Головуючий суду 1 інстанції - Сініцина Е.М.

Доповідач - Оробцова Р.І.

Справа № 2-1110/12

Провадження № 22ц/782/386/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого: Оробцової Р.І.

суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О.

при секретарі : Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Перевальського районного суд Луганської області від 26 грудня 2012 року

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частку квартири, про усунення перешкод в праві власності та вселення, -

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2010 року позивач звернулась до суду в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частку квартири, про усунення перешкод в праві власності та вселення, посилаючись на те, що під час перебування ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, вони за спільні кошти придбали на ім'я відповідача квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 1998 року. З 06 квітня 1998 року вона разом з дитиною зареєстровані в квартирі. В липні 2003 року, відповідач вчинив бійку і вона пішла з квартири, припинивши з того часу спільне проживання. В кінці липня 2003 року, вона намагалась потрапити до квартири, але відповідач змінив замки на вхідній двері. Все її майно залишилось в квартирі. В лютому 2004 року Перевальським районним судом їх шлюб розірвано. Відповідач приїжджав до неї в м. Луганськ та привозив речі дитині та іграшки, та в той же день віддав їй 300 гривень за їх спільну квартиру, яка була придбана за 500 гривень, але це відбувалось в машині відповідача і вона написала розписку під тиском, та знаходячись в скрутному матеріальному становищі. Вона раніше не пред'являла позову про розподіл спільного сумісного майна, оскільки відповідач погрожував їй фізичною розправою. Але ще до рішення суду відповідач поселив в квартирі жінку, з якою 23 жовтня 2004 року зареєстрував шлюб. Вона весь час проживає в м. Луганськ, не має свого житла, тому вважає, що квартира АДРЕСА_1, є спільним сумісним майном подружжя, і на підставі ст.70 СК України, підлягає розподілу по 1\2 ідеальної долі кожному. А на підставі ст.317 ЦК України, вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Але відповідач оселив в квартирі свою жінку, чим перешкоджає їй і дитині користуватися своєю власністю, тому на підставі ст.391 ЦК України, вона вимагає усунення перешкоди в користуванні її власністю і вселити їх до квартири.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1\2 частку квартири, про усунення перешкод в праві власності та вселення - відмовлено, в зв'язку з пропуском строку позовної давності і безпідставністю.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд порушив процесуальний закон, суд помилково застосував строк позивної давності, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що сторони визнали, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за 500 гривень на ім'я ОСОБА_4 в час зареєстрованого шлюбу. Позивачка ОСОБА_2 не проживає в квартирі з липня 2003 року. Шлюб між сторонами розірвано в лютому 2004 року. А також те, що 29 березня 2006 року, позивачка отримала кошти за свою частку в квартирі у розмірі 300 гривень.

В ч.2 ст.72 СК України, закріплено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

В суді першої інстанції позивачка стверджувала, що в липні 2003 року пішла з квартири, в лютому 2004 року шлюб розірвала, та з того часу в квартирі проживає дружина відповідача та в березні 2006 року позивач віддавав їй кошти за її частку в квартирі.

З того часу пройшло більше ніж три роки, тому суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно застосував позовну давність та відмовив ОСОБА_2 в цій частині позову.

Розглядаючи позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні власністю, суд першої інстанції обґрунтовано вважав їх безпідставними і необґрунтованими, оскільки позивачка не є власником квартири.

Згідно до ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В частині позовних вимог про вселення позивачки і дитини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка ОСОБА_2 не є власником квартири або членом сім'ї ОСОБА_4, тому не має права на житлову площу в спірній квартирі. А відносно вселення дитини ОСОБА_3, суд встановив, що спору не існує, відповідач не заперечує проти проживання дитини з ним в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, і на цей час дитина зареєстрована в цій квартирі і не має перешкод для постійного проживання.

Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Перевальського районного суд Луганської області від 26 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :