ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 р. | № 8/58-38.1 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П.- головуючого, Владимиренко С. В., Кота О. В., за участю представників: позивача –Кондзерської І. В. дов. №19/26-7 від 03.01.2006 року та відповідача –Безушко О.І. дов. № 1462 від 31.10.2006 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційне подання ТВО військового прокурора Луцького гарнізону на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2006 року у справі господарського суду Волинської області за позовом ВАТ “Волиньоблененрго” до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський про стягнення боргу,
У С Т А Н О В И В:
ВАТ “Волиньоблененрго” звернулось до господарського суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський про стягнення боргу за спожиту активну електроенергію в розмірі 1 199 353 грн. 47 коп., 23 639 грн. 38 коп. втрат від інфляції, 5 960 грн. 63 коп. річних та 19 352 грн. 16 коп. пені.
Рішенням господарського суду Волиньської області від 5 травня 2006 року позов задоволено частково. З відповідача стягнуто 1 199 353 грн. 47 коп. основного боргу, 23 639 грн. 38 коп. втрат від інфляції, 5 960 грн. 63 коп. річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У апеляційному порядку рішення суду було оскаржене військовим прокурором Луцького гарнізону.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2006 року апеляційне подання військового прокурора Луцького гарнізону залишене без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
Ухвала мотивована тим, що не дивлячись на те, що прокурором подано апеляційне подання в інтересах державного органу –Міністерства оборони України, сам спір не пов'язаний з виконанням цим органом повноважень органу державної виконавчої влади, а пов'язаний з господарською діяльністю самостійного господарюючого суб'єкта.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду України від 24 липня 2006 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові.
Заявник вважає, що судом порушено положення п. 2 ст. 121 Конституції України ст. 2 ГПК України та ст. ст. 5, 20, 36-1 ЗУ "Про прокуратуру".
У судове засідання представник прокуратури не з'явився.
З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за його відсутності.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд касаційної інстанції вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо безпідставного пред’явлення прокурором позову не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарської діяльності з огляду на наступне.
Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Згідно з положеннями ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.
У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення КСУ визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним в ч. 2 ст. 2 ГПК України, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваженнями органу виконавчої влади.
В п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 21 ГПК України є стороною в арбітражному процесі; цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України.
Отже, висновок господарського суду про те, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями виконавчої влади, є правильним.
Звертаючись з апеляційним поданням на рішення господарського суду, військовий прокурор Луцького гарнізону необґрунтовано визначив Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки в даному випадку Міністерство оборони України не є позивачем і стороною у господарському процесі.
Господарським судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що суб'єктом спірних правовідносин, які виникли в результаті укладення договору на користування електроенергією була Володимир-Волинська КЕЧ району, правонаступником якої є самостійна юридична особа –Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинська, а не Міністерство оборони України.
Викладене свідчить, що військовим прокурором Луцького гарнізону було подано позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, у зв’язку з чим висновки господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, а тому ухвала суду апеляційної інстанції законна і не підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 106, 1115, 1117 - 1119, 11111 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання ТВО військового прокурора Луцького гарнізону залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2006 року –без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді С. Владимиренко
О. Кот