримання грошової допомоги відповідачем не оспорюється. Також суд виходив з того, що розмір грошової допомоги визначений у п.5 ст. 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і тому суд виходив саме з цього розміру при розрахунку боргу. Судом було встановлено, що позив отримував допомогу в розмірі 250 грн., а мав право на отримання у 2005 р. допомоги у розмірі 1660 грн., тому недоотримана сума складає 1410 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Також судом встановлено, що позивач мав право на отримання допомоги до 05 травня у 2003-2004 р. відповідно 236, 5 грн. та 462, 25 грн., а всього 698, 75 грн. Ризниця між належною та невиплаченою сумою складає 488, 75 грн. Право на стягнення цієї суми з відповідача позивач втратив у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Згідно до ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів. Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України, тому суд правильно з огляду на положення ст.22 Конституції України при вирішенні даного позову дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру щорічної допомоги учасникам бойових дій виходити з положень Законів України про бюджет на 2003- 2005 роки, якими виплата щорічної допомоги передбачена у значно менших розмірах. Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" також не передбачено обмеження розміру таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування. Не припустимість звуження прав і свобод ветеранів війни закріплена також в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р., яким визнані такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", згідно яких у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" повинна була здійснюватися у таких розмірах: інвалідам війни І групи 195 гривень, інвалідам війни II групи - 160 гривень, інвалідам війни III групи - 130 гривень, учасникам бойових дій 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 65 гривень. Цим же рішенням Конституційного Суду України було закріплено, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни   і   членів   їх   сімей,   встановлені   раніше   законодавством   України   і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Зважаючи на викладене та враховуючи, що згідно з Конституцією України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є  обов'язком громадян України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п'ятої статті 17 Конституції України.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не має.

На підставі викладеного, керуючись п.1ч.1ст. 198, ст.200, ст.205, 206 КАС України, судова колегія , -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відхилити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 26 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого Адміністративного Суду України безпосередньо протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги.