ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
22 листопада 2006 р. |
№ 6/5пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15.08.2006 року у справі № 6/5пд за позовом Закритого акціонерного товариства "Дисана" до Приватного підприємця ОСОБА_1 і Приватного підприємця ОСОБА_2, треті особи- Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Лелека" та Закрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Луганської філії про визнання договору недійсним ,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу майна від 02.12.2005 року у зв'язку з відсутністю правових підстав у продавця на укладення цього договору, та як наслідок укладення спірної угоди під впливом обману. Одночасно позивач просить зобов'язати сторони повернути все одержане за спірною угодою.
Рішенням господарського суду Луганської області від 07.07.2006 року в позові відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 15.08.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково і визнано спірний договір недійсним та сторони за договором зобов'язані
Доповідач -Вовк І.В.
повернути одна одній все одержане за цією угодою, а в частині позову про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 повернути все одержане за спірною угодою позивачу відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 вважає, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, і тому просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзиви від позивача, іншого відповідача та третіх осіб до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.12.2005 року між СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого СПД ОСОБА_2(продавець) зобов'язалася передати вказане нежитлове приміщення, а СПД ОСОБА_1(покупець)- прийняти його та оплатити.
Вказаний договір був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за НОМЕР_1.
Згідно п.1.4 зазначеного договору продавець свідчить, що зазначене вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення НОМЕР_2 на момент укладання цього договору нікому іншому не подаровані, іншим способом не відчужені, під заставою, забороною (арештом) не перебувають, судового спору щодо них , а також прав на них у третіх осіб відповідно до ст. 659 ЦК України, як у межах так і за межами України, немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не вносилось.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 02.12.2005 року на підставі ст. 230 ЦК України та зобов'язання повернути все одержане за цим договором.
За ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Частина 1 ст. 216 ЦК України містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах.
За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом не з їхньої волі.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, правильно виходив з того, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.1 ст. 216 ЦК України.
Разом з тим, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, на зазначені вимоги закону уваги не звернув і не врахував того, що результатом задоволення заявленого позову стало застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди та не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.
Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним й обґрунтовано відмовив в позові.
За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною й обґрунтованою, і тому вона підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому його необхідно залишити без змін.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15.08.2006 року скасувати, а рішенням господарського суду Луганської області від 07.07.2006 року залишити без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук