ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 р. | № 46/508-05 |
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Перепічая В.С. ( головуючого ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Житлово-будівельного кооперативу “Аеліта-1” |
на постанову | Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 року |
у справі за позовом | Житлово-будівельного кооперативу “Аеліта-1” |
до третя особа: | Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, Харківської міської ради, Червонозаводської районної ради м.Харкова, Червонозаводського РВ ХМУ УМВС в Харківській області, Управління житлового господарства Харківської міської Ради |
про | зобов’язання припинити використання житлового приміщення не за призначенням та спонукання укласти договір, |
УСТАНОВИВ:
У грудні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконкому Харківської міської ради, Червонозаводської районної ради м.Харкова, Червонозаводського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області про зобов’язання припинити використання жилого приміщення під громадський пункт охорони правопорядку та до Харківської міської Ради про заборону переведення зазначеної квартири до нежитлового фонду і до Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконкому Харківської міської Ради про зобов"язання укласти договір на спільне володіння та користування будинком і прибудинковою територією, посилаючись на те, що використання житлового приміщення для розміщення пункту охорони правопорядку суперечить законодавству і переведення квартири в нежитловий фонд без згоди загальних зборів членів кооперативу не відповідає вимогам закону.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2006 року позовні вимоги про зобов’язання Червонозаводський РВ ХМУ УМВС в Харківській області припинити використання житлового приміщення під громадський пункт охорони правопорядку та про спонукання Управління комунального майна та приватизації Харківської міської Ради укласти з позивачем договір на спільне користування будинком і прибудинковою територією задоволено, а в решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати та прийняти нове рішення.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів і третьої особи до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що рішенням Харківської міської ради від 24.06.2003 року № 119/03 кв. № 37 по пр.Гагаріна, 174, корпус 8 в м.Харкові було включено до переліку об’єктів комунальної власності.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про зобов’язання припинити використання житлового приміщення під громадський пункт охорони правопорядку і заборону переведення цієї квартири до нежитлового фонду та спонукання укласти договір на спільне володіння і користування будинком та прибудинковою територію.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленою порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушеннях або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Проте, вирішуючи спір у частині вимог про заборону використання житлового приміщення не за призначенням, як суд першої інстанції задовольняючи, так і апеляційний господарський суд відмовляючи в цій частині позову, не з’ясували обставин щодо наявності чи відсутності порушення прав або охоронюваного законом інтересу позивача стосовно предмету спору та не навели цим обставинам правової оцінки.
Разом з цим, судами не було з’ясовано правового змісту вимог у частині позову про заборону використання житлового приміщення не за призначенням, а звідси, не встановлено з яких норм матеріального права виникає така вимога, та які особи можуть мати право на таку вимогу, і чи має це право позивач.
До того ж, судам слід було з’ясувати питання про те, чи не пов’язаний предмет спору про заборону використання житлового приміщення не за призначення, із здійсненням контролю за використанням житлового фонду, а звідси, чи є така діяльність господарською у розумінні ст.3 Господарського кодексу України, та чи має право на здійснення зазначеного контролю позивач.
Водночас, суд першої інстанції, задовольнивши позов у частині заборони використання житлового приміщення не за призначенням щодо відповідача Червонозаводського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області не звернув уваги на те, що ці вимоги заявлялися, зокрема, і до Харківської міської Ради та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської Ради, які є органами, здійснюючими повноваження власника житлового приміщення.
У той же час, вирішуючи спір в частині позову про спонукання Управління комунального майна та приватизації Харківської міської Ради укласти договір на спільне володіння та користування будинком та прибудинковою територією, суди обох інстанцій, як задовольняючи ці вимоги так і відмовляючи в них, не навели правових підстав таким висновкам. При цьому судам слід було мати на увазі вимоги ст. ст. 179 –181 Господарського кодексу України та ст. ст. 638-649 ЦК України.
Таким чином, висновки судів у частині позову про заборону використання житлового приміщення не за призначенням і спонукання укласти господарський договір у порушення вимог ст.43 ГПК України грунтуються на неповно з’ясованих обставин справи та зроблені без врахування норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не обгрунтував підстав скасування рішення суду першої інстанції в частині позову про заборону переведення житлового приміщення до нежитлового фонду, а суд першої інстанції відмову в зазначеній частині позову обгрунтував матеріалами справи та вимогами закону.
За таких обставин, постанова апеляційного суду в повному обсязі та рішення суду першої інстанції в частині позову про заборону використання житлового приміщення не за призначенням і спонукання укласти господарський договір та судових витрат є незаконними, і підлягають скасуванню в зазначеній частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відмови в позові про заборону переведення житлового приміщення до нежитлового фонду рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу “Аеліта-1” задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 року в повному обсязі та рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2006 року в частині позову про заборону використання житлового приміщення не за призначенням і спонукання укласти договір та судових витрат скасувати, і справу № 46/508-05 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
В решті рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2006 року залишити без змін.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук