ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 р. | № 1/262 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Т.Б. Дроботової, |
суддів : | Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2006р. |
у справі | № 1/262 |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” |
до | Державного підприємства “Донецька залізниця” |
третя особа | Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку |
про | стягнення 85 788,60 грн. |
за участю представників: |
позивача | Білоусов Ю.М. –дов. від 26.122005р. |
відповідача | Ігнатова Н.О. –дов. від 07.11.2005р. |
третьої особи |
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Макіївкокс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Донецької залізниці" про повернення 85788,60грн., як майнової вигоди придбаної без достатніх правових підстав. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на статтю 41 Конституції України, статтю 48 Закону України "Про власність", Закон України "Про податок на додану вартість", статтю 1212 Цивільного кодексу України, статті 66, 139 Господарського Кодексу України та на умови договору № 31/195 від 01.09.2003р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
В подальшому позивач змінював позовні вимоги; в останній редакції позовних вимог згідно заяви від 18.04.2006р. № 07-1442 просить стягнути на його користь з відповідача суму 85788,60 грн., як безпідставно набуту майнову вигоду, оскільки вважає, що розмір належної до списання з його особового рахунку суми визначено в узгоджених з ним відомостях плати за користування вагонами, погодження списання будь-яких інших сум з ним не проводилось, в зв’язку з чим воно є безпідставним.
Відповідач відхилив позов, вказавши, що списання спірних коштів здійснено на підставі Правил розрахунків за перевезення вантажів, із застосуванням законодавчо встановлених тарифів та донарахованим податком на додану вартість.
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.07.2006р. (суддя Азарова З.П.) позов задоволено: з Державного підприємства "Донецька залізниця" стягнуто на користь ЗАТ "Макіївкокс" як безпідставно отриману суму 85788,60грн., витрати по сплаті держмита 857,88грн., за інформаційно-технічні послуги 118грн.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд керувався статтею 4 Закону України “Про власність”, зазначивши, що грошові кошти, які знаходяться на особовому рахунку платника, є його власністю, в зв’язку з чим лише він є особою, правомочною розпоряджатись власними коштами; також з посиланням на положення статей 62, 119 Статуту залізниць, пункти 2.6. та 3.2. Правил розрахунків за перевезення вантажів, статтю 526 Цивільного кодексу України суд вказав, що належним до списання з особового рахунку позивача є грошове зобов’язання, погоджене з ним в установленому порядку, тобто, сума, відображена у відомостях плати за користування вагонами.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду України від 14.09.2006р.(судді: Т.А.Шевкова - головуючий, О.М.Дзюба, О.В.Стойка) рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2006р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено; з позивача на користь відповідача стягнуто 428,94грн. державного мита.
Постанова вмотивована пунктом 1.4 статті 1, пунктом 1.3 статті 3, підпунктом 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” та пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, щодо відсутності порушень позивачем. Відмовляючи у позові, суд зазначив про правильність нарахування та списання Донецькою залізницею плати за користування вагонами з донарахованим податком на додану вартість, що передбачено чинним законодавством, сума донарахованого податку підлягає перерахуванню залізницею до Державного бюджету України та не може вважатись набутою залізницею безпідставно.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс” звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області, мотивуючи касаційну скаргу доводами про прийняття постанови при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 2 статті 17 Статуту залізниць України, пунктів 2.6, 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів та статей 526, 1212 Цивільного кодексу України, статті 139 Господарського кодексу України.
На думку скаржника, оскільки залізниця не вказала у відомостях суму з визначеним податком на додану вартість, не може вважатись погодженою сума з нарахуванням цього податку навіть і у тому разі, якщо вона нарахована правомірно, отже, стягнення відповідачем з особового рахунку позивача може відбуватися лише за згодою сторін чи у претензійно - позовному порядку.
Відповідач, Державне підприємство “Донецька залізниця, у відзиві на касаційну скаргу просить залишити постанову апеляційної інстанції без змін, як таку, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, та є законною і обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.09.2003р. ТОВ "Макіївкокс" та Донецька залізниця уклали договір № 31/195, предметом якого є надання відповідачем позивачу послуг, пов’язаних з перевезення вантажу, та проведенням розрахунків за ці послуги.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 вказаного договору залізниця зобов'язується здійснювати розрахунки безготівкові та готівкою, вести об лік нарахованих і сплачених сум та надавати вантажовласнику відповідні розра хункові документи, а вантажовласник (позивач) зо бов'язується здійснювати попередню оплату з перевезенням вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезень та вагонообігу на під'їзній колії на рахунок залізниці. Одержані кошти залізниця зараховує на особовий рахунок вантажовласника.
Розділом 3 договору від 01.09.2003р. № 31/195 сторони передбачили порядок розрахунків, згідно якого позивач вносить попередню оплату, розмір та періодичність внесення якої визначається, вихо дячи із очікуваного обсягу перевезень та послуг на підставі діючих тарифів; плата за перевезення та плата за додаткові послуги за регульованими тарифами визначається відповідно до Тарифного керівництва; по закінченні кожного місяця Залізниця надає вантажовласнику (позивачу) витяг з його особового рахунку та податкову накладну. Пунктами 3.1., 3.2 Договору визначено, що розмір плати за користування вагонами, наданими на під'їзні колії, вантажовласник сплачує згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами. У міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами.
Також судами встановлено, що на виконання умов договору позивач за платіжними дорученнями, що знаходяться в матеріалах справи, перерахував попередню оплату в розмірі 5339000грн.; з відомостей плати за користування вагонами протягом березня-квітня 2005 року сторони визначили належну до сплати згідно встановлених тарифів суму 514731,58грн.; натомість за наданими позивачу рахунками з його особового рахунку було списано 85788,6грн. понад зазначену у відомостях суму.
Вважаючи, що будь-яке списання коштів з особового рахунку позивача залізницею повинно здійснюватись лише за попереднім погодженням суми з власником коштів, та вказавши на відсутність такого погодження щодо спірної суми, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог.
Апеляційний господарський суд встановив, що на надані залізницею протягом спірного періоду послуги були видані податкові накладні, які позивачем прийняті до податкового обліку та задекларовані, заяв про зміну податкових декларацій від позивача не надходило.
Скасовуючи рішення, апеляційна інстанція вказала, що Донецька залізниця списала з особового рахунку позивача суму, що перевищує визначену за відомостями, позаяк здійснила визначення належної до сплати суми з донарахуванням податку на додану вартість, при цьому згідно чинного законодавства сума податку на додану вартість включається в ціну послуг, з наданням яких погодився позивач.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути його потерпілому.
Статтею 17 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 р. N 457 передбачено, що перевезення вантажів залізничним транспортом здійснюється на договірних засадах, статтею 119 Статуту визначено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.
Користування вагонами - це використання вагонів тим чи іншим суб'єктом господарської діяльності, який безпосередньо приймає вагони від залізниці для виконання подальших операцій, а потім повертає їх залізниці. Відтак, плата за користування вагонами залізниці вноситься за весь час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника та час затримки вагонів, крім випадків звільнення вантажовласника від зазначеної плати.
Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності затверджено Наказом Міністерства транспорту України від 02.02.99р. № 53 “Про затвердження ставок плати за користування вагонами і контейнерами залізниць”, , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.99р. за № 103/3396 (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин протягом березня-квітня 2005 року); ставки плати за користування вагонами та контейнерами є складовою частиною "Правил користування вагонами і контейнерами" та вводяться в дію з моменту набрання ними чинності. Відповідно до Таблиці 1, що є додатком до вказаного Наказу та визначає ставки плати за користування вагонами в залежності від часу їх використання, ставки плат визначені без урахування податку на додану вартість.
Згідно пунктів 2.6, 4 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113 документом обліку часу користування вагонами і розрахунку платежів за користування вагонами та інші супутні послуги залізниці є відомість плати за користування вагонами, яка підписується начальником станції та вантажовласником і яка є підставою для розрахунків за користування вагонами.
Форма відомості плати за користування вагонами (додаток № 1 до пункту 3 Правил користування вагонами) включає інформацію, пов’язану з визначенням часу користування вагонами та нарахованих за визначеними тарифами сум, водночас вона не містить вказівки про наявність у складі нарахованої суми податку на додану вартість.
Порядок здійснення розрахунків за перевезення вантажів та надані послуги визначено Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. № 864/5085; пункт 2.6 Правил передбачає, що залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і актів виконаних робіт за двома підписами сторін.
Згідно пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника.
В силу вимог підпункту 3.1.1 пункту 3. 1 статті 3 та пункту 7.1. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Згідно пункту 1.4 статті 1 Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.
База оподаткування операцій з поставки товарів (послуг), встановлена пунктом 4.1 статті 4 Закону та визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування.
Таким чином, вартість послуг залізниці з користування вагонами за змістом норм вказаного Закону входить до бази оподаткування податком на додану вартість.
Відтак ціною послуг за користування вагонами для позивача буде ставка плати за користування вагонами з донарахуванням на неї податку на додану вартість відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість”.
Позивач протягом березня-квітня 2005 року отримував від Донецької залізниці транспортні послуги, в тому числі і послуги по користуванню вагонами з обсягами яких він погодився, підписавши відповідні розрахункові документи.
Відтак, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач є покупцем послуг по користуванню вагонами, що підтверджується оформленими відомостями плати за користування вагонами, а, відповідно до Закону залізниця є платником податку на додану вартість і зобов'язана включати податок на додану вартість у ціну наданих послуг та утримувати його з покупця цих послуг і перераховувати до Державного бюджету України, тобто, розрахунки за користування вагонами були проведені між залізницею та позивачем відповідно до умов укладеного договору в повному обсязі.
Також апеляційний господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що спірна сума є податком на додану вартість, нарахованою залізницею з позивача, як покупця її послуг на плату за користування вагонами та перерахованою до Державного бюджету України, а тому не може вважатися отриманим відповідачем збагаченням, а посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України безпідставне.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували умови договору та зміст зобов’язальних відносин сторін та на підставі встановлених обставин справи й з урахуванням вищевказаних норм законодавства дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс” залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2006р. у справі № 1/262 господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач