ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2013 року Справа № 9/5005/8811/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя : Першиков Є.В.
судді: Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р.
у справі господарського суду№9/5005/8811/2012 Дніпропетровської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим"
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про за участю представників сторін: позивача - відповідача - стягнення 283 571,02грн. пр. Валанчюс Т.О. - дов. №17/12 від 28.05.12р. ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_1 вид. 05.07.96р.
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача як експедитора 283 571,02грн. збитків, завданих порушенням договірних зобов'язань щодо забезпечення схоронності вантажу під час перевезення.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2012р. (суддя Подобєд І.М.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 283 571,02грн. збитків, у зв'язку з пошкодженням та втратою вантажу під час перевезення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невірну оцінку обставин справи, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. (судді Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2012р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р., а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2012р. залишити в силі.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні відповідача та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор) укладено договір на транспортно-експедиційні послуги №1/2010/2 від 15.04.2010р.
Відповідно до п.п.2.1.1, 2.1.2 договору експедитор зобов'язався надати під завантаження технічно справний, з усіма необхідними документами, рухомий склад в узгоджені сторонами строки, та доставити вантаж на адресу і в строки, вказані замовником у заявці, доставити вантаж в пункт призначення та здати його отримувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що заявка на перевезення вантажу може бути оформлена за допомогою факсимільного зв'язку, яка має юридичну силу нарівні з оригіналом.
За умовами вказаного договору замовник зобов'язався організувати своєчасне навантаження/ вивантаження вантажу відповідно до технічних параметрів автомобіля (вантажопідйомність, навантаження на одну вісь і т.д.). Вага вантажу вважається з тарою, тобто вага брутто. Замовник зобов'язався попереджати експедитора про зміну дати навантаження або інших відомостей, зазначених у заявці, до моменту подачі рухомого складу до місця завантаження, в узгоджені сторонами строки сплачувати рахунки експедитора.
Згідно із п.3.4 договору прийомка-передача виконаних робіт здійснюється сторонами шляхом підписання акта виконаних робіт після виконання експедитором своїх зобов'язань. Зауваження, які стосуються виконаних робіт зазначаються у вказаному акті.
Відповідно до п.4.3 договору, у разі невідповідності кількості і стану вантажу, зазначеному у товарно-транспортних документах, замовник, або уповноважена ним особа (отримувач) повинна зробити відповідні відмітки в екземплярі товарно-транспортної накладної, яку повертає експедитору, а також скласти Акт про пошкодження (недостачу) вантажу, з зазначенням причини та винної особи у пошкодженні. Присутність водія-експедитора, як уповноваженої особи експедитора на вивантаженні та огляді вантажу є обов'язковим.
Судами встановлено, що позивач посилається на передачу 03.05.2011р. електронною поштою відповідачу замовлення на здійснення організації перевезення вантажу - алкогольної продукції зі складу №1 у м. Дніпропетровськ, вул. Булигіна, 6 (пункт навантаження) на склад у місті Харків, пр.-т Постишева, 93 (пункт розвантаження).
Позивач стверджує, що на виконання цього замовлення оформлено перевезення накладними серія 01ААБЕ №988828 від 03.05.2011р., серія 01ААБМ №012006 від 03.05.2011р.
Згідно із зазначеними накладними вантаж прийняв до перевезення водій-експедитор СПД ОСОБА_3, який виступав в якості перевізника.
04.05.2011р. близько 04 години автомобіль, в якому здійснювалось перевезення вищевказаного вантажу (алкогольної продукції), потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті ДТП водій ОСОБА_3 був смертельно травмований на місці пригоди. Також в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений та частково втрачений вантаж, наявний у вказаному транспортному засобі.
Відповідно до акту прийомки №б/н від 04.05.2011р. вартість втраченого вантажу складає 137 476,27грн., вартість пошкодженого вантажу, подальше використання якого неможливе - 146 094,75грн. Загальну суму збитків - 283571,02грн. позивач просив стягнути з відповідача, як сторони по договору на транспортно-експедиторські послуги №1/2010/2 від 15.04.2010р.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, тому задовольнив їх у повному обсязі.
Однак, апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції зазначивши, що заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що замовлення від 03.05.2011р. на перевезення вантажу між комерційними складами позивача, він не отримував та не укладав договір-замовлення з перевізником СПД ОСОБА_3 Вказує, що не має ніякого відношення до здійснення організації перевезення спірного вантажу.
Вирішуючи справу по суті суди виходили з того, що відповідно до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Згідно із ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" істотними умовами договору транспортного експедирування зокрема є відомості про сторони договору, вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, вид транспорту, строк виконання договору, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатись довгострокові договори транспортного експедирування. Статтею 11 зазначеного закону визначено, що експедитор зобов'язаний надати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Відповідно до ст.12 вказаного Закону, клієнт зобов'язаний своєчасно надавати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу. Зазначені вимоги містяться і у ст.933 Цивільного кодексу України.
Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що у будь-якому випадку після надсилання замовником експедитору факсимільним зв'язком заявку на здійснення перевезення вони повинні узгодити ряд умов, передбачених чинним законодавством, для здійснення такого перевезення, а тому має бути відповідь експедитора на погодження перевезення або його зауваження з пропозиціями, і такі дії були б двосторонньою домовленістю та підставою вважати про прийняття заявки до виконання.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено довгостроковий договір транспортного експедирування. Відповідно до п.п.1.1, 2.2.1, 7.4.1 договору, умови перевезення кожної партії вантажу зазначаються у заявках, які можуть бути оформлені за допомогою факсимільного зв'язку. Передача заявок електронною поштою договором не передбачено. Позивачем додано до матеріалів справи копії заявок, які оформлялись з відповідачем на перевезення інших вантажів.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем докази оформлення з відповідачем заявки на перевезення вантажу за маршрутом склад №1 м. Дніпропетровськ, вул. Булигіна, 6 (пункт навантаження) на склад у місті Харків, пр-т Постишева, 93 (пункт розвантаження) ні у простій письмовій формі, ні за допомогою факсу, як це передбачено договором, ні в будь-якій іншій формі не надано. Довідка ТОВ "Теле Міст", в якій зазначено, що 03.05.2011р. с ІР адреси 193.2000.33.207 (alef.ua) в 09 год. 14 хв. зафіксовано звернення до ІР 94.100.191.207 (mail.ru), не свідчить про те, що зазначена ІР адреса є адресою відповідача, а також, що було надіслано відповідачу саме заявку на перевезення вантажу, та не визнана апеляційним судом як належний доказ.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач був не єдиним експедитором, який на договірних підставах надавав транспортно-експедиторські послуги позивачу.
Належним доказом, підтверджуючим ту обставину, що організацію перевезення спірного вантажу було доручено саме ФОП ОСОБА_1, повинна бути оформлена відповідна заявка на перевезення вантажу.
Ухвалами апеляційного суду від 24.01.2013р., 06.02.2013р., було витребувано у позивача заявку на перевезення вантажу. Позивачем, вказану заявку не надано, таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що факт оформлення заявки не підтверджено.
В силу ст.34 Господарського процесуального кодексу України пояснення представників позивача, зокрема ОСОБА_4, також не є належними доказами в підтвердження обставин, на які посилається позивач, а саме те, що відповідач виступав в якості експедитора при перевезенні спірного вантажу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності договірних відносин між експедитором ФОП ОСОБА_1 та водієм ОСОБА_3.
Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що не може служити таким доказом і наявність підпису ОСОБА_1 в актах прийомки товару б/н, б/д в графі "водій", так-як відповідно до спірних накладних, водієм виступав не відповідач, а СПД ОСОБА_3 Будь-яка інформація в ТТН накладних, що експедитором по цьому перевезенню виступав відповідач - відсутня. Наявність договірних відносин між відповідачем та СПД ОСОБА_3 позивачем не доведено.
Наявність підпису у вказаних актах відповідач обґрунтовує тим, що за його участю здійснено перевезення вантажу в наданій ним тарі з місця ДТП до пункту розвантаження у місті Харкові.
Також, апеляційним судом встановлено, що розмір збитків позивач розраховує виходячи з акту, складеному комісією - 04.05.2011р. та затвердженому генеральним директором ТОВ "Алеф-Виналь-Крим". Але як вбачається із вказаного акту, прийомка товару позивачем була здійснена в односторонньому порядку, до складу комісії входили лише представники позивача - керівник цеху, бухгалтер, завідуючий лабораторією, завідуючий складу, заступник головного технолога. В порушення п.4.3 договору, до участі у прийомці не було залучено представника експедитора, тому даний акт не може служити належним доказом, підтверджуючим розмір понесених позивачем збитків.
При цьому, в п.2 рекомендацій комісії вказаного акту зазначено про необхідність віднесенні вартості недостачі продукції та продукції, яка не відповідає діючим стандартам, до втрат підприємства.
На таких підставах суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність належними доказами позовних вимог та відмовив в задоволенні позову.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. у справі №9/5005/8811/2012 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
І. Ходаківська